Ухвала суду № 42385739, 20.01.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 р. № 876/6397/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного у правління юстиції у Львівській області на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року про відмову у задоволенні заяви про встановлення (зміну) порядку і способу виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання нарахувати і виплатити підвищення до пенсії «дитині війни», -

встановив:

постановою Сокальського районного суду Львівської області від 29.07.2011 по справі № 2а-976/11, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013, зобов'язано УПФУ в Сокальському районі Львівської області провести нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як «дитині війни» за період з 06.01.2011 по 05.07.2011 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням виплачених сум.

24.04.2014 Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного у правління юстиції у Львівській області звернувся до суду з заявою про встановлення (заміну) порядку і способу виконання судового рішення в частині зобов'язання провести виплату на стягнення 886,25 грн.

Вказана заява обґрунтована тим, що боржником судове рішення в частині проведення нарахування підвищення до пенсії виконане. Згідно розрахунку, виплаті підлягають кошти в сумі 886,25 грн. Однак, у частині зобов'язання провести виплату підвищення до пенсії судове рішення боржником не виконане, а тому просить змінити спосіб виконання судового рішення на стягнення суми підвищення до пенсії, згідно з проведеним боржником розрахунком.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 15.05.2014 у задоволенні заяви відмовлено.

Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодився Відділ ПВР УДВС Головного у правління юстиції у Львівській області та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати.

Враховуючи відсутність клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, та те, що цю справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, апеляційний розгляд справи проведе у порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Суд першої інстанції оскаржувану ухвалу мотивував тим, що у відповідності до ст. 264 КАС України підставою для зміну способу та порядку виконання судового рішення є наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливе його виконання. Однак, оскільки у процесі судового розгляду встановлено, що виконання судового рішення у цій справі можливе, хоча і за певних умова, підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 263 КАС України містить не тільки механізм процесуальної процедури розгляду питань зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а й підстави для розгляду цих питань. Оскільки ці підстави є матеріально-правовими, то їх слід розглядати у сукупності з положеннями статей 105 та 162 КАС України, які визначають зміст способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві.

Згідно з частиною четвертою статті 105 КАС України адміністративний позов може містити як вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, так і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частин першої, другої статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 263 КАС України передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Із матеріалів справи встановлено, що Сокальський районний суд Львівської області постановою від 29.07.2011 зобов'язав УПФУ в Сокальському районі Львівської області провести нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як «дитині війни» за період з 06.01.2011 по 05.07.2011 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням виплачених сум. На виконання зазначеної постанови управління ПФУ здійснило нарахування підвищення до пенсії у сумі 886,25 грн. Зазначена сума на час звернення відділу ДВС до суду не виплачена у зв'язку з ненадходженням до ПФУ відповідних коштів із державного бюджету.

Отже, наведені обставини не дають підстав для висновку про неможливість виконання судового рішення, що відповідно до статті 263 КАС України було б підставою для зміни способу і порядку його виконання, адже виплата нарахованих сум соціальної допомоги буде здійснена управлінням ПФУ після надходження відповідних сум із державного бюджету.

Посилання відділу ДВС на неможливість виконання рішення суду зобов'язального характеру щодо проведення соціальних виплат у зв'язку з відсутністю такого виду рішень у визначеному статтею 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» переліку рішень, виконання яких гарантовано державою, не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на положення статті 124 Конституції України та статті 14 КАС постанови в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов'язання відповідача вчинити певні дії чи стягнення з нього коштів).

У справі, що розглядається, суд для відновлення права ОСОБА_1 на щомісячну соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про соціальний захист дітей війни», прийняв постанову про зобов'язання органу ПФУ нарахувати та виплатити соціальну допомогу в установленому законом розмірі, що відповідало заявленим у позові вимогам. Розрахунок суми належної соціальної допомоги за спірний період судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначену допомогу на стягнення конкретної суми цієї допомоги, суд змінив постанову по суті, вийшовши при цьому за межі позовних вимог та вирішивши питання, що не були предметом дослідження судами всіх інстанцій при розгляді справи.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміна на підставі статті 263 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання органу ПФУ здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є незаконною.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 11.11.2014 № 21-471а14, у відповідність до якої, суди зобов'язані привести свою судову практику згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 200, 205, 206, 212, 254, 263 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного у правління юстиції у Львівській області - залишити без задоволення, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року про відмову у задоволенні заяви про встановлення (зміну) порядку і способу виконання судового рішення у справі 2а-976/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін