Рішення № 42383813, 15.01.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/142/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2015 Справа № 908/5615/14

за позовною заявою: державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133

до відповідача: відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14

про стягнення 8 666,53 грн.

суддя Корсун В.Л.

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: Скок А.О., довіреність від 24.03.14 № 643

від відповідача: Комраков С.В., довіреність від 31.12.14 № 9

СУТЬ СПОРУ:

09.12.14 до господарського суду Запорізької області звернулось державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі ДП "НАЕК "Енергоатом") з позовною заявою про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (ВАТ "Запоріжжяобленерго") за договором про спільне використання технологічних електричних мереж від 01.01.13 № 12-7 суми заборгованості в розмірі 8 666,53 грн., з якої: 7 684,26 грн. - пеня та 982,27 грн. 3% річних.

09.12.14 автоматизованою системою документообігу здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву ДП "НАЕК "Енергоатом" до розгляду судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 09.12.14 судом порушено провадження у справі № 908/5615/14, якій присвоєно № провадження 17/142/14. Судове засідання призначено на 14.01.15, у сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.

В судовому засіданні 14.01.15 судом оголошувалась перерва до 15.01.15, про що сторони повідомлені належним чином.

За заявою уповноважених представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 15.01.15, на підставі ст. ст. 821, 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представникам сторін роз'яснено про час написання рішення у повному обсязі.

Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві від 02.12.14 № 28-23/27245, зазначав наступне. 01.01.13 між сторонами у справі укладено договір № 12-7, на виконання умов якого позивач забезпечив технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок відповідача, про що між сторонами підписано акти прийому-передачі від 31.01.14, від 31.05.14 та від 30.06.14. Однак, свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг відповідач виконав з порушенням строків оплати, визначених в договорі, у зв'язку з чим, позивачем нараховано пеню в сумі 7 684,26 грн. та 3% річних в сумі 982,27 грн. за простроченням виконання основного зобов'язання На підставі викладеного, позивач керуючись ст. 193 ГК України та ст.ст. 526, 625, 629 ЦК України просить суд позов задовольнити.

Відповідач у відзиві від 14.01.15 пояснював, що у зв'язку з наявністю зустрічної заборгованості позивача, відповідачем було направлено на адресу позивача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, якими погашено зустрічні однорідні зобов'язання сторін. Пунктом 6 цих заяв визначено, що моментом вчинення даних правочинів є дата підписання зі сторони ВАТ "Запоріжжяобленерго" та скріплення печаткою. Отже, на думку відповідача, твердження позивача щодо набрання чинності заяв з моменту їх отримання, є хибними та помилковими. Також, відповідач вказував, що позивачем не одведено факту наявності збитків, а розмір штрафних санкцій є надмірно великим в порівнянні з розмірами збитків позивача. У зв'язку з чим, у доповненні від 15.01.15 до відзиву просив суд зменшити розмір пені до 1000 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.13 між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (Власник мереж) та відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (Користувач) укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 12-7, за умовами якого (п. 1.1. договору) власник мереж зобов'язався забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача та (або) інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, а Користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору, Користувач зобов'язаний здійснювати оплату за використання електричних мереж Власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж власника мереж здійснюється згідно з Додатком № 4 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж».

Згідно з п. 7.5. договору, Користувач у термін, що не перевищує 2 дні з дня отримання зобов'язаний повернути Власнику мереж один екземпляр підписаного та скріпленого своєю печаткою «Акту прийому-здачі наданих послуг» (Додаток № 5).

Договір набирає чинності з 01.01.13 і укладається на термін до 31.12.13. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Як вбачається з матеріалів справи № 908/5615/14, на виконання умов спірного договору від 01.01.13 № 12-7, між ДП "НАЕК "Енергоатом" та ВАТ "Запоріжжяобленерго" підписані акти прийому-передачі наданих послуг за січень 2014 року, травень 2014 року та червень 2014 року, а саме: від 31.01.14 № 12-13 на суму 111 811,33 грн., від 31.05.14 № 5-14 на суму 111 811,33 грн. та від 30.06.14 № 6-14 на суму 111 811,33 грн.

Пунктом 7.4. договору передбачено, що оплата Користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого Власником мереж рахунка та оформленого «Акта прийому-здачі наданих послуг» до останнього числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Власника мереж.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали цієї справи свідчать, що відповідач прийняті договірні зобов'язання належним чином не виконав, оплату за надані позивачем послуги здійснив з порушенням строків, визначених у договорі.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у випадку прострочення виконання.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених п. 4.1., Користувач сплачує Власнику мереж пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені).

Позивачем заявлено до стягнення 7 684,26 грн. пені, з яких: 756,64 грн. за період з 01.03.14 по 19.03.14, що нараховані за актом прийому-здачі від 31.01.14; 439,44 грн., що нараховані за період з 01.07.14 по 23.10.14 за актом прийому-здачі від 31.05.14 та 6432,98 грн. за період з 01.08.14 по 23.10.14, що нараховані за актом прийому-здачі від 30.06.14.

Факт прострочення основного зобов'язання матеріалами справи № 908/5615/14 доведено.

Перевіривши наявні в матеріалах цієї справи докази судом встановлено, що заявою від 07.03.14 № 8 відповідач заявив позивачу про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в розмірі 111 811,33 грн., яке виникло на підставі договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 01.01.13 № 12-7 (грошова вимога за спільне використання технологічних електричних мереж в січні 2014 р.). Також, заявою від 24.06.14 № 13 відповідач повідомив позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 106 039,60 грн., які виникли на підставі договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 01.01.13 № 12-7 у травні 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

За змістом ч. 2 вказаної вище статті, зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

З системного аналізу норм наведеного вище законодавства слідує, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому зобов'язанні навпаки - боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформлюється заявою однієї із сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона праві на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Як свідчать матеріали справи, позивач не заперечує проти правомірності зарахування зустрічних однорідних вимог заявами від 07.03.14 № 8 та від 24.06.14 № 13, визнав наявність передбачених законом підстав для вчинення даного правочину, дійсність якого не оспорювалась останнім в судовому порядку.

При цьому, як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені, позивач вважає датою припинення зобов'язань за вказаними вище заявами не дати підписання цих заяв відповідачем, а дати отримання вказаних заяв ДП "НАЕК "Енергоатом".

Наведений вище висновок позивача суд визнає безпідставним оскільки дата відображення в обліку зарахування зустрічних однорідних вимог та дата припинення самого зобов'язання не є тотожними.

Так, здійснюючи зарахування зустрічних однорідних вимог за наданими відповідачем заявами, які є односторонніми правочинами в розумінні ст. 202 ЦК України, позивач, згідно з принципом свободи договору (ст.ст. 6, 627 ЦК України), фактично погодився з усіма умовами, викладеними в даних заявах, у тому числі й щодо дати припинення взаємних зобов'язань (п. 6 заяв). Про визнання позивачем зазначених умов свідчить і та обставина, що дані односторонні правочини (або їх частини) не були оскаржені ним до суду в порядку ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Відповідно до п. 6 заяв відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.03.14 № 8 та від 24.06.14 № 13, моментом припинення зобов'язання є той день, яким підписано заяву - тобто вчинення заяви (її підписання) не пов'язано із датою її отримання адресатом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача в частині визначення періоду прострочення зобов'язання за актами прийому-здачі від 31.01.14 та від 31.05.14, який здійснений виходячи із дат отримання останнім заяв відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.03.14 № 8 та від 24.06.14 № 13, є необґрунтованим та безпідставним.

У зв'язку з чим, враховуючи, що моментом припинення зобов'язання є той день, яким датовані заяви від 07.03.14 № 8 та від 24.06.14 № 13, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 7 684,26 грн. пені підлягають частковому задоволенню в сумі 7 030,83 грн., з яких: 238,94 грн. за період з 01.03.14 по 07.03.14 за прострочення виконання зобов'язання за актом прийому-здачі від 31.01.14; 435,49 грн. за період з 01.07.14 по 22.10.14 (по 22.10.14 оскільки, відповідно до п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.13 № 14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені) за прострочення виконання зобов'язання за актом прийому-здачі від 31.05.14; 6 356,40 грн. за період з 01.08.14 по 22.10.14 (по 22.10.14 з підстав, викладених в п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14) за прострочення виконання зобов'язання за актом прийому-здачі від 30.06.14.

В іншій частині вимоги про стягнення пені відхиляються через необґрунтованість.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 982,27 грн., з яких: 165,42 грн. за період з 01.03.14 по 18.03.14, що нараховані за актом прийому-здачі від 31.01.14; 54,08 грн., що нараховані за період з 01.07.14 по 22.10.14 за актом прийому-здачі від 31.05.14 та 762,77 грн. за період з 01.08.14 по 22.10.14, що нараховані за актом прийому-здачі від 30.06.14.

З підстав наведених вище судом при перевірці розрахунку пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог про стягнення 3 % річних в сумі 871,99 грн., з яких: 55,14 грн. за період з 01.03.14 по 07.03.14, що нараховані за актом прийому-здачі від 31.01.14; 54,08 грн., що нараховані за період з 01.07.14 по 22.10.14 за актом прийому-здачі від 31.05.14 та 762,77 грн. за період з 01.08.14 по 22.10.14, що нараховані за актом прийому-здачі від 30.06.14.

В іншій частині вимоги про стягнення 3 % річних відхиляються через необґрунтованість.

У доповненні за вих. від 15.01.15 до відзиву на позовну заяву у цій справі відповідач просить суд зменшити розмір пені до 1000 грн. обґрунтовуючи вказане складною ситуацією, що відбувається (словами автора): «… у сфері енергетики та у країні в цілому», а також « нормами ч. 1 ст. 233 ГК України згідно з якою судом при вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій має бути взято до уваги такі фактори, як: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу». Також звернув увагу суду, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.04 № 794 (словами автора) : «… на сьогоднішній день 60,25% загальної кількості акцій статутного фонду відповідача належить державі. В свою чергу, стягнення судом штрафних санкцій завдасть край негативних наслідків державі».

Розглянувши вказану заяву (клопотання) відповідача про зменшення розміру пені до 1000 грн. суд вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право (…) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із вимогами ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233). Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2).

Положеннями п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» у відповідній редакції передбачено, що (…) вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При вирішенні наведеної вище заяви (клопотання) судом прийнято до уваги вимоги ст. 32 ГПК України згідно з якою доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1). Ці дані встановлюються (…): письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та ін. осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ч. 2).

Згідно з вимогами ст. 34 ГПК України, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З моменту порушення провадження у цій справі й до моменту прийняття процесуального рішення у справі по суті спору відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження:

- існування скрутного фінансового становища у ВАТ «Запоріжжяобленерго»,

- доказів наявності складної ситуації, що відбувається у сфері енергетики та в країні в цілому, а також обґрунтувань яким чином та в якій частині ситуація в енергетиці та в країні є підставою для зменшення судом розміру пені при вирішенні справи № 908/5615/14 по суті спору,

- того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу;

- не довів суду із посиланням на норми чинного законодавства України якими б було передбачено, що у випадку, якщо наявність того чи іншого відсотку загальної кількості акцій статутного фонду відповідача, яким у спірних правовідносинах є ВАТ «Запоріжжяобленерго», належить державі, то вказане є підставою для зменшення розміру пені.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір у розмірі 1 666 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 21, 43, 45, 22, 33, 34, 49, 69, 82, 821, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926, п/р 260081031709 в АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627) на користь державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, код ЄДРПОУ 19355964, п/р № 26005619938393 в ПАТ «Промінвестбанк», МФО 300012) - 7 030 (сім тисяч тридцять) грн. 83 коп. пені, 871 (вісімсот сімдесят одну) грн. 99 коп. 3% річних та 1 666 (одна тисяча шістсот шістдесят шість) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 19.01.15.

Суддя В.Л. Корсун