Постанова № 42341543, 19.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2015 р. Справа № 917/1930/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шипілов А.Ю., дов. б/н від 02.10.2014 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№4067П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.10.14 у справі № 917/1930/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Літмашімпекс", с. Яковлівка Харківського району Харківської області,

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук Полтавської області,

про стягнення 264 225,85 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК "Літмашімпекс" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", відповідача, про стягнення 264225,85 грн., у тому числі 220934,11 грн. основного боргу за товар, поставлений згідно з договором № 0559-СН від 22.11.2013р., 16940,90 грн. пені, 2710,94 грн. - 3% річних, 23639,90 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28 жовтня 2014 року у справі № 917/1930/14 (суддя Безрук Т.М.) (повний текст з Єдиного державного реєстру судових рішень) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Літмашімпекс" 220934,11 грн.. основного боргу, 16903,41 грн. пені, 19221,27 грн. інфляційних, 2702,29 грн. річних, 5195,23 грн. витрат з оплати судового збору. В іншій частині - у позові відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 28 жовтня 2014 року у даній справі скасувати у повному обсязі, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, так як справа була розглянута без участі представника відповідача.

Також вказує на те, що позивач, направивши позовну заяву, не додав до неї документів на підтвердження повноваження особи, що підписала позовну заяву.

Крім того, зазначає, що на момент звернення позивача до господарського суду не настали підстави для сплати коштів відповідачем за товар та нарахування штрафних санкцій, оскільки позивач не надав відповідачу сертифікат якості або паспорт заводу виробника та не підтвердив відповідність товару ГОСТ, ТУ, ДСТУ.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 14.01.2015 року на 11:30 год.

12.01.2015 року через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№219 від 12.01.2015 року).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 14.01.2015 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що при розгляді даної справи в місцевому господарському суді в перше судове засідання відповідач подав суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено і розгляд справи відкладено та належно і своєчасно повідомлено відповідача про час та місце наступного судового засідання, в якому було прийнято оскаржуване рішення і в яке відповідач свого представника не направив.

Також вказує на те, що на підтвердження повноважень особи, що підписала позовну заяву, було надано статут підприємства із визначенням повноважень директора на підписання позовної заяви.

Крім того, зазначає, що, з урахуванням положень пункту 9.4. договору та вимог пункту 14 Інструкції № П-7 приймання товару за якістю та комплектністю, а також статті статті 666 Цивільного кодексу України, обов'язок доведення факту передачі товару без відповідних документів покладається на відповідача. Разом з цим, жодних претензій щодо якості товару від покупця постачальнику не надходило.

Представник відповідача 14.01.2015 року в судове засідання не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6102214054018 про вручення відповідачу копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши спір в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Літмашімпекс", постачальником, та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод", покупцем, був укладений договір поставки товару № 0559-СП від 22.11.2013р. (далі - договір).

За умовами п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець - прийняти цей товар та своєчасно його оплатити.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, кількість, ціна товару визначаються специфікаціями.

В специфікації № 1 від 22.11.2013р. сторони погодили поставку товару на загальну суму 105316,51 грн. (а.с.10).

В додатковій угоді № 1 від 20.01.2014р. (специфікації № 2) сторони погодили поставку товару на загальну суму 115617,60 грн. (а.с.11).

Загальна вартість передбаченого до постачання товару становить 220934,11 грн.

В силу пункту 2.1 договору поставка товару здійснюється за заявкою покупця.

Відповідно до пункту 2.4 договору датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної.

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунок за товар здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки товару, якщо інше не зазначено у специфікації. Такий же строк платежу вказаний і у специфікаціях.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору та специфікацій № 1 та № 2 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 220934,11 грн. Вказаний факт підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № РН-0000001 від 08.01.2014р. на суму 105316,51 грн. та № РН-0000013 від 17.01.2014р. на суму 115617,60 грн., товарно-транспортними накладними від 08.01.2014р. та від 17.01.2014р., довіреностями відповідача на одержання товарно-матеріальних цінностей від 08.01.2014р. № 0000000039 та від 17.01.2014р. № 0000000179 (а.с.14-18, 20-23).

Для оплати вказаного товару позивач виписав відповідачу відповідні рахунки-фактури від 08.01.2014р. та від 17.01.2014 р.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, в порушення вказаних норм та договірних зобов'язань відповідач вартість товару на суму 220934,11 грн. не оплатив, суму заборгованості та наявність підстав для її стягнення належними доказами не спростував.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що ненадання позивачем документів, які підтверджують якість продукції згідно з п. 4.1 договору, позбавляють позивача права вимагати оплату за нього, тобто, що строк оплати за товар не настав, колегія суддів вважає необгрунтованими, зважаючи на таке.

Приймання товару за якістю та комплектністю, у відповідності до приписів пункту 9.4. договору має здійснюватися відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів споживання за якістю №П-7.

Відповідно до пункту 14 Інструкції № П-7 приймання товару за якістю та комплектністю здійснюється у точній відповідності до стандартів, технічних умов, загальними та особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, підтверджуючими якість й комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не зупиняють приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість й комплектність продукції, що надійшла, а в акті зазначається, які документи відсутні.

В п. 4.1 Договору визначено, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості, паспорт якості, сертифікат відповідності, протокол узгодження якості.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не звертався до позивача з вимогою про передачу документів, які підтверджують якість продукції згідно з п. 4.1 договору, не встановлював строку для їх передачі та не скдладав акт про фактичну якість й комплектність продукції. Відповідач також не заявляв про відмову від договору поставки та повертав товар продавцеві.

Отже, з урахуванням положень статті 666 Цивільного кодексу України, сам факт ненадання визначених договором документів на товар не є підставою для відмови від оплати вартості такого товару. Умовами договору сторони також не пов"язували строк проведення розрахунку за товар з фактом передачі документів на нього.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення 220934,11 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Статтями 3 та 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.5 договору встановлено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діє під час порушення грошового зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем нараховано 8252,18 грн. пені за період 10.03.2014р. - 10.08.2014р. за зобов'язаннями по специфікації №1 та 8688,72 грн. пені період 19.03.2014р. - 10.08.2014р. за зобов'язаннями по специфікації №2); (а.с.25, 26).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом перерахунок пені, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що за зобов'язаннями по специфікації № 1 за період прострочення 11.03.2014р. - 10.08.2014р. сума пені становить 8214,69 грн. (розрахунок суду залучено до справи) та що за зобов'язаннями по специфікації № 2 за період прострочення 19.03.2014р. - 10.08.2014р. позивачем вірно нараховано пеню в сумі 8688,72 грн.

Таким чином, як вірно встановив господарський суд першої інстанції, загальна сума належної до стягнення пені становить 16903,41 грн.

А тому, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню та що вимоги про стягнення 37,49 грн. пені слід залишити без задоволення як безпідставні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За даною нормою позивачем нараховано 1333,04 грн. - 3% річних за період 10.03.2014р. - 10.08.2014р. за зобов'язаннями по специфікації № 1 та 1377,90 грн. - 3 % річних за період 19.03.2014р. - 10.08.2014р. за зобов'язаннями по специфікації № 2 (а.с.25, 26).

Колегія суддів, перевіривши здійснений місцевим господарським судом перерахунок 3% річних, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що по специфікації № 1 сума 3% річних за період 11.03.2014 р. - 10.08.2014 р. дорівнює 1324,39 грн., а за зобов'язаннями по специфікації № 2 за період прострочення 19.03.2014р. - 10.08.2014р. сума 3 % річних становить 1377,90 грн. (розрахунок суду залучено до справи).

Отже, загальна сума 3% річних, що підлягають стягненню, становить 2702,29 грн. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Вимоги про стягнення 8,65 грн. річних слід відхилити як безпідставні.

Також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено вимоги про стягнення 11268,84 грн. інфляційних, нарахованих за березень-липень 2014р. за зобов'язанням по специфікації № 1 та 12371,06 грн. інфляційних, нарахованих за березень-липень 2014р. за зобов'язанням по специфікації № 2.

В пункті 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При нарахуванні інфляційних за зобов'язанням по специфікації № 2 за березень-липень 2014р., позивачем проведено нарахування інфляційних за березень 2014р. без врахування того, що початок прострочення платежу починається 19.03.2014р.

Оскільки за період 01.04.2014р. - 10.08.2014р. загальна сума інфляційних становить 19221,27 грн. (у тому числі 9162,54 грн. - інфляційні прострочення виконання зобов'язання по специфікації № 1 та 10058,73 грн. - прострочення виконання зобов'язання по специфікації № 2), то колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а в іншій частині вимоги щодо стягнення інфляційних слід відхилити як безпідставні

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, так як справа була розглянута без участі представника відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, відповідач був обізнаний про перше засідання місцевого господарського суду у даній справі, призначене на 07.10.2014 року, оскільки ним було подано до суду клопотання про його відкладення, яке було задовоелно судом та відкладено розгляд справи на 28.10.2014 року.

При цьому, ухвала суду від 07.10.2014 року, якою було відкладено розгляд справи на 28.10.2014 року, була отримана відповідачем, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №36001 11121298 (а.с. 70), тобто відповідач був належним чином повідомлений та обізнаний про дату, час та місце судового засідання 28.10.2014 року, в якому було прийнято оскаржуване рішення.

Також колегія суддів не може погодитись і з твердженням відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивач, направивши позовну заяву, не додав до неї документів на підтвердження повноваження особи, що підписала позовну заяву, зважаючи на таке.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що її підписав Скотаренко А.О. як директор Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Літмашімпекс".

В матеріалах справи наявна копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців (а.с. 27-28), в якому станом на 08.09.2015 року директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "Літмашімпекс" зазначено Скотаренка Антона Олександровича, тобто особу, яка підписала позовну заяву.

Крім того, зазначеною особою було підписано від імені позивача і спірний договір поставки та додаткову угоди до нього, про що відповідач був обізнаний як друга сторона договору.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.10.14 року у справі № 917/1930/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 19.01.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.