Ухвала суду № 42370884, 19.01.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/5472/14-ц Головуючий у 1-й інст. Лешко С. М.

Категорія 27 Доповідач Григорусь Н. Й.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2015 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Талько О.Б., Косигіної Л.М.

секретаря судового засідання Церпіцької Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мединівське» про стягнення боргу

за апеляційною скаргою приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мединівське» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2014 року,

встановила:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мединівське» 253 264,28 грн в порядку регресу.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мединівське» на користь ОСОБА_1 253 264,38 грн боргу в порядку зворотної вимоги за кредитним договором № 012/110/504 від 18.07.2007 року та 2 532,64 грн судового збору, а всього 255 796,92 грн.

В апеляційній скарзі ПОСП «Мединівське» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо частині заявлених вимог. А решту коштів, позивач, як фізична особа-підприємець отримав в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі і надані сторонами докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, що 18.07.2007 року ПОСП «Мединівське» уклав з ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль» кредитний договір №012/110/504 про надання не відновлюваної кредитної лінії в сумі 750 000,00 грн строком до 17.07.2012 року (а.с. 5-7).

В забезпечення виконання зобов'язань в цей же день було укладено договір поруки №012/110/504/2 від 18.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_1, згідно якого останній як поручитель, взяв на себе солідарну з позичальником відповідальність у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань ПОСП «Мединівське» по кредитного договору (а.с. 9).

За період дії кредитного договору, у зв'язку з відсутністю коштів у боржника, позивачем ОСОБА_1 було сплачено 253 264,28 грн в рахунок погашення кредиту, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 10-30) і є підставою вимоги про повернення цих коштів відповідачем.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд обґрунтовано виходив з положень ст.ст. 553-554, 556, 625 ЦК України та дійшов правильного висновку про те, що оскільки поручитель належним чином виконав зобов'язання відповідача по справі та сплатив частково його заборгованість перед банком, то сплачена ним сума підлягає поверненню в порядку регресу.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором та відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. (ч. 2 ст. 556 ЦК України).

Оскільки поручитель виконав зобов'язання відповідача перед банком щодо повернення кредиту у розмірі 253 264,28 грн, суд прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Є безпідставними доводи апелянта про те, що суд неповно з'ясував обставин справи, внаслідок неявки представника відповідача та позивач порушив строк позовної давності щодо стягнення коштів, сплачених у січні-листопаді 2011 року.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про дату розгляду справи в районному суді, а отже не з'явившись до суду, він реалізував своє процесуальне диспозитивне право не брати участь при розгляді спору, не подавши при цьому письмової заяви про застосування строку позовної давності та будь-яких заперечень щодо заявлених вимог (ст. 27, 31 ЦПК України)

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

З матеріалів справи вбачається, що останній платіж для на виконання зобов'язання поручителя за кредитним договором №012/110/504 було здійснено 31.03.2011 року і з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності.

Посилання ж апелянта на те, що грошові кошти, сплачені позивачем на виконання умов договору поруки фактично були повернуті в сумі 127 248,83 грн (в межах строку позовної давності), не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з копій видаткових касових ордерів одержувачем коштів є ФОП ОСОБА_1, тоді як поручителем за договором є ОСОБА_1 (а.с. 51-63). Сам по собі факт існування видаткових касових ордерів на ім'я ФОП ОСОБА_1 не свідчить про повернення коштів, сплачених на виконання договору поруки та правового значення для вирішення даного спору не має, оскільки в силу вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_2 та ПОСГП «Мединівське» тривалий час існують договірні правовідносини, постійно проводяться звірки щодо руху обігових коштів, тощо. Крім того, згідно договору поруки № 012/110/504/2 від 18 липня 2007 року поручителем є ОСОБА_1, а не ФОП ОСОБА_3

Намагаючись спростувати висновки суду першої інстанції, апелянт наполягає на тому, що суду першої інстанції не були надані необхідні документи на підтвердження правомірності вимог поручителя до боржника, а тому апелянт вважає, що рішення суду підлягає скасуванню.

Проте, як вбачається з тексту апеляційної скарги та пояснень представника апелянта в судовому засіданні, останній визнає наявність певних грошових зобов'язань перед позивачем, хоча і вважає їх виконаними. Крім того, в матеріалах справи містяться належним чином завірені копії особових рахунків, відкритих ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» на ім'я ПОСП «Мединівське» на виконання умов кредитного договору, в яких зазначено хто, коли, в якому обсязі здійснював оплату кредиту.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки надані позивачем докази є належними та допустимими, які підтверджують факт виконання ОСОБА_1 умов договору поруки і зобов'язання боржника повернути ці кошти в сумі 253 264,38 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Мединівське» відхилити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді