Рішення № 42363605, 15.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/1851/14-ц 15.01.2015 15.01.2015 15.01.2015

Провадження №22-ц/784/59/15

Провадження № 22-ц/784/59/15 Головуючий у першій інстанції-Кокорєв В.В.

Категорія 39 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі - Романенко Ю.О.

за участю представника позивачки - ОСОБА_1,

представника відповідачки - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 листопада 2014 року у цивільній справі за позовом

ОСОБА_4

до ОСОБА_3

про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку майна

та за зустрічним позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування

У С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про захист права власності.

Позивачка зазначала, що з 18 жовтня 1986 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Після розірвання шлюбу 24 грудня 1996 року вони продовжували сумісне проживання, мали спільній бюджет та продовжували стосунки, що притаманні подружжю. За час спільного проживання вони приватизували в рівних частках квартиру АДРЕСА_1, придбали у березні 2012 року автомобіль НОМЕР_1, а також спільно будували протягом 2004-2012 років та ввели в експлуатацію у 2012 році торгівельний павільйон магазину (АДРЕСА_6 в м. Миколаєві). ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер, і на майно останнього відкрилась спадщина. Спадкоємцем за законом першої черги є донька померлого - ОСОБА_3

Посилаючись на спільне проживання з ОСОБА_5, набуття прав подружжя та придбання у цей період спільного майна, ОСОБА_4 просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу у період з 25 грудня 1996 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя зазначене майно та визнати за нею право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2, ? частки автомобілю марки Volkswagen Transporter, 2000 року випуску, державний номер НОМЕР_2, та ? частки нежитлового приміщення - павільйону магазину по АДРЕСА_6 у м. Миколаєві.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала, заперечуючи факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та статус спільного майна, а також звернулася з зустрічним позовом (а.с. 57-58) про визнання за нею за правом спадкування право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3, автомобіль НОМЕР_1, та приміщення павільйону магазинку по АДРЕСА_6 у м. Миколаєві.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 листопада 2014 року позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволені частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року. За ОСОБА_4 та ОСОБА_3 визнано право власності на ? частку автомобілю НОМЕР_1, за кожною. За ОСОБА_3 також визнано право власності на ? частку квартири АДРЕСА_4. У решті вимог сторін відмовлено. Також з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто 2 007, 26 грн. судових витрат.

Сторони не погодились з судовим рішенням та його оскаржили.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_4 просила рішення суду змінити, задовольнивши її позов в повному обсязі, посилаючись на невірну оцінку судом доказів спільної реконструкції (будівництва) торгівельного павільйону та підстав спадкування разом зі спадкоємцем першої черги.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_3 просив рішення скасувати в частині задоволених вимог ОСОБА_4 та відмовити в позові. Апелянт посилався на невірну оцінку судом доказів в частині факту спільного проживання позивачки з її батьком та придбання автомобіля за спільні кошти, а також порушення процесуальних норм в частині дослідження доказів та розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню. а апеляційна скарга представника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позови, суд першої інстанції виходив з таких обставин: доведеності факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у період 2004-2013 років, набуття ними у цей період за спільні кошти автомобіля марки Volkswagen Transporter, наявності підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частину автомобіля та відсутності підстав для визнання спільною сумісною власністю квартири, набутої у 2002 році, та торгівельного павільйону - магазину, як реконструйованого до 2004 року. Оскільки за життя ОСОБА_5 набув у встановленому порядку право власності на ? частку квартири та автомобіля, суд визнав за відповідачкою ОСОБА_3 право власності за правом спадкування на ці частки майна.

Проте не з усіма висновками суду можна погодитись.

Так, виходячи з підстав заявлених позовів спірними є правовідносини щодо виникнення права спільної сумісної власності на майно чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі, тобто правовідносини, що регулюються нормами сімейного законодавства (глава 8 СК), а також правовідносини щодо права на спадок, які регулюються нормами спадкового законодавства (книга 6 ЦК).

За загальним принципом сімейного законодавства (частина 2 статті 21 СК) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Проте за правилами статті 74 СК якщо чоловік та жінка, не перебуваючи у шлюбі між собою та в іншому шлюбі, проживають однією сім'єю, майно, набуте ними у цей період, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На таке майно поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим правове значення мають як обставини щодо факту спільного проживання сторін, так й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Правовий режим майна, набутого до введення в дію Сімейного кодексу, тобто до 1 січня 2004 року, визначається нормами КпШС, статтею 17 Закону «Про власність» та нормами ЦК України щодо спільної власності.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 жовтня 1986 року по 24 грудня 1996 року ( а.с.8,9).

9 вересня 2002 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримано у спільну часткову власність (приватизовано) квартиру АДРЕСА_5 по ? частки кожним (а.с. 12). В квартирі сторони проживали з 1989 року та були зареєстровані у встановленому порядку (а.с. 6, 7).

20 березня 2012 року на ім'я ОСОБА_5 придбано автомобіль марки Volkswagen Transporter, 2000 року випуску, державний номер НОМЕР_2 (а.с. 14).

В період 2001-2012 років проводилась реконструкція торгівельного павільйону під магазин продовольчих та непродовольчих товарів по АДРЕСА_6, та 23 квітня 2012 року на ім'я ОСОБА_5 видано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (а.с. 15,19-21).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер (а.с. 36).

У листопаді 2013 року за заявою ОСОБА_4 відкрито спадкову справу (а.с. 39). У січні 2014 року з заявою про прийняття спадщини звернулась донька померлого - ОСОБА_3 (а.с. 61).

Судом першої інстанції на підставі наданих доказів встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 продовжували усталені сімейні стосунки, проживали разом, вели спільне господарство, побут та бюджет, разом працювали у магазині, отримували спільні та особисті доходи, які в майбутньому об'єднували для набуття спільного майна, тобто сторони підтримували такі стосунки, які притаманні членам однієї сім'ї.

Висновки суду з посиланням на показання свідків, письмові докази (а.с. 22, 149-152), фотознімки (а.с. 168) та інше викладені в мотивувальній частині судового рішення.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання апелянта ОСОБА_3 на недоведеність факту спільного проживання, оскільки будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду в цій частині, відповідачка не надала, а факт користування ОСОБА_5 приміщеннями будівлі магазину для задоволення побутових потреб сам по собі не спростовує сімейний характер стосунків колишнього подружжя.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо доведеності факту проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у період 2004-2013 років.

Встановивши цей факт, суд також вірно виходив з того, що у цей період внаслідок спільної праці сторін та на їх доходи, об'єднані для набуття спільного майна, у 2012 році придбано автомобіль марки Volkswagen Transporter, який є спільною сумісною власністю, і частка ОСОБА_4 складає ?. Такий висновок відповідає вимогам статті 74 СК.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що автомобіль придбано за власні кошти її батька ОСОБА_5 та є його особистою власністю, будь-якими доказами не підтверджено.

Не встановив суд першої інстанції і підстав для визнання як за ОСОБА_4, так і за ОСОБА_3 права власності на приміщення торгівельного павільйону, реконструйованого під магазин продовольчих та непродовольчих товарів по АДРЕСА_6 (далі - приміщення магазину).

Так, відповідно до частини 3 статті 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

З моментом державної реєстрації пов'язано виникнення права власності і на новостворене майно за частиною 2 статті 331 ЦК України.

В матеріалах справи відсутні відомості про передачу у власність та реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 у період до 2004 року.

Після закінчення будівельних робіт по реконструкції об'єкту та складання у квітні 2012 року декларації про готовність об'єкту до експлуатації (а.с. 19) державна реєстрація права на нерухоме майно як новозбудований або реконструйований об'єкт за ОСОБА_5 також не здійснювалась.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_5 не видавалося (Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою КМУ від 22 червня 2011 р. № 703, який діяв на той час).

Якщо право власності на новостворене або реконструйоване майно, як об'єкт нерухомості, не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку, то ці обставини перешкоджають і визнанню права власності на це майно в судовому порядку (пункт 15 постанови №5 Пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності на інших речових прав»).

Отже, підставою для відмови у задоволення вимог ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на ? частину реконструйованого торгівельного павільйону, як спільно набутого майна, є саме відсутність державної реєстрації прав на цей об'єкт нерухомості як окремий об'єкт цивільного обороту.

Висновки, викладені в мотивувальній частині рішення щодо набуття спірної нерухомості ОСОБА_5 у період до 2004 року є суперечливими та судом не обґрунтовані.

Оскільки дійсний час набуття (реконструкції) павільйонну при зазначених вище обставинах не має правового значення, ці висновки необхідно включити з мотивувальної частини судового рішення.

Квартира АДРЕСА_4 набута ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в процесі приватизації та передана сторонам у спільну часткову власність.

Отже підстав для судового визнання цього майна спільною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не вбачається.

При вирішенні питання про перехід права власності на майно померлого ОСОБА_5 в порядку спадкування, суд першої інстанції вірно виходив з правил статей 1216, 1218 ЦК щодо складу спадщини, статей 1258, 1261 ЦК щодо черговості спадкування за законом, та дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 права на спадкування не набула, а ОСОБА_3 є спадкоємцем лише тих майнових прав, які спадкодавець ОСОБА_5 набув за життя у встановленому порядку, а саме ? частка квартири та ? частка автомобіля.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання апелянта ОСОБА_4 про те, що вона набула право на спадкування разом зі спадкоємицею першої черги ОСОБА_3 за частиною 2 статті 1259 ЦК, оскільки вимог про зміну черговості одержання права на спадкування ОСОБА_4 не заявляла та на підстави, передбачені цією нормою, у позові не посилалась.

Оскільки основні висновки суду, викладені в резолютивній частині рішення, як в частині набуття ОСОБА_4 права власності на частку спільного майна - автомобіля, так і в частині набуття ОСОБА_3 права на частину квартири та автомобіля в порядку спадкування, відповідають вимогам матеріального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи ОСОБА_3 про необхідність збільшення розміру відшкодування її витрат на правову допомогу, оскільки зустрічний позов задоволено лише частково, а розрахунок витрат на підтвердження їх обґрунтованості суду не надано (пункт 48 Постанови Пленуму ВВСУ від 17 жовтня 2014 року №10 « Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 листопада 2014 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновки суду про те, що приміщення торгівельного павільйону -магазину було збудовано до 1 січня 2004 року.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді