Ухвала суду № 42404081, 12.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2015 року м. Київ К/800/62215/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 року

у справі № 1570/5556/2012

за позовом Приватного підприємства «Тилігул»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Тилігул» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 року у справі № 1570/5556/2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби від 15.08.2012 року № 0012481701.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Тилігул» з питань перевірки фактів про ухилення від оподаткування та виплати нарахованої найманої особі (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати за період з 01.04.2009 року по 30.04.2012 року, відповідачем складено акт від 01.08.2012 року № 533/17-33663215, яким встановлено порушення пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено, що позивачем при виплаті заробітної плати не нараховано та не перераховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 8 438, 59 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2012 року № 0012481701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 10 662, 20 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Відповідно до пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Згідно частини першої п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Підпунктом 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно із п. 18.1 ст. 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Пунктом 171.1 ст.171 Податкового кодексу України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно із п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позаплановою виїзною документальною перевіркою Приватного підприємства «Тилігул» встановлено використання найманої сили ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без документального оформлення, нарахування заробітної плати не в повному обсязі ОСОБА_5 та ненарахування заробітної плати ОСОБА_4, що призвело до виплати заробітної плати без нарахування і перерахування податку на доходи фізичних осіб.

При цьому судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що при виплаті заробітної плати не нараховано та не перераховано податку з доходів фізичних осіб за перевіряємий період ґрунтується на письмових поясненнях осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які працювали на Приватному підприємстві «Тилігул».

Оскільки письмові пояснення працівників не є податковою інформацією в розумінні Податкового кодексу України, тому не можуть слугувати підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що будь-якого обґрунтування розміру донарахованого позивачу податкового зобов'язання з посиланням на документи бухгалтерського обліку податковим органом не надано.

Встановлена суперечливість і невідповідність у наданих поясненнях працівників Приватного підприємства «Тилігул» письмовим доказам, наданих позивачем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення з посилання на конкретні документи первинного обліку, які б підтверджували порушення податкового законодавства позивачем, колегія суддів вважає вірними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 року у справі № 1570/5556/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук