Постанова № 42384920, 13.01.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 914/3152/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ № 14/2-2/6 від 28.11.2014 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року

у справі № 914/3152/14

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ;

до відповідача: Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго", м.Самбір;

про стягнення 2 479 075, 96 грн.

за участі представників:

від позивача: Козак Н.В. - представник;

від відповідача: Горбачик О.П. - представник

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 811 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2014р. у справі №914/3152/14 (суддя Мороз Н.) позовні вимоги задоволено частково; стягнено з Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 163 703, 74 грн. - пені, 79 378,30 грн. - 3% річних, 230 877, 19 грн. - інфляційних втрат та 49 581, 52 грн. судового збору; в частині стягнення основного боргу - провадження у справі припинено; в решті позовних вимог - відмовлено.

ПАТ НАК "Нафтогаз України» подано апеляційну скаргу №14/2-2/6 від 28.11.2014 р., в якій просить рішення суду скасувати в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 163 703,74грн. пені, прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з відповідача на користь позивача 163 703,74грн. пені у стягненні яких було відмовлено; в іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014р. у справі №914/3152/14 від 18.11.2014р. залишити без змін, посилаючись на те, що рішення в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був об»єктовно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін (а не лише відповідача), причини неналежного виконання або невиконання зобов»язання, невідповідності розміру нарахованої пені наслідкам порушення..

Скаржник посилається також на те, що внаслідок недотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних.

Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення суду в цій частині.

Підприємство теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.12.2012р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та підприємством теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" (покупець) укладено договір купівлі - продажу природного газу №13/3740-БО-21 (а.с.9-14).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Згідно із п. 3.3. договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до вимог п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяці наступного за місяцем поставки газу.

В силу п.9.3 укладеного договору, сторонами збільшено позовну давність; строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав встановлено сторонами тривалістю у 5 років.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що на виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач передав протягом січня - грудня 2013р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 7 185 140, 78 грн., що підтверджується актами приймання передачі природного газу (а.с.16-22).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань та в порушення умов договору, відповідач несвоєчасно оплатив за спожитий природний газ, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день подачі позову до суду становила 1 841 412,98 грн.

Згідно із п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

Відтак, у відповідності до п.7.2. договору, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 327407, 49 грн., відповідно до поданого розрахунку.

Окрім того, за прострочення виконання зобов'язання нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 230 877, 19 грн.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача із позовними вимогами про стягнення вищенаведеної заборгованості в сумі 1841 412,98грн. основного боргу, 327 407, 49грн. пені та 3% річних у розмірі 79 378,30грн., збитків внаслідок інфляції у розмірі 230 877,19грн.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем сплачено заборгованість за спожитий газ в розмірі 1 841 412, 98грн., що підтверджується платіжним дорученням №2 від 08.10.2014р. та банківською випискою з рахунку НАК "Нафтогаз України" від 20.10.2014р. (а.с.97, 99-101).

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи погашення відповідачем заборгованості після подачі позову до суду, суд дійшов правомірного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу на підставі п.1.1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

Як зазначалось вище, у відповідності до п.7.2. договору, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 327 407, 49 грн.

З матеріалів справи вбачається, що клопотанням від 20.10.2014р. №616 відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 90%. Стверджує, що заборгованість виникла з незалежних від підприємства обставин, у зв'язку з невідповідністю затверджених тарифів на теплову енергію фактичним витратам на їх виробництво. В підтвердження скрутного фінансового становища подано звіт про фінансові результати підприємства за 9 місяців 2014р. та довідку про наявну дебіторську заборгованість, яка станом на 01.11.2014р. становить 1532, 2 тис. грн. (а.с.133-134).

В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено, що положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені) на 50 %, господарський суд першої інстанції прийняв до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, важливість збереження господарської діяльності відповідача, як підприємства, а також обставини наявності заборгованості населення й інших споживачів газу перед відповідачем за спожиті комунальні послуги.

Таким чином, судом першої інстанції повно встановлено всі істотні для справи обставини, правильно застосовано ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України та прийшов до вірного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення стягнутої суми пені на 50 %, тобто до 163 703,74грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно п. 3.1 та 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, та сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, судом першої інстанції, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних правомірно визнано такими, що підлягають до стягнення 79 378, 30 грн. 3% річних та інфляційні втрати (за лютий 2013р. - червень 2014р.) в розмірі 230 877, 19 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх забов"язань, з урахуванням проведеної відповідачем оплати основного боргу та зменшенням пені, становить 163 703, 74 грн. - пені, 79 378, 30 грн. - 3% річних та 230 877, 19 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги щодо обгрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача 163 703,74грн. пені та безпідставного зменшення цієї суми не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2014р. у справі №914/3152/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.01.2015р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.