Ухвала суду № 42369281, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/33719/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року

у справі № 2а-14894/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Интерхім»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Интерхім» (далі - ТОВ «Интерхім»; позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001022320 від 07 жовтня 2011 року, № 0001032320 від 07 жовтня 2011 року, № 0001042320 від 07 жовтня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Интерхім» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лавіконт-М» за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 366/23-205/20040711 від 26 вересня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001022320 від 07 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 427 252,00 грн. (427 251,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0001032320 від 07 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 319 968,00 грн. (319 966,00 грн. - основний платіж, 2,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001042320 від 07 жовтня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на 21 835,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих при здійсненні господарських операцій з придбання одягу в ТОВ «Лавіконт-М» за нікчемним правочином.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, виробничих та складських приміщень, а також неперебування товариства за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням.

Крім того, обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку за розглядуваними поставками, ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС наголошувала на порушенні співробітниками Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби кримінальної справи № 53-3773 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Лавіконт-М», тобто за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що реальний характер спірних господарських операцій об'єктивно підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а також доказами використання придбаного товару у власній господарській діяльності товариства, а саме - його реалізації Міністерству оборони України.

Проте, колегія суддів вважає вказані доводи передчасними, зважаючи на таке.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

При вирішенні даного спору судовим інстанціям, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та з огляду на доводи відповідача про відсутність у контрагента позивача необхідних засобів та умов для здійснення відповідної господарської діяльності, зокрема, трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, слід було встановити, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) виконувались спірні поставки, за необхідності з'ясувати факт залучення постачальником третіх осіб до виконання обумовлених поставок, а також дослідити наявність у ТОВ «Лавіконт-М» платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо).

При цьому необхідно враховувати, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що товар справді придбавався позивачем, але не в тієї особи що зазначена в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право ТОВ «Интерхім» на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладанні договору № 55 від 24 грудня 2010 року з ТОВ «Лавіконт-М».

Адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому Свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. А відтак, доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договору, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Проте, суди відповідних обставин не перевірили, а обмежившись формальним дотриманням платником умов формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також, судові інстанції в порушення вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України не надали правової оцінки поясненням засновника та директора ТОВ «Лавіконт-М» про те, що вони не займались фінансово-господарською діяльністю товариства та нікого на це не уповноважували, що, в свою чергу, стало підставою для порушення кримінальної справи № 53-3773 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Лавіконт-М». В той час, як обставини, на які посилається податковий орган на обґрунтування відсутності реального характеру проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на валові витрати та податковий кредит за розглядуваними поставками.

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 січня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.