Постанова № 42357046, 13.01.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року № 813/8489/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Косів М.Б.

за участю:

представника позивача - Гриценко С.І.

предсчтанвика відповідача - Чубак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Львів» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Львів» (далі ТзОВ «Готель «Львів») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомленнь рішеннь від від 18.11.2014 №0004142204 та №0004152204.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, які ґрунтуються не на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях. Зазначає, що податковими, видатковими накладними, платіжними дорученнями, інвентарними картками, журналами реєстрації довіреностей підтверджується реальність здійснення господарських опеацій між позивачем та ТзОВ «Готель «Львів» з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «ТПК Груп», ТОВ «СТ Україна», ТОВ «Конді 50», ТОВ «Стек- Комп'ютер», ТОВ «Компанія «Пром-Трейдінг», ТОВ «Аркада-ХХІ», ПП «Техмашсервіс- 2004», ТОВ «Бумпак-Плюс», ТОВ «Лонгкон».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення такими, що винесені з урахуванням вимог чинного законодавства. Посилається на те, що у позивача відстутні перевізні документи, договори з постачальниками, перевізниками, акти наданих послуг по перевезенню, розрахунки з перевізниками, сертифікати якості товару. Також посилається на акти перевірок контрагентів позивача про неможливість проведення зустрічної звірки або про неповноту чи недоліки заявлених ними документів.

В судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримала, просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши думку сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Готель «Львів» з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «ТПК Груп», ТОВ «СТ Україна», ТОВ «Конді 50», ТОВ «Стек- Комп'ютер», ТОВ «Компанія «Пром-Трейдінг», ТОВ «Аркада-ХХІ», ПП «Техмашсервіс- 2004», ТОВ «Бумпак-Плюс», ТОВ «Лонгкон», а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт послуг) від вище перелічених контрагентів.

За результатами перевірки складено акт від 05.11.2014 №1767/13-04-22-04/13836941 та винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.11.2014 №0004142204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 122 171,07 грн (основний платіж - 97 736,87 грн, штрафна (фінансова) санкція - 24 434,20 грн) та №0004152204, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі в сумі 5 493,75 грн.

В процесі проведення перевірки встановлено факт безпідставного відображення ТзОВ «Готель «Львів» у податковому обліку господарських операцій з ТзОВ «ТПК Груп», ТОВ «СТ Україна», ТОВ «Конді 50», ТОВ «Стек-Комп'ютер», ТОВ «Компанія «Пром-Трейдінг», ТОВ «Аркада-ХХІ», ГІП «Техмашсервіс-2004», ТОВ «Бумпак-Плюс», ТОВ «Лонгкон» щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, на думку податкового органу, такі фактично не відбувалися.

Спростовуючи висновки акта перевірки позивач звертає увагу на те, що господарські операції між ТзОВ «Готель «Львів» та ТзОВ «ТПК Груп», ТОВ «СТ Україна», ТОВ «Конді 50», ТОВ «Стек-Комп'ютер», ТОВ «Компанія «Пром-Трейдінг», ТОВ «Аркада- ХХІ», ГІП «Техмашсервіс-2004», ТОВ «Бумпак-Плюс», ТОВ «Лонгкон» відбувалися і підтвердженням цьому первинні документи, які оформлялися із вказаними контрагентами.

З метою підтвердження факту здійснення господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей позивачем до матеріалів справи долучені податкові, видаткові накладні, платіжні доручення, інвентарні картки, журнали реєстрації довіреностей.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Орган державної податкової служби в акті перевірки твердження про порушення норм податкового законодавства позивачем обґрунтовує тим, що господарські операції, які проводились позивачем з його контрагентами є безтоварними, оскільки відсутні товарно - транспортні накладні, які - б підтверджували факт поставки товаро-матеріальних цінностей.

Суд вважає, що такі висновки є необґрунтованими та такими, які суперечать вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту від 14 жовтня 1997 року за № 363 з наступними змінами і доповненнями - ці Правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Ці Правила встановлюють, що товарно - транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно - матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім цього, оформлення товарно - транспортної накладної є обов'язковим для учасників транспортного процесу (власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників).

Судом встановлено, що позивач не являється учасником транспортного процесу по доставці товару, придбаного за умовами цього договору, не укладав жодних договорів про перевезення вантажу, згідно погоджених сторонами умов поставки, доставку товару здійснювали або самі контрагенти або найняті ними перевізники. Угода поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому її реальне виконання не повинно підтверджуватись товарно-транспортними накладними

Згідно закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІУ: «первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення»;

Суд зазначає, що товарно-транспортна накладна- це не первинний документ, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення для договорів поставки. Така позиція висловлюється в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013р. по справі № К/9991/64514/11, де зазначається, що «вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема товарно- транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання га продажу товарно- матеріальних цінностей».

Стосовно посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості, технічних умов, стандартів та інших документів, які підтверджують належну якість товару слід зазначити, що зазначені документи не фіксують факту здійснення господарських операцій, а лише підтверджують, що товар відповідає встановленим вимогам. Тому відсутність таких документів не може слугувати підставою для висновків про відсутність таких господарських операцій.

Також, податковий орган в акті перевірки як на підставу безтоварності господарських опеацій позивача посилається на неможливість проведення зустрічних звірок з його контрагентами.

В судовому засіданні та запереченні на позовну заяву представник відповідача зазначила, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента, адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умовами угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. Тому несумлінний характер діяльності контрагентів позивача є ризиком позивача, який не повинен впливати на розрахунки з бюджетом.

З приводу даних доводів відповідача, суд зазначає, що відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цих постачальників; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 18.11.2014 №0004142204 та №0004152204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Львів» 255 (двісті п'ятдесят п'ять) грн 73 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Р.М. Брильовський

Повний текст постанови виготовлений 19.01.2015