Ухвала суду № 42404068, 12.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2015 року м. Київ К/800/52276/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі № 2а-8034/09/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західпромінвест»

до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західпромінвест» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Червонограді про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 року у справі № 2а-8034/09/1370, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.02.2010 року № 0000492301/3 та № 0000482301/3.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Західпромінвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2009 року, відповідачем складено акт від 23.07.2009 року № 1200/2301/25227704, яким встановлено порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено завищення валових витрат всього в сумі 296 550, 00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за результатами 9 місяців 2007 року в сумі 44 438, 00 грн., за результатами 1 півріччя 2008 року у сумі 29 700, 00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено завищення податкового кредиту на суму 35550, 00 грн. за липень місяць 2007 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.11.2009 року № 0000492301/2, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 111 207, 00 грн.; № 0000482301/2, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 53 325, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарга позивача залишена без задоволення, та Державною податковою інспекцією у м. Червонограді прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.02.2010 року № 0000492301/2, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 111 207, 00 грн.; № 0000482301/2, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 53 325, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з правомірним формуванням позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою подальшого їх використання у господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Західпромінвест» є оптова торгівля паливом (підклас по КВЕД 51.51.0, що включає оптову торгівлю твердим, рідким паливом). Товариство приймало участь в тендерах на поставку вугілля для Добротвірської ТЕС, замовником торгів виступало ВАТ «Західенерго». Витрати, на які податковий орган посилається в акті перевірки, а саме: консалтингові послуги, пов'язані з проведенням тендерів.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач приймав участь у тендерах, згідно умов яких мало місце тендерне забезпечення у формі банківської гарантії або поруки, у зв'язку з чим позивач звертався до консультанта торгів з заявкою про оформлення тендерного забезпечення у формі поруки та гарантійним листом по тендеру № 62 до ПП «Агентство з питань гарантій та інвестицій», по тендеру № 173-07 до ТОВ «Інститут державних закупівель», по тендеру № 230-07 до ТОВ «Таліманстар». На виконання заявок позивача ПП «Агентство з питань гарантій та інвестицій», ТОВ «Інститут державних закупівель», ТОВ «Таліманстар» надали замовнику торгів тендерне забезпечення у формі поруки. За надані послуги позивачем проведено оплату.

Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт допуску та участі позивача в тендерах на закупівлю вугілля, факт реальності господарських операцій з надання позивачу його контрагентами послуг у формі поруки перед замовником торгів, а саме: запрошеннями до участі у тендері, тендерною документацією, повідомленнями про результати тендеру, заявками та гарантійними листами позивача, виставленими рахунками, платіжними документами про оплату послуг, актами здачі-прийняття наданих послуг, тендерними забезпеченнями (поруки),

Так, судами вірно встановлено, що наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, підтверджено виникнення у позивача права на включення вартості наданих послуг до складу валових витрат, а сум сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, яке постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 2а-8034/09/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук