Рішення № 42369860, 15.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/26407/14 15.01.15

За позовом Торгівельно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю tesa tape Kft. (tesa tape Ragasztoszalag Kereskedelmi es Termelo Korlatolt Felelossegu Tarsasag)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета Пак»

про стягнення 77 161,17 Євро, що еквівалентно 1 435 398,38 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Волинська В.І.;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Торгівельно-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю tesa tape Kft. (tesa tape Ragasztoszalag Kereskedelmi es Termelo Korlatolt Felelossegu Tarsasag) (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета Пак» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 77 161,17 Євро.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань

за контрактом № 20-12-11 від 22.12.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.12.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

15.01.2015 р. через загальний відділ діловодства представник відповідача подав клопотання про припинення провадження у справі, в якому просить суд припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України, оскільки п. 9.2. Контракту №20-12-11 від 22.12.2011 р. містить третейське застереження.

Розглянувши подане клопотання, суд відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 9.2 Контракту № 20-12-11 від 22.12.2011 р. передбачено, що у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди, суперечка підлягає розглядові згідно з Правилами Примирних Процедур та Арбітражного суду Міжнародної Торгової Палати, що діє з 1 січня 1988 року, трьома арбітрами, зазначеними відповідно до вказаних правил. Арбітраж має проводитися на англійській мові в країні відповідача. Усі відношення, що виникають щодо даного Контракту, підлягають юрисдикції Конвенції ООН з міжнародної купівлі-продажу (Венська Конвенція, 1980 рік).

При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що позивач звертався до Голови Постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної Торгової Палати за роз'ясненням порядку врегулювання спорів між сторонами відповідно до Контракту №20-12-11 від 22.12.2011 р., зокрема, права на звернення з позовом щодо вирішення спору до компетентного державного суду в Україні.

Голова Постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної Торгової Палати надав відповідь листом №21/10 від 17.10.2014 р., у якому зазначив, що наведена редакція контракту дозволяє зробити припущення про встановлення порядку вирішення спорів, що випливають з контракту у Міжнародному арбітражному суді при МТП. Однак, в наведеному тексті відсутнє посилання на назву арбітражної інституції, процедура арбітражу викладена незрозуміло, що не дозволяє дійти висновку стосовно прийнятності вирішення спорів на підставі зазначеного арбітражного застереження арбітражем при МТП. Тому сторона, яка вважає, що її права за Контрактом №20-12-11 від 22.12.2011 р. порушені, має право подати заяву до компетентного державного суду в Україні, яким є Господарський суд міста Києва, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом правових норм, закріплених у частині 2 ст. 124 Конституції України, частині 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, частині 3 ст. 1 ГПК України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

При системному тлумаченні наведених правових норм вбачається, що укладення третейської угоди у вигляді третейського застереження у договорі або у вигляді окремої письмової угоди, до виникнення спірних правовідносин, зумовлює виникнення у заінтересованої сторони права, у випадку виникнення спору, з метою захисту своїх прав і законних інтересів, на звернення до третейського суду. При цьому, обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Відтак, звернення до третейського суду на підставі третейської угоди, укладеної до виникнення спірних правовідносин, у даному випадку - третейського застереження, є не обов'язком особи, а її правом, яким вона може користуватися на власний розсуд.

Водночас, для звернення до третейського суду, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач.

За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно зі ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

За таких обставин, суд визнає подане відповідачем клопотання необґрунтованим та відмовляє у його задоволенні.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується поданим відповідачем клопотанням про припинення провадження у справі, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.01.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2011 р. між Торгівельно-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю tesa tape Kft. (tesa tape Ragasztoszalag Kereskedelmi es Termelo Korlatolt Felelossegu Tarsasag) (Угорщина) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мета Пак» укладено Контракт № 20-12-11, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується передавати у власність відповідача, а відповідач приймати й оплачувати адгезівні стрічки та іншу продукцію, що не були у користуванні.

Відповідно до п. 3.1. контракту, поставка товару здійснюється на умовах DAP/м. Київ, до складу відповідача/ згідно ІНКОТЕРМС.

Згідно п. 4.2 контракту, ціна одиниці товару і загальна вартість товару, що поставляється, визначаються в додатках (замовленнях) до контракту, що є його невід'ємною частиною.

Загальна вартість контракту складає 700 000 тис. євро (п. 4.4. контракту).

Умовами п. 5.2 контракту передбачено, що відповідач сплачує позивачу повну вартість товару, перерахованого у кожному окремому додатку (замовленні) даного контракту, з урахуванням можливих та узгоджених змін, на протязі 90 днів з дати виписки рахунку з валютного рахунку відповідача.

Відповідно до п. 6.5. контракту, в момент виконання зобов'язань з поставки відповідачеві надаються позивачем наступні товаросупровідні документи: - експортна декларація; - Tir carnet; - товаро-транспортна накладна (CMR); - Інвойс (рахунок); - пакувальний лист; - сертифікат країни походження товару або вказівка на країни походження інвойсі.

Контракт набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків в межах контракту (п. 10.8 контракту).

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов контракту позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 107 083,86 євро, що підтверджується міжнародними вантажними товарно-транспортними накладними (CMR) та Інвойсами №1860104354 від 12.11.2013 р., №1860105362 від 10.12.2013 р., №1860106494 від 24.01.2014 р., №1860108439 від 20.03.2014 р., №1860108440 від 20.03.2014 р., №1860108441 від 20.03.2014 р., №1860111160 від 04.06.2014 р., №1860112114 від 30.06.2014 р., №1860112146 від 30.06.2014 р. (копії в матеріалах справи).

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, в сумі 27 536,72 євро, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 79 547,14 євро.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 77 161,17 євро за Контрактом №20-12-11 від 22.12.2011 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Контракту №20-12-11 від 22.12.2011 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 107 083,86 євро, який прийнятий останнім по міжнародним товарно-транспортним накладним без зауважень.

Однак відповідач оплати поставленого товару в повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи строки оплати, встановлені контрактом №20-12-11 від 22.12.2011 р., відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар вартістю 77 161,17 євро, відповідно до п. 5.2 контракту, протягом 90 днів з дати виписки рахунку.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови контракту №20-12-11 від 22.12.2011 р. та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 77 161,17 євро, що за офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день подачі позову, становить 1 435 398,38 грн.

Щодо вимоги позивача про відшкодування вартості витрат на надання правової допомоги, суд відзначає наступне.

Згідно ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Оскільки суду не надано доказів оплати наданих послуг (платіжного доручення або іншого документа), суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Витрати зі сплати судового збору згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Торгівельно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю tesa tape Kft. (tesa tape Ragasztoszalag Kereskedelmi es Termelo Korlatolt Felelossegu Tarsasag) задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мета Пак» (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 29, ідентифікаційний код - 32382996) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь tesa tape Ragasztoszalag Kereskedelmi es Termelo Korlatolt Felelossegu Tarsasag (Торгівельно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю tesa tape Kft.) (Реєстраційний номер: Cg.13-09-115690, місцезнаходження: H-2040 Budaors, Szabadsag u 117, Citibank EUR: HU30 10800007 90000010 04644529 SWIFT: CITIHUHX) 77 161 (сімдесят сім тисяч сто шістдесят один) євро 17 євроцентів, що еквівалентно 1 435 398 (один мільйон чотириста тридцять п'ять тисяч триста дев'яносто вісім) грн. 38 коп. - заборгованості та 28 707 (двадцять вісім тисяч сімсот сім) грн. 97 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 19.01.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.