Ухвала суду № 42355357, 25.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 грудня 2014 рокусправа № 2а/0470/14402/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Суховарова А.В. Чередниченко В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аульська хлороперелівна станція" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аульська хлороперелівна станція" (далі - позивач або ТОВ "Аульська хлороперелівна станція") звернулося з адміністративним позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач або Верхньодніпровська ОДПІ Дніпропетровської області ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000252340, № 0000242340 від 20.11.2012 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення № 0000252340 від 20.11.2012 року та № 0000242340 від 20.11.2012 року.

Вирішено питання про судові витрати по справі.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі відповідач, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник позивача в судовому засіданні вважав, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду є законним та обґрунтованим, усі господарські операції мають реальний характер, підтверджуються первинними документами, а тому рішення суду підлягає залишенню без змін.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на нереальність господарських операцій.

Представники сторін в судове засідання призначене на 25.12.2014 року не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції ТОВ "Аульська хлорперелівна станція" зареєстроване Криничанською РДА Дніпропетровської області та перебуває на обліку у Верхньодніпровській об'єднаній державній податковій інспекції з 04 листопада 2005 року.

Співробітниками Верхньодніпровської ОДПІ проведено позапланову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року.

Перевірку проведено згідно з наказом Верхньодніпровської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС від 01.10.2012 року № 516, направлення від 01.10.2012 року № 122 та від 15.10.2012 року № 133, № 134. Наказ виданий Верхньодніпровською ОДПІ головному державному податковому ревізор-інспектору відділу перевірок якості податкового контролю ДПС у Дніпропетровській області, раднику 11 рангу Пилипенко Олені Анатоліївні, головному державному податковому ревізор-інспектору відділу перевірок платників податків управління податкового контролю, інспектору податкової служби 1 рангу Довгій Світлані Отарівні, головному державному податковому ревізор-інспектору відділу податкового контролю юридичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Головей Світлані Володимирівні, раднику податкової служби 3 рангу, та головному державному податковому ревізор-інспеткору Неділько Наталії Станіславівні інспектору податкової служби 11 рангу, згідно із пунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 п.п. 7.5.2 п.7.5 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року, в рамках службового розслідування відносно посадових осіб Верхньодніпровської ОДПІ.

Перевірку проведено в період з 01.10.2012 року по 26.10.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 231/222/33075701 від 02 листопада 2012 року "Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Аульська хлорперелівна станція" (код ЄДРПОУ 33075701) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби, винесено податкові повідомлення-рішення № 0000252340 від 20.11.2012 року та № 0000242340 від 20.11.2012 року", відповідно до змісту акта, відповідач дійшов наступних висновків:

- порушення п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 22425, 00 грн.;

- порушення п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого, занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 77 9817 грн.;

- порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст.4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, пп. 135.4.1, п. 135.4 ст. 135, п. 138.8 ст. 138, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп.138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено валові доходи та завищено валові витрати по податку на прибуток на загальну суму 933 397 грн.

Не погодившись з результатами перевірки, позивачем 08.11.2012 року було подано відповідні заперечення за результатами розгляду яких, листом від 15.11.2012 року за № 5290/10/222, податковим органом порушень щодо проведення перевірки та відображення її результатів у акті, не виявлено.

Так, 20 листопада 2012 року, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000242340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 23 935 112, 25 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000252340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 9 765 686, 25 грн.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для скасування усіх спірних податкових рішень, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року було визнано незаконним та скасовано Наказ Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції від 01.10.2012 року № 516 «Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Аульська хлоропереливна станція» за період з 01.01.2010 по 30.06.2012 року».

В основу судових рішень першої та апеляційної інстанцій (справа № 2а/0470/12688/12 та № 2а-12688/12/0470) покладені висновки суду про порушення Верхньодніпровською ОДПІ порядку проведення перевірки на підставі незаконного Наказу, результати якої оформлені актом № 231/222/33075701 від 02 листопада 2012 року, тому як позапланова виїзна перевірка позивача була проведена з порушенням підстав і порядку її проведення, передбачених п.п. 78.1.12. п. 78.1. п. 78.4. ст. 78, п. 42.1. ст. 42 ПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Аналіз вказаного положення дає підстави для висновку, що будь-які обвинувачення, в тому числі і в сфері податкового законодавства не може обгрунтовуватись фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб та з порушенням встановленого законом порядку.

За приписами ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Частиною 3 ст. 70 зазначеного Кодексу визначено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Статтею 255 КАС України передбачено наслідки набрання законної сили судовим рішенням, а саме постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхнії правонаступників, а також для усіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових та службових осіб, інших фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили в одній адміністративній справі, не можуть оспорюватись в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вказаний акт перевірки, яку було проведено з підстав визнаних судом незаконними, як доказ встановлених позивачем порушень при вирішенні даної справи - одержано з порушенням закону, а тому не може бути прийнято до уваги.

Інших доказів, крім акту перевірки, на підтвердження правомірності спірних повідомлень-рішень відповідачем суду надано не було.

Відповідна правова позиція викладена і в ухвалах ВАС України від 05.07.2011 року (справа № К-34714/09) та від 20.09.2011 року (справа № К-13556/08).

Відповідної правової позиції дотримується також і Європейський суд з прав людини, який в своєму рішенні від 10.05.2011 року «Серявін та інші проти України» в п. 42, 43 вказав: «Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотрималися умов, передбачених законом». Отже, суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу (1) здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосованого законодавства. Тобто пріоритетним та першочерговим є встановлення формальної законності рішення і тільки при встановленні дотримання цих першочергових вимог, вже наступною чергою здійснюється перевірка рішення по суті.

Відповідного принципу дотримується і Конституційний Суд України, який Рішенням від 30.09.2010 року (справа № 20-рп/2010) визнав неконституційним Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 року № 2222 у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Визнаючи закон не конституційним, суд керувався тим, що при його прийнятті була порушена сама процедура розгляду, ухвалення та набрання чинності.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що інший підхід означав би законодавчу невідповідність і протиставлення, в тому числі Конституції України, рішенням Європейського суду з прав людини і Конституційного Суду України.

Крім того, судом першої інстанці було встановлено, що ТОВ "Аульська хлорперелівна станція" отримувало послуги з поставки рідкого азоту на підставі відповідних укладених договорів з ПП "Аквахлор".

За приписами п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку, визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машино - зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо, це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого, складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"(чинного на 2010 р.) визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування, згідно зі статтею 3 цього Закону, або звільняються від оподаткування, згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування, такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість (чинного до 01.01.2011р.), якщо платник податку придбав (виготовив) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі, коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються, як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Аналогічні норми визначені, також, і Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Вказуючи в Акті перевірки на факт нікчемності правочинів з поставки продукції за контрактами стороною яких виступає позивач, податковим органом не надано належної оцінки обставинам фактичного надходження товару.

До матеріалів справи залучено належним чином засвідчені копії первинної бухгалтерської документації з придбання позивачем продукції - хлору рідкого в перевіряємий період, а саме, договора, додаткові угоди, податкові накладні, платіжні доручення проведені банком на оплату рідкого хлору, паспорта на рідкий хлор, накладні на маршрут або групу вагонів, приймальні акти, рахунки фактури, журнал обліку-приймання залізничних цистерн, що підтверджується письмовими матеріалами справи (Т. 1 а.с. 221-250; Т. 2 а.с. 1-250; Т. 3 а.с. 1-236, Т. 5 а.с. 5-250, Т. 6 а.с. 1-250, Т. 7 а.с. - 1-72).

Згідно статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі, на його контрагентів.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, на даних бухгалтерського обліку складається фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Господарська операція являється основою для податкового обліку.

Відповідно до п. 1.6 Наказу ДПА України №143 від 29.03.2003 року "Про порядок заповнення декларації з податку на прибуток", дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Згідно п. 2.7 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також, на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Продукція отримана від постачальника оприбуткована у позивача згідно видаткових накладних.

Витрати по придбанню продукції від постачальника, вказаного в акті перевірки, оформлено первинними документами згідно вимог діючого законодавства та включено до складу валових витрат згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"правомірно, оскільки, в подальшому цей рідкий хлор було реалізовано (відображено валовий дохід), тобто, в повній мірі використано в господарській діяльності позивача.

Підтверджуючими документами придбання продукції від зазначеного контрагента, являються договори поставки, видаткові накладні, та платіжні доручення на переказ грошових коштів за отриману продукцію.

Факт реальності здійснення господарських операцій підтверджується копіями платіжних доручень про здійснення сплати за отриманий товар, видаткових та податкових накладних, актів здачі приймання, рахунків-фактури, товаро - транспортними накладними, складськими квитанціями, які також наявні в матеріалах справи.

Станом на момент проведення господарських операцій позивачем з контрагентом ПП "Аквахлор", останній перебував в Єдиному реєстрі, як юридична особа та був платником податку на додану вартість, що не заперечувалося відповідачем при винесені оскаржуваного рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вищедосліджені первинні бухгалтерські документи, свідчать про фактичне отримання позивачем послуг та товарів у вказаний період щодо купівлі, зберігання та переробки хлору рідкого, що було відображено позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме, видаткових та податкових накладних, платіжних дорученнях, рахунками фактури, в актах здачі-приймання, складських квитанціях, товаро - транспортних накладних, які наведені вище, позивачем здійснено за ними оплату на користь контрагента шляхом перерахування коштів на його рахунок. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих фінансових документів вбачається, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт, сплачено, в тому числі, і ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому, є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем відповідачем не оскаржується, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочинів зроблені на підставі акту перевірки відносно ПП "Аквахлор", на підставі чого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг.

В свою чергу, відповідно до положень листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за № 742/11/13-11 передбачено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої, сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг, не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", визначені функції податкових органів, а саме, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також, здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також, перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України, за порушення податкового законодавства, а також, стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також, про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби, є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також, стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого, покладається на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України, на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

З наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що податкові органи, взагалі, не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 18.08.2011 року, оскільки, правочини є нікчемними лише, якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому, будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків, є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21 Податкового кодексу України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів у акті перевірки, свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 662, ст. 655 та 656 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини, є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

За приписами статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі, на його контрагентів.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Закон України "Про податок на додану вартість", не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аульська хлороперелівна станція" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч.5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: В.Є. Чередниченко