Рішення № 42384140, 19.01.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2015 р. Справа № 910/25066/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна»

до Приватного підприємства «Рось»

про стягнення 51 569, 70 грн.

за участю представників:

від позивача: Орищенко Л.І.

від відповідача: не з'явилися

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 51 569, 70 грн. заборгованості за наданні послуги та поставлений товар, з яких: 46 957, 06 грн. - основного боргу, 3 816, 71 грн. - пені та 795, 93 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманих ним послуг та товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.11.2014 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.12.2014.

До господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання вих. № 497 від 08.12.2014 (вх. № 27434/14 від 08.12.2014) про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2014 розгляд справи відкладено на 19.01.2015 у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

19.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання вих. № 12 від 17.01.2015 (вх. № 1009/15 від 19.01.2015) про долучення документів до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні 19.01.2015 представник позивача надав суду документи по справі (вх. № 1000/15 від 19.01.2015), повністю підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 19.01.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» (позивач) було виставлено Приватному підприємству «Рось» (відповідач) рахунок на оплату по замовленню № 4679 від 04.11.2013 на суму 57 296, 20 грн. зі строком платежу до 09.11.2013 та рахунок на оплату по замовленню № 1004 від 05.03.2014 на суму 18 308, 96 грн. зі строком платежу до 10.03.2014.

В подальшому, позивачем було надано відповідачу послуги та поставлено товар на загальну суму 75 605, 16 грн., що підтверджується актом надання послуг № 678 від 05.03.2014 на суму 57 296, 20 грн. та видатковою накладною № 731 від 11.03.2014 на суму 18 308, 96 грн., копії яких залучено до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуто.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач за надані позивачем послуги та поставлений товар відповідно до вищезазначених рахунків розрахувався частково, а саме на суму 28 648, 10 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 4463 від 14.11.2013, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 46 957, 06 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг та договір поставки у спрощений спосіб, за якими позивач зобов'язався надати відповідачу послуги, а відповідач зобов'язався оплатити надані йому послуги відповідно до загальних вимог цивільного законодавства, а також позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити його відповідно до загальних вимог цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, у судове засідання не з'явився, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобов'язання щодо оплати отриманих ним послуг та товару суду не надав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 957, 06 грн. основного боргу є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, посилаючись на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, з дня виникнення такої прострочки, яка за розрахунком позивача складає - 3 816, 71 грн. за період з 11.11.2013 по 10.09.2014.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Передбачений ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, беручи до уваги те, що між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого забезпечення, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 816, 71 грн. є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати за надані послуги та поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 11.11.2013 по 06.11.2014 складають - 795, 93 грн.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3 % річних за заявлений ним період, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги та поставлений товар підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 47 752, 99 грн., з яких: 46 957, 06 грн. - основного боргу та 795, 93 грн. - 3 % річних.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Рось» (09000, Київська область, Сквирський район, місто Сквира, вулиця Р.Люксембург, будинок 14, ідентифікаційний код - 32191954) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенко, будинок 9, ідентифікаційний код - 33399780) 46 957 (сорок шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 06 коп. - основного боргу, 795 (сімсот дев'яносто п'ять) грн. 93 коп. - 3 % річних та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 20.01.2015.

Суддя Т.В. Лутак