Ухвала суду № 42386692, 18.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. Київ К/800/29122/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Маринчак Н.Є.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року

у справі № 2а-13544/12/0170/13

за позовом: Компанії «Континенталь»

до: Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки

Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Компанія «Континенталь» (надалі також - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 жовтня 2012 року №0006492204 та №0006502204.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові від 19 жовтня 2012 року №0006492204 та №0006502204.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 19 жовтня 2012 року №0006492204 та №0006502204№0006492204 на суму. (збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 177966,25 грн.) та №0006502204 (збільшено грошове зобов'язання на суму 307806,25 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від акт 5 жовтня 2012 року №6976/22-8/36915814, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування підприємств», в результаті чого в періоді, що перевірявся занижено податок на прибуток у сумі246245,00 грн., у тому числі по періодах: 3 квартал 2009 року у сумі 129389,00 грн.; 4 квартал 2009 року у сумі 6368,00 грн.; 1 квартал 2010 року у сумі 51858,00 грн.; 2 квартал 2010 року у сумі 58630,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток за 2009 рік у сумі 12276,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 199451,00 грн., у тому числі за липень 2009 року у сумі 14280,00 грн., за серпень 2009 року у сумі 42798,00 грн., за вересень 2009 року у сумі 46986,00 грн., за жовтень 2009 року у сумі 6997,00 грн., за березень 2010 року у сумі 41486,00 грн., за квітень 2010 року у усім 46904,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку наслідки господарських операцій з ПП «Альянс», оскільки господарські операції даного суб'єкта господарювання з позивачем не мали реального характеру.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених законодавчих положень випливає, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених,але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 5 січня 2009 року між Компанією «Континенталь2 (покупець) та КП «Альянс» (продавець) був укладений договір № 01/01/2009 1465 купівлі-продажу засобів хімічного захисту рослин згідно відвантажувальних накладних. (

Як слідує з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, позивачем у КП «Альянс» придбано за накладною від 8 липня 2009 року №2431 гезогард 10 л, Раксил ультра 100 л.

Придбані на підставі наведеної податкової накладної товари були реалізовані СВК ім. Горького та ТОВ «Агро-стар».

5 серпня 2009 року за накладною №2847/1 позивачем придбано у КП «Альянс» засоби отрути (раундап, ридомил Голд, квадрис, конфидор, дерозал, ширлан, фастак, татту, престиж), які були реалізовані продані ТОВ «Торгівельний дім «Зоря-Плюс» (м. Херсон, вул. Ушакова, 46, кв.21).

8 вересня 2009 року позивачем за накладною №3297/1 придбано у вуксал комби 1200,00 л, Вуксал Микроплант 1580,00 л, лемардор 400 FS 32,0 л., які реалізовано ТОВ «Торгівельний дім «Зоря-Плюс» (м. Херсон, вул. Ушакова, 46, кв.21). вуксал комби 1200,00 л, Вуксал Микроплант 1580,00 л, лемардор 400 Р8 32,0 л.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, 14 вересня 2009 року позивач придбано тотал 150 л., який реалізовано СВК ім. Горького.

24 вересня 2009 року за накладною №3519 позивачем у контрагента було придбано центуріон 51 л., який було реалізовано СВК ім. Горького.

3 жовтня 2009 року за накладною №3720/1 позивач придбав у КП «Альянс» Би 58 240,0 л, фастак 80 л, тренд прилипатель 20 л.,які були також реалізовані СВК ім. Горького.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, 25 березня 2010 за накладною №731 позивачем придбано у спірного контрагента отруту (базагран, витавакс 200, гранстар, флагман, харнес), що продана СВК ім. Горького.

3 квітня 2010 року за накладною №794/1 позивачем придбаного отруту: гранстар 10 кг, импакт 500,00 л, тилт 500,00 л, Би 58 560,00 л, що реалізована СВК ім. Горького.

Фактичне здійснення господарських операцій з метою виконання умов договору підтверджується також платіжними дорученнями, видатковими накладними. Перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, придбаний позивачем товар до часу його використання знаходився на території бази позивача, що належить йому на праві власності, для чого використовувались як постійний та тимчасові склади. Право користування нежитловим приміщенням за адресою АР Крим, м. Сімферополь, Московське шоссе 11 км., на якій розташовано склади, підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 1 червня 2009 року.

Використання придбаного у зазначених вище контрагентів товару підтверджується бухгалтерськими документами, зокрема укладеними договорами, актами виконаних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, підсумковими відомостями про використання ресурсів та звітами про їх використання, платіжними дорученнями про оплату виконаних робіт, актами списання матеріалів.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

Н.Є. Маринчак