Рішення № 42350995, 16.01.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 січня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретарі МАРЧИШАКУ Ю.М.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатблок», про повернення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 серпня 2014 р., -

в с т а н о в и л а :

20.04.2012 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення безпідставно привласнених коштів і уточнивши та збільшивши вимоги остаточно мотивував позов наступним.

19.06.2008 ПАТ КБ «ПриватБанк» уклало з ТОВ «Закарпатблок» кредитний договір № К074-08/ПКЛ, на підставі якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 140000,00 дол. США на строк до 13.11.2008, а додатковою угодою № 1 від 13.11.2008 сторони продовжили строк дії договору до 14.12.2008. Виконання зобов'язань позичальником було забезпечено заставою майнових прав, що належали ОСОБА_1 20.06.2008 банк уклав із позивачем три договори застави майнових прав на отримання грошових коштів за депозитними договорами, укладеними позивачем із цим банком, на загальну суму 120000,00 євро. У договорах застави сторони передбачили, що звернення стягнення і реалізація майнових прав здійснюється шляхом відступлення заставодавцем ОСОБА_1 заставодержателю-банку права вимоги, що випливає із заставленого права (п. 19 договорів застави). 20.06.2008 сторони договорів застави уклали також договори відступлення права вимоги (цесії), предметом яких стало відступлення ОСОБА_1 банку права отримати грошові кошти з його депозитних рахунків. Договорами було обумовлено, що відповідний договір цесії набирає чинності з моменту настання події, що свідчить про порушення ТОВ «Закарпатблок» якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором, тож у цей момент відбувається заміна сторони у зобов'язанні і банк самостійно, без вчинення будь-яких додаткових дій з боку позивача, набуває право розпорядитися депозитними коштами зі спрямуванням їх на погашення боргу за кредитним договором, що відповідає нормам ст. 23 Закону України «Про заставу».

Оскільки на день закінчення строку дії кредитного договору позичальник не повернув банку кредит, 14.12.2008 права вимоги на кошти, що зберігалися на рахунках відповідно до трьох депозитних договорів, перейшли до банку. На момент настання строку повернення кредиту борг ТОВ «Закарпатблок» за сумою кредиту становив 140000,00 дол. США, за процентами - 1843,34 дол. США. Утім, банк, маючи повну можливість розпорядитися коштами, проте, порушуючи умови виконання зобов'язань і вимоги закону щодо порядку реалізації заставлених майнових прав, необґрунтовано діючи фактично на шкоду позивачу не здійснив погашення боргу за кредитним договором за рахунок коштів, що знаходилися на депозитних рахунках.

Позивач, ставши солідарним боржником за кредитом, зробив усе від нього залежне для своєчасного і повного виконання кредитного договору. Враховуючи, що банк не вчинив дій, спрямованих на погашення боргу, він додатково вніс 14.01.2009 на погашення основного боргу кошти в сумі 80000,00 дол. США, 09.04.2009 - ще 5590,06 дол. США і тільки 23.04.2009 решту коштів в сумі 54409,48 дол. США банк списав з депозитних коштів у рахунок погашення боргу за кредитом. На погашення заборгованості за процентами банк списав 01.01.2009 кошти в сумі 3496,12 дол. США і 23.04.2009 - 8830,63 дол. США, що на 10483,41 дол. США більше за дійсний борг за процентами, що існував станом на 14.12.2008. Крім того, банк списав 23.04.2009 з рахунку позивача 7215,01 дол. США пені. Тобто, банк протягом близько чотирьох місяців після одержання права на погашення боргу за рахунок предмета застави продовжував нараховувати проценти за користування кредитом і пеню, чим збільшував борг. На свої усні звернення до банку позивач не отримав ні обґрунтованої відповіді щодо законності дій банку, ні решти коштів, що перевищували суму боргу за кредитним договором.

Таким чином, кредитне зобов'язання фактично припинилося 14.12.2008 внаслідок сплати заборгованості за кредитним договором і законні підстави для нарахування процентів за користування кредитом, а понад те - штрафних санкцій, перестали існувати. Однак, банк не прийняв належного виконання зобов'язання з боку солідарного боржника. Тому незаконно нараховані після 14.12.2008 і стягнуті за рахунок коштів, що перебували на депозитних рахунках, проценти за користування кредитом і пеня загальною сумою 17698,42 дол. США, що станом на 14.05.2014 за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/11,764521 грн складало 208213,43 грн, підлягають поверненню позивачу.

Посилаючись на ці обставини, на норми цивільного законодавства щодо договірних зобов'язань, застави, відступлення права вимоги, набуття майна без належної правової підстави та прострочення кредитора, позивач просив стягнути на його користь з відповідача безпідставно одержані кошти в розмірі 208213,43 грн і покласти на відповідача судові витрати.

Справа розглядалася судом неодноразово. Останнім рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 04.08.2014 у збільшеному позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3, рішення суду оскаржив. На думку апелянта, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, оскільки з набранням чинності договорами цесії банк одержав усі можливості і повинен був своєчасно задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави, чого не зробив. Банк діяв недобросовісно, на шкоду боржнику, як кредитор прострочив та набув кошти за рахунок позивача без достатньої правової підстави. Апелянт просить рішення суду скасувати, позов - задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_3, яка апеляцію підтримала, представника відповідача ОСОБА_4, яка апеляцію не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності. Утім, погодитись із таким рішенням не можна виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 17.12.2007 уклав із Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», договори № SAMDN25000700605198, № SAMDN25000700605221 (а.с. 14, 15) і № SAMDN25000700605345 (був наданий суду під час апеляційного розгляду справи) (вклад «Стандарт»), за кожним із яких передав банку вклад у розмірі 40000,00 євро на термін 12 місяців (по 17.12.2008) із нарахуванням процентної ставки за депозитним вкладом у розмірі 8,5% річних.

20.06.2008 банк уклав із ТОВ «Закарпатблок» кредитний договір № К074-08/ПКЛ, на підставі якого надав позичальнику кредит у розмірі 140000,00 дол. США на строк до 13.11.2008 зі сплатою за користування коштами 8,5% річних, додатковою угодою № 1 від 13.11.2008 сторони визначили строком повернення кредиту дату «14.12.2008» (а.с. 29, 44-50).

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором банк 20.06.2008 уклав із ОСОБА_1 договори застави майнових прав на отримання грошових коштів за депозитними договорами від 17.12.2007 № SAMDN25000700605198, № SAMDN25000700605221 (а.с. 8-11) і № SAMDN25000700605345 (був наданий суду під час апеляційного розгляду справи), до кожного з яких сторони 13.11.2008 уклали додаткову угоду № 1 щодо забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором «у термін до 14.12.2008». Банк і ОСОБА_1 20.06.2008 уклали також три договори відступлення права вимоги (цесії) за депозитними договорами від 17.12.2007 № SAMDN25000700605198, № SAMDN25000700605221 (а.с. 12, 13) і № SAMDN25000700605345 (був наданий суду під час апеляційного розгляду справи), до кожного з яких сторони 13.11.2008 уклали додаткову угоду № 1 щодо врахування у правовідносинах сторін вищевказаних додаткових угод до кредитного договору та до договорів застави майнових прав.

За умовами договорів застави майнових прав:

предметом договору є надання заставодавцем в заставу майнових прав на отримання грошових коштів в повному обсязі за відповідним депозитним договором… у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Закарпатблок» перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених заставою..., одержати задоволення за рахунок предмета застави… (п. 1. договорів);

сума депозиту та процентного доходу за депозитним договором… зараховуються в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором… (п. 13.1. договорів);

заставодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо на момент настання термінів виконання позичальником якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (п. 13.4.1. договорів);

звернення стягнення на предмет застави здійснюється… відповідно до чинного законодавства України та цього договору (п. 18. договорів);

звернення стягнення і реалізація майнових прав здійснюється шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю права вимоги, що випливає з заставленого права; відступлення права вимоги здійснюється, за вибором заставодержателя, згідно з договором про відступлення права вимоги (цесії) або згідно закону в судовому або позасудовому порядку (п. 19. договорів).

За умовами договорів відступлення права вимоги (цесії):

предметом договору є відступлення кредитором банку на підставі укладеного між ними відповідного договору застави майнових прав права вимоги на отримання в повній сумі грошових коштів, що випливає з відповідного депозитного договору, укладеного між кредитором і банком (п. 1. договорів);

договір набирає чинності з моменту настання якої-небудь із подій, перерахованих у п. 2. договору, зокрема, у разі порушення ТОВ «Закарпатблок» якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором… (п. 2. договорів);

відповідний договір цесії є невід'ємною частиною відповідного договору застави (п. 9. договорів).

Договори цесії з урахуванням додаткових угод містять посилання на правильні реквізити як кредитного договору, так і договорів застави, зокрема, на дату укладення договорів як «20.06.2008», тому раніше зазначені у договорах цесії дати кредитного договору та договорів застави як «19.06.2008» не мають значення. Представник відповідача в апеляційному суді визнав, що вищезгадані договори цесії стосуються саме тих договорів, з яких виникли спірні правовідносини, а дата «19.06.2008» первісно в них була вказана помилково.

Листом від 14.12.2008 № 1-39-2008 ТОВ «Закарпатблок» повідомило ПАТ КБ «ПриватБанк», що не має можливості погасити кредит у розмірі 140000,00 дол. США, тому з метою сплати кредиту та уникнення штрафних санкцій просить банк задовольнити свої вимоги за рахунок депозитних коштів ОСОБА_1, які є забезпеченням кредиту (а.с. 130).

Як убачається з матеріалів справи, суд під час першого розгляду справи у першій інстанції ухвалою від 07.11.2012 задовольнив відповідне клопотання позивача та витребував у ПАТ КБ «ПриватБанк» документи щодо розрахунків між банком, позичальником і заставодавцем за договорами, про які йдеться (а.с. 56-57). Листом від 20.03.2013 представник банку повідомив суд, що виконати вимоги ухвали немає можливості, оскільки витребувані документи з урахуванням спливу трирічного строку з дня погашення заборгованості знайти не вдалося, пошук документів триває, у випадку їх знайдення такі будуть надані суду (а.с. 69). Документи не були надані, у зв'язку з чим суд листами від 27.05.2013 звертався до голів НБУ та ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 74, 75), що результату не дало.

ТОВ «Закарпатблок» 26.06.2013 видало ОСОБА_1 довідку № 31 (а.с. 81), якою зафіксовані такі факти: на 16.12.2008 заборгованість позичальника перед кредитором за кредитним договором від 20.06.2008 № К074-08/ПКЛ становила 140000,00 дол. США основного боргу та 1843,34 дол. США боргу за відсотками; банком погашено за рахунок коштів ОСОБА_1:

01.01.2009 - 3496,12 дол. США нарахованих відсотків;

14.01.2009 - 80000,00 дол. США основного боргу;

09.04.2009 - 5590,06 дол. США основного боргу;

23.04.2009 - 54409,48 дол. США основного боргу, 8830,63 дол. США нарахованих відсотків і 7215,01 дол. США пені.

Виконуючи вимоги ст. 10 ч. 4 ЦПК України, апеляційний суд роз'яснив представнику банку право надати документи щодо розрахунків між ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Закарпатблок» і ОСОБА_1 за кредитним, депозитними та забезпечувальними договорами, оголосив для цього перерву, після якої представник відповідача пояснив, що інших, окрім тих, що є справі, документів про розрахунки сторін немає, банк такі надати не може.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України), сторони зобов'язані належно довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-60 ЦПК України).

Спірні правовідносини регулюються нормами цивільного законодавства щодо договірних зобов'язань. Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526 ЦК України, цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; особа здійснює свої права та виконує цивільні обов'язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки, зловживання правом не допускається. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ч. 6 ЦК України).

За приписами ЦК України та Закону України «Про заставу» (Закон № 2654-XII):

особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (ст. 212 ч. 1);

кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 512 ч. 1 п. 1, ст. 514);

виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто; у цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ст. 528 ч. 1);

виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою; в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (ст. 546 ч. 1, ст. 572, ст. 1 Закону № 2654-XII);

предметом застави можуть бути майнові права, які можуть бути відчужені заставодавцем і на які може бути звернене стягнення; у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ст. 576 ч. 1, ст. 589 ч. 1, ст. 4 ч.ч. 1, 2, ст. 20 ч. 1 Закону № 2654-XII);

звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 ч. 1, ст. 20 ч. 6 Закону № 2654-XII);

реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 591 ч. 1, ст. 20 ч. 7 Закону № 2654-XII);

при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права; заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави (ст. 23 Закону № 2654-XII);

право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави (ст. 593 ч. 1 п.п. 1, 3, 4, ст. 28 абз. 1, 2, 4, 5 Закону № 2654-XII).

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України). Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України).

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до таких висновків. ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1, будучи вільними у своєму волевиявленні та реалізуючи право на укладення договору на погоджених сторонами умовах (ст.ст. 6, 203, 626-628, 638 ЦК України), уклали на забезпечення виконання позичальником ТОВ «Закарпатблок» зобов'язань за кредитним договором договори застави майнових прав, невід'ємними частинами яких є договори відступлення прав вимоги (цесії). Набуття чинності договорами цесії було обумовлено відкладальною обставиною - фактом порушення зобов'язань позичальником. Відкладальна обставина, під умовою якої були укладені договори цесії та яка є достатньою для набрання ними чинності, настала 14.12.2008 після закінчення у банку операційного часу (ст. 251 ч. 2, ст. 255 ч. 1 ЦК України), у момент настання цієї обставини договори цесії набрали чинності, право вимоги коштів за депозитними договорами перейшло до банку. Усі договори, які мають стосунок до спірних правовідносин, є правомірними та обов'язковими для виконання (ст.ст. 204, 629 ЦК України).

Зазначене узгоджується з обов'язковими до застосування (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України) висновками Верховного Суду України, висловленими у Постанові від 24.10.2011 у справі № 3-112гс11, за змістом яких допускається укладення договору уступки права вимоги при заставі майнових прав з відкладальною умовою, за правочином про уступку права вимоги таке право переходить до заставодержателя внаслідок настання відповідного юридичного факту (зокрема, порушення зобов'язання) на умовах, передбачених договором.

Особливості звернення стягнення на предмет застави, що ним є майнові права, та його реалізації встановлені ст. 23 Закону № 2654-XII і відповідним чином урегульовані сторонами в договорах застави майнових прав. За змістом вищенаведених положень законодавства та умов договорів застави і цесії у їх взаємозв'язку, звернення стягнення на предмет застави передує його реалізації, а реалізація майнових прав провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Набрання чинності договорами цесії засвідчує факти звернення стягнення на майнові права як на предмет застави та реалізації цього предмета застави. У правовідносинах, що виникли, закон та/або договори застави, цесії не передбачають інших, додаткових умов, обов'язку вчинення заставодавцем додаткових дій для звернення стягнення на предмет застави та для його реалізації.

Таким чином, 14.12.2008 банк звернув стягнення на предмет застави, реалізував його, банк реалізував своє право на отримання задоволення за рахунок заставленого майна і слід констатувати, що кредитне зобов'язання припинилося внаслідок його виконання замість позичальника заставодавцем на умовах, передбачених законом і договором. Конкретні обставини справи вказують на те, що припинилися і зобов'язання за депозитними договорами через поєднання боржника (банку) і кредитора (вкладника) в одній особі, позаяк банк набув право вимоги депозитних вкладів. Попри те, що договори застави містять умови про здійснення відступлення права вимоги за вибором заставодержателя - згідно з договором про відступлення права вимоги (цесії) або згідно закону в судовому або позасудовому порядку, в даному випадку реалізація предмета застави відбулася в момент відступлення права вимоги згідно з особливими умовами регулювання правовідносин, установленими законом, а також згідно з умовами договору. Позаяк кошти, внесені на депозит, знаходилися на рахунках у цьому ж банку, цедент чи треті особи проти набуття банком права вимоги та права на кошти не заперечували, порушення прав нового кредитора, відповідного спору не було, то у цесіонарія не було підстав та потреби вимагати судового захисту шляхом переводу на нього заставленого права. Із припиненням основного зобов'язання, реалізацією предмета застави та набуттям заставодержателем права на предмет застави право застави припинилося.

Отже, кредитор не мав підстав не приймати належного виконання зобов'язання, не мав перешкод для своєчасного зарахування коштів, що відповідно до депозитних договорів знаходилися на рахунках і по суті були в розпорядженні банку, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Банк, звернувши стягнення на предмет застави та реалізувавши його, отримавши право власності на кошти в межах належного до погашення боргу, мав право і можливість розпорядитися вже своєю власністю, здійснивши необхідні технічні банківські операції оформити зарахування відповідних коштів на погашення боргу за кредитним договором, розпоряджаючись правом на власний розсуд, банк самостійно несе всі ризики, пов'язані зі здійсненням права власності та не може використовувати своє право на шкоду правам інших осіб (ст.ст. 316-319, 321-323 ЦК України). Після реалізації предмета застави заставодавець не мав правових підстав вчиняти будь-які дії, в т.ч., давати розпорядження, згоду на перерахування коштів, які стали власністю заставодержателя.

Всупереч нормам законодавства, умовам договорів, банк після реалізації предмета застави не здійснив необхідних операцій для оформлення погашення боргу за кредитним договором. Дії кредитора були суперечливими: прийнявши виконання зобов'язання фактично, кредитор відповідними операціями та діями не оформив цього факту юридично і безпідставно продовжував вважати наявним зобов'язання, отже, не вчинив дій, що свідчать про фіксацію прийняття належного виконання зобов'язання, запропонованого боржником, чим у розумінні частини 1 статті 613 ЦК України спричинив прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти час прострочення кредитора (ст. 613 ч. 4 ЦК України).

За наведених вище обставин, банк не мав правових підстав для нарахування та одержання від позивача після припинення кредитного договору процентів за користування кредитом і тим більше - пені, яка є одночасно видом забезпечення реально наявного зобов'язання та засобом цивільно-правової відповідальності особи за порушення такого зобов'язання, при цьому, відповідальність має конкретний, індивідуальний характер, особа несе відповідальність за вчинене нею винне порушення зобов'язання відповідно до положень закону та умов, визначених договором (ст.ст. 549, 550, 611, 614 ЦК України). У справі відсутні докази щодо наявності підстав для покладення на позивача такої цивільно-правової відповідальності.

Позивач документально довів сплату кредитору 139999,54 дол. США (заокруглено - 140000,00 дол. США) основного боргу за кредитом, 12326,75 дол. США процентів і 7215,01 дол. США пені, разом - 159541,76 дол. США, тоді як повинен був сплатити 140000,00 дол. США основного боргу за кредитом і 1843,34 дол. США процентів, разом - 141843,34 дол. США. Позивач сплатив зайво нараховані банком 17698,42 дол. США (159541,76 дол. США - 141843,34 дол. США), з яких 10483,41 дол. США - зайві проценти і 7215,01 дол. США - безпідставна пеня. Банк отримав 17698,42 дол. США без достатньої правової підстави. Обґрунтованість розрахунку та відповідних доводів позивача відповідачем не спростовані.

Особа, яка набула майно зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; ці положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ст. 1212 ч.ч. 1, 2 ЦК України). Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуті за його рахунок гроші.

Реалізуючи цивільні та процесуальні права на свій розсуд, позивач не ставив питання про повернення грошових коштів у іноземній валюті та визначив еквівалент іноземної валюти в гривнях за офіційним курсом 1 дол. США/11,764521 грн станом на 14.05.2014 у розмірі 208213,43 грн (ст. 192 ч. 2, ст. 193, ст. 533 ч.ч. 2, 3 ЦК України), а також не ставив питання про стягнення процентів за користування коштами (ст. 1214 ч. 2 ЦК України). Суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, апеляційний суд перевіряє судове рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 10 ч. 1, ст. 303 ч. 1 ЦПК України).

Суд першої інстанції викладені вище факти і обставини залишив поза увагою, необґрунтовано визнав доведеними заперечення відповідача на позов, висновки суду не відповідають обставинам справи і суд їх дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 3, 4 ЦПК України апеляцію, доводи якої заслуговують на увагу, слід задовольнити, рішення суду першої інстанції, що не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, скасувати, обґрунтований і доведений збільшений позов задовольнити та стягнути на користь позивача з відповідача набуті без достатньої правової підстави 208213,43 грн.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 3, 4, ст.ст. 315, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3, задовольнити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 4 серпня 2014 р. скасувати, збільшений позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про повернення коштів задовольнити, стягнути на користь ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, з ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, набуті без достатньої правової підстави 208213,43 грн (двісті вісім тисяч двісті тринадцять гривень 43 коп.).

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3123,14 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору, повернути ОСОБА_1 зайво сплачені 4,86 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді