Ухвала суду № 42363601, 20.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/7684/13-к 20.01.2015 20.01.2015 20.01.2015

Провадження: № 11-кп/784/62/15 Головуючий суду першої інстанції:

Категорія: ст. 317 ч. 2 КК України Захарченко Д.В.

Доповідач апеляційного суду:

Маркова Т.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючої - Маркової Т.О.

суддів - Хоміка І.М., Рудяка А.В.

за участю секретаря -Георгици Г.В.

розглянувши за матеріалами кримінального провадження № 12013160040002038 апеляційні скарги захисника ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_4, прокурора прокуратури Ленінського району м. Миколаєва Точкаря В.М. на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2014 року відносно

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 дня народження, уродженки с. Костянтинівка Жовтневого району Миколаївської області, проживаючої в АДРЕСА_1

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 317 ч. 2 КК України

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 дня народження, уродженця м. Миколаєва, проживаючого АДРЕСА_2

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 317 ч. 2 КК України

учасники судового провадження

прокурор: Іванов А.О.

обвинувачені: ОСОБА_6, ОСОБА_4

захисники: ОСОБА_3, ОСОБА_7

в с т а н о в и в :

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та вимог апеляційних скарг.

Вироком суду ОСОБА_6 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 317 ч. 2 КК України та їй призначено покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_6 визначене остаточне покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.06.2013 року та цим вироком, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вироком суду ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 317 ч. 2 КК України та йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вироком суду ОСОБА_6та ОСОБА_4 визнані невинуватими у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 307 ч. 2 КК України, та виправдані за недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 просить скасувати вирок в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 317 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 просить скасувати вирок та закрити кримінальне провадження.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок та призначити новий судовий розгляд в суді 1 інстанції зі зміною складу суду.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скару.

Захисник ОСОБА_3 в апеляційній скарзі вказує, що вважає рішення суду 1 інстанції в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 317 КК України винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права України.

Вказує, що суд 1 інстанції бездоказово на власний розсуд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_6 надала приміщення для незаконного вживання наркотичних засобів. Зазначає, що ОСОБА_6 не має жодного відношення до квартири АДРЕСА_1 м. Миколаєві, оскільки власником вказаної квартири є ОСОБА_8

Вказує, що ОСОБА_6 жодних домовленостей зі ОСОБА_4 з приводу надання приміщення для вживання наркотичних засобів не мала, що підтверджується показаннями ОСОБА_4, а лише факт того, що ОСОБА_6 зробила закупнику ін'єкцію не підтверджує об'єктивну сторону ст. 317 КК України.

Зазначає, що свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надали суду неправдиві свідчення, навмисно обмовивши обвинувачену.

Обвинувачений ОСОБА_4 в апеляційній скарзі вказує, що формулювання обвинувачення не відповідає дійсності, оскільки вказане приміщення належить іншій особі, вільного доступу до приміщення він не мав, а лише іноді заходив до квартири.

Прокурор в апеляційній скарзі, не оспорюючи висновків суду в частині засудження обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 317 КК України та розміру призначеного покарання, вказує, що висновки суду в частині виправдання вказаних осіб у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, крім того, судом істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.

Зазначає, що висновки суду про те, що оперативна закупка наркотичного засобу у ОСОБА_6 проведена з суттєвим порушенням встановленого законом порядку, не відповідають дійсності, що підтверджується відеозаписом, долученим до матеріалів справи та переглянутим в судовому засіданні.

Вказує, що з відеозапису вбачається, що закупник ОСОБА_9 намагався надати ОСОБА_6 гроші, однак вона спочатку відмовилася та взяла гроші пізніше в будинку. Зазначає, що номери та номінали купюр, виданих закупнику, повністю співпадають з купюрами, виявленими в ході обшуку, фактів фальсифікації доказів судом не встановлено.

Вказує, що в ході судового розгляду суду надано протокол проведення негласних слідчих розшукових дій у формі аудіоконтролю, з якого вбачається, що дії ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в частині збуту наркотичних засобів носили систематичний характер, а в ході обшуку у них виявлені предмети, які застосовувались для виготовлення наркотичних засобів.

Зазначає, що судом 1 інстанції порушенні вимоги п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України, а саме: у резолютивній частині вироку не зазначено рішення про виправдання ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 317 КПК України, за епізодом надання ОСОБА_11 приміщення для вживання наркотичних засобів, однак, при цьому, вказаний факт викладений у мотивувальній частині вироку.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.06.2013 року приблизно о 12.43 год. ОСОБА_6, діючи повторно, за попередньою змовою зі ОСОБА_4, знаходячись за місцем тимчасового мешкання по АДРЕСА_1 м. Миколаєві, надали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 приміщення вищевказаної квартири для незаконного вживання наркотичного засобу - опію ацетильованого. При цьому ОСОБА_6 зробила ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ін'єкцію наркотичного засобу.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_4, їх захисників та прокурора на підтримку своїх апеляційних скарг, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Суд 1 інстанції повно та всебічно дослідив обставини кримінального провадження, надав належну оцінку дослідженим доказам і прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 317 ч. 2 КК України, та вірно кваліфікував їх дії як надання приміщення для незаконного вживання наркотичних засобів, вчиненому групою осіб.

Висновки суду ґрунтуються на достатніх і допустимих доказах, які ретельно досліджені у судовому засіданні, і ці висновки є правильними.

В суді 1 інстанції обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_4 свою вину у наданні приміщення для незаконного вживання наркотичних засобів не визнали, однак не заперечували, що 25.06.2013 року в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_6 зробила укол ОСОБА_9 та ОСОБА_12 і зайшли вони в цю квартиру саме для того, щоб прийняти наркотичні засоби.

Ці обставини підтвердили в судовому засіданні і свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_12. Зокрема свідок ОСОБА_9 підтвердив, що в кінці червня 2013 року він прийшов до ОСОБА_6, в неї були хлопець з дівчиною. Крім того, там були ще чоловік і жінка, які також вживали опіум. ОСОБА_6 зробила йому укол, а другий шприц з наркотиком він взяв з собою. В його присутності опій вживали декілька осіб, ОСОБА_6 і ОСОБА_4 дали дозвіл йому на вживання наркотику в цьому будинку.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона тричі купувала наркотики у ОСОБА_6. В червні 2013 року вона подзвонила ОСОБА_6 і домовилась про купівлю опію. ОСОБА_6 сказала їй їхати на перехрещення вулиці Космонавтів і проспекту Жовтневий. Там вона зустріла ОСОБА_4, який сказав куди їй далі їхати. Коли приїхала до ОСОБА_6, та завела в будинок, ОСОБА_4 дав наркотик і ОСОБА_6 зробила їй укол, тому що сама не може робити ін'єкції. В будинку були ще незнайомі люди.

Показання вказаних свідків підтверджуються даними медичних карток амбулаторного хворого від 25.06.2013 року, згідно яких у ОСОБА_9 та ОСОБА_12 виявлена гостра інтоксикація внаслідок вживання опіатів.

Колегія вважає, що суд правильно прийняв до уваги показання допитаних в судовому засіданні свідків, дані протоколу обшуку, протоколу про результати проведення негласних слідчих дій від 02.07.2013 року та досліджених судом аудіо записів вказаних слідчих дій, та поклав їх в основу вироку, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи.

Наведені вище докази спростовують твердження апелянтів про недоведеність вини ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їм злочину, а тому апеляційний суд не має підстав для скасування вироку та закриття кримінального провадження.

За таких обставин, суд всебічно і повно дослідив обставини справи та обгрунтовано визнав ОСОБА_6 і ОСОБА_4 винними і правильно кваліфікував їх дії за ст. 317 ч. 2 КК України.

Твердження ОСОБА_4 про непричетність до вчинення злочину безпідставні, оскільки ретельно були перевірені та обґрунтовано визнали такими, що не відповідають матеріалам справи і викликані наміром обвинуваченого уникнути відповідальності за фактично скоєне.

Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки у сукупності з іншими наведеними у вироку доказами суд і інстанції належним чином мотивував. З цими висновками погоджується і колегія суддів, тим більш, що в апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 не навів ніяких інших доводів і доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанцій за обговорюваними питаннями.

Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_3, що висновки суду про винність ОСОБА_6 в надання приміщення для незаконного вживання наркотичних засобів, ґрунтується на недостовірних доказах, які сфальсіфіковані працівниками міліції є безпідставними. Крім того, вказавши на допущені, на думку захисника, порушення закону при проведені вказаних слідчих дій, апелянт не вказав на шляхи вирішення цього питання, а апеляційний суд з урахуванням положень ч.3 ст. 404 КПК України позбавлений такої процесуальної можливості.

Із матеріалів справи вбачається, що обшук в АДРЕСА_1 був проведений в порядку передбаченому ч.3 ст.233 КПК України, тобто у зв'язку з невідкладним випадком, що не суперечить вимогам закону. 26.06.2013 року слідчий звернувся в суд з клопотанням про проведення обшуку і отримав дозвіл на проведення обшуку. ( т. 1 а.с. 178-186).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_12, а також обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підтвердили проведення обшуку 25.06.2013 року в АДРЕСА_1, законність якого сумніву у суду не викликали. Показання цих свідків є послідовними і відповідають фактичним обставинам справи, що спростовує доводи апеляційної скарги захисника про наявність протиріч в показах свідків, та допущенні порушення закону при проведенні обшуку.

Наведені віще докази спростовують посилання апелянтів про те, що винність ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у наданні приміщення для вживання наркотичного засобу по епізоду від 25.06.2013 року не доведено.

Слід визнати необґрунтованими доводи апелянтів про те, що АДРЕСА_1 не є їх власністю і що вони там не проживали. Ці обставина не впливають на кваліфікації їх дій, оскільки судом достовірно встановлено, що ОСОБА_6 і ОСОБА_4 систематично використовували це приміщення саме для вживання наркотиків, а тому висновок суду про доведеність вини обвинувачених саме в цьому обвинуваченні є правильним.

Не ґрунтується на законі й вимога прокурора про скасування вироку та призначення нового судового розгляду у суді 1 інстанції, оскільки прокурор, виклавши в апеляційній скарзі вимоги щодо скасування всього вироку ( в т.ч. і обвинувального щодо епізоду від 25.06.2013 року) не послався та не навів належних мотивів та підстав для прийняття такого рішення, що суперечить вимогам ст.ст. 412,415 КПК України.

Крім того, апеляційний суд переглядає судові рішення суду 1 інстанції в межах апеляційної скарги та не може погіршити становище обвинувачених, а прокурор виклавши вимоги про скасування вироку не зазначив про те, яким чином при апеляційному розгляді можливо переоцінити докази сторони обвинувачення.

Щодо не зазначення судом підстав виправдання обвинувачених за ч.1 ст. 317 КК України в резолютивній частині вироку, то ця обставина не є підставою для скасування вироку.

Таким чином, підстав для скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд, про що йдеться в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає, а наведені з зазначеного приводу у скарзі доводи є безпідставними.

Будь-яких істотних порушень вимог матеріального та процесуального закону, зокрема щодо недопустимості досліджених судом доказів та які б давали підстави для скасування вироку, органами досудового розслідування та судом не допущено, а тому апеляційний суд вважає, що немає підстав для задоволення поданих апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_3, прокурора у кримінальному проваджені Точкар В.М. залишити без задоволення.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2014 року відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_4 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: