Ухвала суду № 42350795, 13.01.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/65/2015(м)

264/4297/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Харитонова Г.Л.

Доповідач Попова С. А.

Категорія 55

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

13 січня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Ігнатоля Т.Г., Кочегарової Л.М.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки у розрахунку, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2014 року ОСОБА_1, який перебував у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім. Ілліча» з 10.05.2002р. по 23.12.2010р., звернувся до суду із позовом до колишнього роботодавця, уточнивши в подальшому редакцію позовних вимог, про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати за період з березня 2003р. по липень 2006р. з компенсацією за несвоєчасність виплати - загалом 1070,60грн.; середнього заробітку за затримку у розрахунку при звільненні, розрахованого за період з 24.12.2010р. по 07.05.2014р. в сумі 234333,89грн.; відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок душевних страждань від грубого порушення роботодавцем його прав, оцінену в сумі 1000грн.; компенсації за рахунок відповідача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 609грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати з компенсацією за період з 06 березня 2003р. по липень 2006р. включно в сумі 1070,60грн., а також середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні в розмірі 3000грн., з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів, моральну шкоду в розмірі 150грн., витрати на правову допомогу в розмірі 250грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити в частині розміру стягуваного середнього заробітку за час затримки у розрахунку і витрат на правову допомогу, вимагаючи стягнення повної суми по цих позиціях, що заявлені у змісті позову.

Рішення в частині стягнення індексації і компенсації втрати частини доходів, відшкодування моральної шкоди не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «ММК ім. Ілліча» - Новгородської В.В., яка заперечувала проти доводів скарги, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи позивача ОСОБА_1, який у змісті апеляційної скарги просив розглянути справу у його відсутність, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, з 10.05.2002р. по 23.12.2010р. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ПАТ «ММК ім. Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці.

На час звільнення позивача 23.12.2010р., повний розрахунок з ним проведено не було - залишилася невиплаченою сума індексації заробітної плати в сумі 527,04грн. та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою її виплати в сумі 543,56грн., а всього 1070,60грн., нарахованих за період з березня 2003 року по липень 2006 року (включно). До дня ухвалення рішення вказана сума позивачеві не виплачена.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ч. 2 ст. 117 КЗпП України, і зважаючи на виникнення між сторонами спору щодо розміру заборгованості, невиконання вимог позивача роботодавцем до вирішення спору в суді, стягнув суму боргу по індексації заробітної плати із компенсацією, а також частково стягнув з роботодавця середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні паозивача, виходячи з принципу розумності, справедливості та співмірності задоволення позовних вимог по основній вимозі щодо індексації і компенсації. Крім того, частково відшкодовуючи позивачеві витрати на правову допомогу, суд врахував правило пропорції у відношенні до розміру задоволеної частини позову, визначеної у ст. 88 ЦПК України.

З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями частини 2 наведеної норми: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як з'ясовано, ОСОБА_1 звільнений з роботи 23.12.2010р.

На час звільнення позивача повний розрахунок з ним проведено не було - залишилася невиплаченою сума індексації та компенсації за період березень 2003р.-липень 2006р. (включно) загалом 1070,60грн.

Суд розрахував середній заробіток за час затримки у розрахунку з позивачем в розмірі 273000грн. за період з 24.12.2010р. по 13.11.2014р., що становить 975 днів, із розрахунку середньоденної заробітної плати позивача на момент його звільнення - 280грн.

У відповідності з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р. з подальшими змінами, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судом у якості ознак виниклого спору між сторонами щодо розміру заборгованості із заробітної плати визначено те, що відповідачем в позасудовому порядку не були виконані вимоги з повного розрахунку із звільненим працівником, в тому числі виплати індексації заробітної плати за спірний період і її компенсації за порушення строків виплати, а їх розмір був з'ясований під час судового розгляду справи і на стадії звернення позивача до суду між сторонами не було узгодження щодо розміру спірної суми індексації і компенсації заробітної плати. На підставі цього суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування відповідальності за ст. 117 КЗпП щодо роботодавця зі стягненням з останнього на користь працівника середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні.

Визначаючи частковий розмір стягуваної суми по цій позиції - 3000грн., суд врахував частковість задоволення позовних вимог про стягнення основної позовної суми - індексації заробітної плати і грошової компенсації щодо неї, на яку позивач мав право (1070,60грн.); частку, яку вона становила у заявлених вимогах; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, стягнення якого вимагав позивач.

Наведені обставини, а також тривалість часу (понад 3 роки), протягом якого за отриманням недоплаченої суми не звертався ОСОБА_1, що фактично і визначило розмір заявленого у позові середнього заробітку, дає підстави колегії суддів вважати оскаржуване рішення таким, що грунтується на принципі співмірності із задоволеними сумами, що відповідає положенням п. 20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 і узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24.10.2011р. № 6-39цс11, 21.11.2011р. № 6-60цс11, 16.01.2012р. № 6-54цс11.

Тож, доводи апеляційної скарги позивача щодо звільнення відповідача від передбаченої трудовим законодавством відповідальності в повному обсязі, є помилковими.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність матеріально-правових підстав для стягнення заборгованої суми індексації і компенсації по заробітній платі, частковість задоволення вимог щодо середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні.

Рішення суду про відшкодування витрат на правову допомогу також підлягає залишенню без зміни, оскільки суд навів в мотивувальній частині рішення відповідне обґрунтування, яке базується на вимогах закону та матеріалах справи.

Так, при зверненні до суду ОСОБА_1 уклав з адвокатом ОСОБА_2 договір про надання правової допомоги, сплативши згідно квитанції 609грн.; виконання робіт з надання юридичної консультації, складання позовної заяви, запиту підтверджено відповідним актом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо компенсації позивачеві за рахунок відповідача частково витрат по даній позиції в розмірі 250грн., що не перевищує розміру цього виду витрат, розрахованих за правилом пропорційності до задоволених вимог згідно із ст. 88 ЦПК України, а також не перевищує розміру, визначеного у ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Посилання в апеляційній скарзі представника позивача на необхідність компенсації за рахунок відповідача повного обсягу сплачених коштів на правову допомогу не грунтується на положеннях ст. 88 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем не надано.

Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді