Ухвала суду № 42369298, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/31214/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року

у справі № 2-а-7429/10/2170

за позовом Приватного акціонерного товариства «Завод крупних електричних машин»

до Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Завод крупних електричних машин» (далі - ПрАТ «Завод крупних електричних машин»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Новій Каховці Херсонської області ДПС; відповідач) задоволено. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0012742301/0 від 20 грудня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПрАТ «Завод крупних електричних машин» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Новій Каховці Херсонської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ПрАТ «Завод крупних електричних машин» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за лютий 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 січня 2010 року по 31 січня 2010 року, за травень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 квітня 2010 року по 30 квітня 2010 року, за березень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 лютого 2010 року по 28 лютого 2010 року, за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт № 1783/230-30769085 від 14 грудня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012742301/0 від 20 грудня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у загальному розмірі 413 915,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, несплачених до бюджету контрагентами в ланцюгу постачання.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач вказував, зокрема, на наявність у ланцюгах постачання підприємств, які не перебувають за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, визнані банкрутами або ліквідовані, свідоцтва платників податку на додану вартість яких анульовано, в також у яких відсутні в достатній кількості трудові та виробничі ресурси, складські приміщення, транспортні засоби.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем в охоплений перевіркою період у безпосередніх постачальників - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Астат Ресурс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ДНЛ Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Форум», Товариства з обмеженою відповідальністю «Форт Сема ЛТД» металопродукції для виробництва електродвигунів та генераторів засвідчується належним чином складеними видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, прибутковими накладними, а податковим органом, в свою чергу, будь-яких належних доказів на підтвердження фіктивного (безтоварного) характеру проведених поставок не подано.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами ПрАТ «Завод крупних електричних машин» в ланцюгу постачання, колегія суддів відхиляє, оскільки пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Вимога ж пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагенти, в тому числі ті, які не були безпосередніми постачальниками товарів (робіт, послуг), не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.