Ухвала суду № 42388680, 20.01.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/4750/14

Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

20 січня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б.

секретар судового засідання:Сокольвак Ю.В.,

за участю:представника відповідача: Царука Дмитра Васильовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" звернулось в суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

12 січня 2015 року на адресу Вінницького апеляційного адміністративного суду надійшло заперечення ( вх. № 133/15) від товариства з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні 20 січня 2015 року апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Позивач в судове засідання не з'явився. Про дату, місце та час судового розгляду повідомлений належним чинном.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленого про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, з 18.07.2014 року по 24.07.2014 та з 25.07.2014 року по 28.07.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Тін Імпекс" щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "МЕТ-КОМ", ПАТ "Гідросила" за січень 2014 року, ТОВ "МЕТ-КОМ", ПАТ "Гідросила", ТОВ "ОСП Корпорація Ватра", ПАТ "Електротермометрія", МП "Фірма ПТК", ТОВ "Метра ЛТД", ТОВ "Транссервіс", ПРАТ Дніпровський завод "Алюмаш" за лютий, ТОВ "Дніпро ТМ", ТОВ "Еліт Трейд Компані" за лютий-березень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 3292/15-01/30190273 від 04.08.2014 року, яким прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000271501/2058 від 18.08.2014 року про заниження позивачем суми ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет за січень-березень 2014 року на суму 1516035,00 грн. та 379009,00 грн. штрафних санкцій.

28.08.2014 року позивач звернувся до Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області зі скаргою про визнання протиправним та скасування даного податкового повідомлення-рішення, однак за результатами розгляду даної скарги, відповідачем прийнято рішення № 14021/10/22-01-10-0314 від 27.10.2014 року про відмову у задоволенні скарги, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду даний позов задоволено.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 16.1.4. ст. 16 Податкового кодексу України відповідач зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У відповідності до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Крім того, в силу п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Також, п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 нього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну

територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому

числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням

та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких

активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної

діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі

отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами

оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, яка відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок, як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

В розрізі наведених правових норм колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до твердження, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, 28.01.2013 року між ТОВ "Тін Імпекс" та ТОВ "МЕТ-КОМ" укладено договір поставки товару № 3/01-1Зк, відповідно до якого покупець (Позивач) купує вироби і зливки з кольорових металів, і поставка товару здійснюється зі складу продавця автотранспортом покупця.

Між Позивачем та ТОВ "Еліт Трейд Компані" 03.02.2013 року укладено договір № 3-02/2014, відповідно до якого покупець (Позивач) купує сплави і вироби з кольорових металів, і поставка товару здійснюється зі складу продавця автотранспортом покупця.

01.02.2014 року між позивачем та ТОВ "Дніпро ТМ" укладено договір поставки № 1-02/1-2014, відповідно до якого покупець (Позивач) купує сплави і вироби з кольорових металів, і поставка товару здійснюється зі складу продавця самовивозом (автотранспортом покупця).

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів та використання отриманого товару у власній господарській діяльності, позивачем надано податкові та видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт, товарно-транспортні накладні, документи, що свідчать про здійснення оплати поставленого товару, оборотно-сальдову відомість по рахунку 201 за січень-березень 2014 року, у яких відображений придбаний у ТОВ "МЕТ-КОМ", ТОВ "Еліт Трейд Компані" і ТОВ "Дніпро ТМ" та використаний у процесі виробництва товар згідно вищезазначених договорів, також надано оборотно-сальдову відомість по рахунку 26 за січень-березень 2014 року, де відображена готова продукція, отримана внаслідок використання даного товару (а.с.67-250, т.1).

Також, в силу вимог статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-ІУ із змінами та доповненнями якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, що підлягають внесенню до цього реєстру є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатись на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За таких обставин покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність ні за несплату податків продавця, ні за можливу недостовірність інформацію про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яки брала участь у здійсненні господарської операції.

При аналізі вищенаведених норм чинного законодаства, суд апеляційної інстанції дійшов до твердження, що належно оформлені між продавцем та покупцем накладні були достатньою законною підставою для відображення позивачем в бухгалтерському та податковому обліку підприємства операції з придбання товарів та послуг, адже дані перевірок контрагентів іншими податковими органами не можуть бути підставою для висновку про неправомірність віднесення сум до валових витрат та визнання податкового кредиту непідтвердженим, адже до таких доказів можуть бути віднесені такі, що набрали законної сили обвинувальний вирок суду відносно посадових осіб платника податків за вчинення злочинів, що передбачені ст.ст.191 або 212 Кримінального кодексу України, рішення адміністративного суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, рішення адміністративного суду про визнання правочину недійсним.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що доказами порушення правил формування податкового кредиту є матеріали перевірки платника податків та дослідження його первинних бухгалтерських документів, а не дані актів інших податкових органів.

Щодо недоліків товарно-транспортних накладних та з приводу сумнівності і недобросовісності контрагентів позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Неповне зазначення у товарно-транспортній накладній певних реквізитів є формальними порушеннями порядку заповнення такої накладної і не можуть бути підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки ТТН не є підставою для нарахування податкового кредиту або витрат підприємства. За таких обставин, зважаючи, що товарно-транспортна накладна - це документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, недоліки заповнення товарно-транспортної накладної не мають значення для вирішення спору щодо наявності у Позивача права на формування податкового кредиту чи витрат за наявності належним чином виданої податкової накладної та інших первинних документів, які підтверджують реальність виконання господарської операції.

Обов'язок відстежувати, контролювати і забезпечувати дотримання постачальниками норм податкового законодавства стосовно їх звітності та фінансово-господарської діяльності на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено. Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які допускали контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Також, необхідно враховувати, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за норм Податкового кодексу України позивач та його контрагенти є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Дана позиція щодо неприпустимості притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людни висвітлена в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

В суді апеляційної інстанції представник відповідача зазначав, що контрагенти позивача, а саме ТОВ "МЕТ-КОМ", ТОВ "Еліт Трейд Комлані" і ТОВ "Дніпро ТМ", за податковою адресою відсутні, що свідчить про відсутність реальності здійснення господарських операцій ними.

З даним твердженням представника апелянта суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням, або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу держаної податкової служби приймає рішення про направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за ф. №І8-ОПП для вжиття заходів, передбачених ч. 12 ст. 19 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". У разі підтвердження таких даних, державний реєстратор повинен внести до ЄДР запис про відсутність підприємства за місцезнаходженням або про зміну його місцезнаходження.

Чинне на момент виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставить в залежність отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування від підтвердження правомірності віднесення ним до податкового кредиту сум податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На момент вчинення спірних правовідносин вищезгадані контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі та мали статус платника ПДВ, а отже позивач мав право обраховувати податкові зобов'язання по здійснених з ними господарських операціях, також на підтвердження своїх дій позивачем надано витяги з ЄДРПОУ ТОВ "МЕТ-КОМ", ТОВ "Еліт Трейд Компані" і ТОВ "Дніпро ТМ", які відображають підтверджені дані щодо статусу та місцезнаходження підприємств станом на момент укладання правочинів з позивачем та фактичного здійснення операцій.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що в акті не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій чи доказів, які б свідчили про відсутність реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами, що в свою чергу є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області № 00002711501/2058 від 18.08.2014 року.

В силу вимог ст. 71 КАС України, податковим органом не доведено, а в суді апеляційної інстанції не підтверджено обгрунтованості висновку акту перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення.

Отже, на підставі викладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області помилково та безпідставно було винесено вищевказане податкове повідомлення-рішення відносно позивача, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в повній мірі належно надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обгрунтоване рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 22 січня 2015 року .

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М.

Матохнюк Д.Б.