Ухвала суду № 42388052, 20.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2015 рокусправа № 804/7970/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року по справі № 804/7970/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби Сіволіна Михайла Юрійовича щодо відмови їй у реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнати протиправним та скасувати рішення №10697993 від 06 лютого 2014 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіним Михайлом Юрійовичем щодо відмови їй у реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Державну реєстраційну службу України прийняти належне у відповідності до чинного законодавства України рішення, а саме вчинити реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за позивачкою, ОСОБА_1. Позов обґрунтований тим, що згідно заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.06.2008р., яке набрало законної сили, за позивачем визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1. На своє звернення до Державної реєстраційної служби щодо реєстрації права власності, позивач отримав рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича, яким відмовлено у вчиненні вказаних дій з посиланням на вимоги ст..24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв'язку з тим, що в рішенні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.06.2008 року відсутні штрих-коди на аркушах документу, чим порушено вимоги Інструкції з діловодства в місцевому та загальному суді, що затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 року №68, яка діяла на момент прийняття рішення. Вказуючи на необґрунтованість підстав, з яких відмовлено у державній реєстрації права власності, позивач звернувся до суду з позовом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення № 10697993 від 06 лютого 2014 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіним Михайлом Юрійовичем, щодо відмови ОСОБА_1 у реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано Державну реєстраційну службу України вчинити реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2008 року по справі №2-2023/08.

Постанова суду мотивована необґрунтованістю доводів відповідача щодо неможливості здійснення державної реєстрації права власності на підставі поданих позивачем документів. Суд зазначив, що наведені державним реєстратором в оскаржуваному рішенні підстави відмови у державній реєстрації права власності не відповідають дійсним обставинам та підставам, з існуванням яких законодавець пов'язує відмову у державній реєстрації права на нерухоме майно.

Не погоджуючись з постановою суду, Державна реєстраційна служба України подала апеляційні скаргу, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - в частині вимог до Державної реєстраційної служби України відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з якого заявник апеляційної скарги робить висновок про те, що прийняття рішення про реєстрацію чи відмову у проведені реєстрації прав власності є виключною компетенцією державного реєстратора, у зв'язку з чим втручання в його діяльність є неприпустимою. З цих підстав, заявник апеляційної скарги вказує на те, що зобов'язання судом Державну реєстраційну службу України вчинити певні дії по розгляду заяви ОСОБА_1 є неправомірним.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про, те що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.06.2008 року у справі № 2-2023/08 за за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили 01.07.2008 року. (а.с.8)

05 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Державної реєстраційної служби України із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.06.2008 року.

06 лютого 2014 року Державним реєстратором Сіволіним Михайлом Юрійовичем винесено Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №10697993 з тих підстав, що подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Таке рішення державного реєстратора обґрунтовано тим, що в рішенні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.06.2008 року відсутні штрих-коди на аркушах документу, чим порушено вимоги Інструкції з діловодства в місцевому та загальному суді, що затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 року №68, яка діяла на момент прийняття рішення (а.с.7).

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом до суду.

За наслідками перегляду судового рішення колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості вказаного рішення Державного реєстратора з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначено постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.11 №703, якою затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Так, відповідно до п.26 Порядку №703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком. Документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п.27).

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є тим документом, що посвідчує право власності певної особи на об'єкти нерухомості і є підставою для здійснення державної реєстрації такого права.

Таким чином, враховуючи вимоги ст..19 Конституції України, державний реєстратор Державної реєстраційної служби був зобов'язаний здійснити державну реєстрацію права власності позивача на нерухоме майно на підставі рішення суду.

Як свідчать матеріали справи, при прийнятті рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень Державний реєстратор посилається на відсутність штрих-коду на аркушах рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.06.2008 року, чим порушено вимоги Інструкції з діловодства в місцевому та загальному суді, що затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 року №68, яка діяла на момент прийняття рішення.

Відповідно до п. 18.2 Інструкції з діловодства в місцевому та загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 року №68 (в редакції чинній на момент прийняття судового рішення) судові документи оформлюються відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу про адміністративні правопорушення України, інших законодавчих і нормативно-правових актів, а також цієї Інструкції.

Згідно з Наказом Державної судової адміністрації №111 від 25.09.2012р. пункт 18.2 доповнено абзацами другим, третім наступного змісту:

«Електронна копія процесуального документа зберігається в автоматизованій системі документообігу суду та скріплюється електронним цифровим підписом головуючого судді (судді-доповідача). Автоматизованою системою документообігу суду на кожній сторінці процесуального документа (у тому числі його оригіналу) в момент друку автоматично формується унікальний штрих-код, який розміщується в нижньому правому куті документа і дає можливість його ідентифікувати. Забороняється підшивати до матеріалів справи, надсилати, видавати процесуальні документи без унікального штрих-коду.

«Унікальний штрих-код повинен містити код бази даних суду та унікальний ідентифікатор документа в базі даних суду».

Вказані зміни набули чинності з 1 січня 2013 року.

Таким чином, станом на день прийняття заочного рішення Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська, а саме на 20 червня 2008 року, така обов'язкова вимога до процесуальних документів як наявність унікального штрих-коду була відсутня.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість посилання державного реєстратора на відсутність унікального штрих-коду на аркушах рішення суду як на підставу для відмови у здійсненні державної реєстрації права.

Враховуючи те, що будь-яких інших підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації права спірне рішення не містить, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності рішення Державного реєстратора №10697993 від 06.02.2014 року.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи Державної реєстраційної служби України відносно того, що зобов'язання судом Державну реєстраційну службу України вчинити певні дії по розгляду заяви ОСОБА_1 є фактично втручанням у діяльність органу державної реєстрації, у його дискреційні функції.

Так, скасувавши як протиправне рішення державного реєстратора, суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав Державну реєстраційну службу вчинити дії щодо реєстрації права власності за позивачем, оскільки наслідком скасування такого рішення є відсутність будь-якого рішення по суті поданої заяви позивача про реєстрації права власності. При цьому, суд не зобов'язував Державну реєстраційну службу прийняти лише одне можливе рішення - про державну реєстрацію права позивача. Зобов'язальне рішення суду, в цій частині, свідчить лише про необхідність відповідача вчинити дії, визначені Законом, щодо розгляду заяви особи про державну реєстрацію права власності.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2014 року по справі № 804/7970/14 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 21.01.2015 р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк