Рішення № 42374170, 15.01.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11893/14-ц

Провадження № 22-ц/779/75/2015

Категорія 50

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Малєєва А.Ю., Меленко О.Є.,

секретаря Яковин М.Я.,

з участю: ОСОБА_2; ОСОБА_3

та її представника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 03 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_3 пред'явила до ОСОБА_2 позов про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку із невчасною сплатою відповідачем аліментів на утримання їхньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, розмір яких встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду від 27.02.2014 року, утворилась заборгованість по їх сплаті. Посилаючись на те, що така заборгованість виникла з вини відповідача, просила стягнути з нього пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 10757,80 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 листопада 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10757,80 грн пені за прострочення сплати аліментів за період по 24.09.2014 року та 243,60 грн судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. Судом, на його думку, помилково не було прийнято до уваги того, що в його діях злісного ухилення під сплати аліментів немає, оскільки під час судового розгляду справи за позовом ОСОБА_3 про стягнення аліментів ним було сплачено 3000 грн аліментів за два місяці, а також те, що за місцем його роботи за його заявою щомісячно здійснюється вирахування на сплату аліментів. При цьому, апелянт вказує на те, що заборгованість по аліментам утворилась не з його вини, а по причині тривалого розгляду справи. Також ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що позивач не представила належних доказів суми заборгованості по аліментах, яка повинна визначатись державним виконавцем на підставі ч.5 ст. 195 СК України і на підставі якої розраховується сума пені. Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній. Крім того пояснив, що у березні 2014 року, отримавши від ОСОБА_3 банківські реквізити, перерахував на її рахунок двічі по 1500 грн на утримання дитини. Зазначив, що в подальшому, після отримання 06.06.2014 року копії рішення апеляційного суду про стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку одразу надав виконавчій службі довідки з місця служби про розмір його зарплати. Вважає, що його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів немає, в даний час ця заборгованість погашається по 50% зарплати щомісячно. Терміново погасити заборгованість він в даний час не може, оскільки крім частини зарплати, яка залишається йому після сплати аліментів, інших доходів у нього немає. Вважаючи у зв'язку із викладеним оскаржене рішення незаконним, просить його скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3

ОСОБА_3 та її представник доводи апеляційної скарги заперечили, вважаючи, що суд першої інстанції правильно вирахував розмір пені за несплату відповідачем аліментів та обґрунтовано задовольнив позов. Вважаючи рішення в даній справі законним, просять залишити його без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно із ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини випливають із встановлених обставин, 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв'язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_2 рішення суду про стягнення аліментів утворилась істотна заборгованість по їх сплаті. При цьому, суд вважав, що вина відповідача ОСОБА_2 у невиконанні рішення суду про стягнення аліментів доводиться його обізнаністю про встановлений судовим рішенням обов'язок сплачувати аліменти, а також сплатити суму аліментів, що утворилася з дня подання позивачем позову про стягнення аліментів станом на день набрання рішенням законної сили 26.05.2014 року. Однак, погодитись із такими висновками суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не можна, виходячи з наступного.

Згідно ст.196 Сімейного кодексу України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.

Отже, стягнення неустойки можливе лише у випадку виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, наприклад, якщо особа ухилялась від сплати аліментів, знаходилась у розшуку та інше.

Під ухиленням від сплати аліментів слід розуміти, як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів, визначених судовим рішенням: зміна роботи або місця свого проживання з метою запобігання сплаті аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов'язків щодо утримання. Ухилення від сплати аліментів завжди припускає винні навмисні дії (бездіяльність).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 у повному об'ємі, суд першої інстанції в порушення норм ст.ст.213, 214 ЦПК України не встановив фактів, які підлягають встановленню, не врахував важливих обставин справи та не перевірив наявності вини відповідача у виникненні заборгованості по сплаті аліментів.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 лютого 2014 року з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини заробітку відповідача на утримання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення суду в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Дане рішення набрало законної сили 26.05.2014 року (а.с.11-12). 17.06.2014 року на підставі виконавчого листа №344/19502/2013 від 17.06.2014 року було відкрито виконавче провадження (а.с.19).

Із змісту ст.196 СК України вбачається, що пеня за несплату аліментів нараховується з часу невиконання рішення суду, а не з часу подання позовної заяви про стягнення пені по аліментах, чи з часу набрання рішенням суду про стягнення аліментів законної сили, на що позивач посилалась у позовній заяві.

Згадане рішення Івано-Франківського міського суду від 27.02.2014 року в межах суми платежу за один місяць ОСОБА_2 виконав добровільно у березні 2014 року. Цей факт ОСОБА_3 не заперечує.

Примусова ж реалізація виконання рішення суду про стягнення аліментів державною виконавчою службою розпочалась 17.07.2014 року, що підтверджується постановою, винесеною державним виконавцем 17.07.2014 року за заявою ОСОБА_2 про звернення стягнення аліментів на його заробітну плату (а.с.77). Крім того, згідно листа-відповіді УСБУ в Івано-Франківській області від 09.09.2014 року, де працює відповідач, із заробітної плати останнього утримуються аліменти у розмірі 50% до погашення заборгованості, яка утворилась з 04.12.2013 року (а.с.70-71). Також в довідці УСБУ в Івано-Франківській області від 09.09.2014 року вказано, що затримка перерахування стягувану аліментів за серпень 2014 року відбулась з технічних причин (а.с.70).

Таким чином, з огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що вини відповідача в ухиленні від сплати аліментів немає.

Оскільки рішення суду першої інстанції в даній справі ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, воно не може бути залишено в законній силі. В даному випадку є правові підстави для ухвалення нового рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 218; 307; 309; 313; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 03 листопада 2014 року в даній справі скасувати.

Ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: А.Ю. Малєєв

О.Є. Меленко