Постанова № 42341321, 12.01.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2015 р. Справа № 524/4269/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.06.2014р. по справі № 524/4269/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 року ОСОБА_1 ( далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука ( далі - відповідач, виконком Автозаводської райради м. Кременчука) в якому просив визнати незаконною бездіяльність відповідача в частині не повідомлення його про наявне за колективним договором 2010-2013 років права на отримання матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати для вирішення соціально-побутових проблем та в частині не виплати самостійно відповідачем в 2011 році зазначеної матеріальної допомоги. Зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської райради м. Кременчука нарахувати та виплатити за 2011 р. матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати.

02.06.2014 р. постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними дії виконкому Автозаводської райради м. Кременчука в частині нарахування та виплати в 2011 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, як визначено в колективному договорі за 2010-2013 роки в розмірі посадового окладу з урахуванням відпрацьованого в 2011 році часу.

Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити за 2011 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням відпрацьованого в 2011 році часу.

На вище зазначену постанову суду першої інстанції позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Позивач в своїй апеляційній скарзі просив скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02.06.2014 р. та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не мотивував своє рішення визнаючи неправомірними дії відповідача в частині нарахування та виплати йому в 2011 р. матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, як визначено в колективному договорі за 2010-2013 роки в розмірі посадового окладу та зобов'язання нарахувати та виплатити за 2011 р. матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням відпрацьованого в 2011 році часу. Апелянт вказав на те, що положення колективного договору на 2010 -2013 роки, в тому числі і п. 5.3 розділу 5 не визначають, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань проводиться відповідно до відпрацьованого часу. А тому вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань пропорційно відпрацьованому часу.

Відповідач, в своїй апеляційній скарзі, просив скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02.06.2014 р. по справі №524/4269/14-а та залишити позовну заяву без розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивачем пропущено строк на звернення до суду. Останній не подав клопотання про поновлення строку звернення до суду. Вважає, що положення ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України не може бути застосовано в даному випадку, оскільки ОСОБА_1 не ставить питання про стягнення заробітної плати.

Позивач, представник відповідача в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з правомірності заявлених позовних вимог в частині.

Колегія суддів з даним висновком суду не погоджується виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, про необхідність залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду ОСОБА_1, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В своєму рішенні №8-рп/2013 від 15.10.2013 р. у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, ст.. ст.. 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України дійшов висновку, що уразі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 працював у виконкомі Автозаводської міськради м. Кременчука на посаді головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій з 01.07.1998 р. по 31.01.2011 р.

Відповідно до п.5.3 розділу 5 колективного договору на 2010-2013 роки адміністрація зобов'язується при наявності коштів надавати матеріальну допомогу працюючим в розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно ч. 2 ст.33 Закону "Про державну службу" заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Підпунктом 3 пункту 2 постанови КМУ від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" керівниками таких органів надано право в межах затвердженого фонду оплати праці: надавати працівникам матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Як вбачається зі змісту роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 16.10.2009 р. № 620/13/84-09, рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.

Як слідує зі змісту позовної заяви, апеляційної скарги позивача, останній із заявою до про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік до відповідача не зверталась .

Розпорядження №120-0 голови Автозаводської районної ради м. Кременчука «Про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань працівникам виконкому Автозаводської райради» було прийнято 24.10.2011 року, тобто після звільнення ОСОБА_1 з виконкому Автозаводської районної ради м. Кременчука.

При цьому, колегія суддів зауважує, що згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається в межах затвердженого фонду оплати праці, тобто, з розрахунку щодо затвердженої штатним розписом кількості посад певного органу, в даному випадку виконкому Автозаводської районної ради, а не з розрахунку кількості працівників, які протягом року працюють на цих посадах.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконної невиплати самостійно відповідачем позивачу у 2011 р. матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових проблем є необґрунтованими і як наслідок задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльності виконкому Автозаводської райради м. Кременчука щодо не повідомлення ОСОБА_1 про наявне в останнього за колективним договором 2010-2013 років права на отримання матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, оскільки виплата вказаної допомоги передбачена оприлюдненим у загальному порядку нормативно-правовим актом, а вищезазначений колективний договір обговорювався на загальних зборах колективу, і був доведений до відома працівників.

На підставі вище викладеного, та з урахуванням положень п.4 ч.1 ст. 202 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та виконкому Автозаводської райради м. Кременчука підлягають частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню як така, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області задовольнити частково.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 2 червня 2014 року по справі № 524/4269/14-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Любчич Л.В.Судді Сіренко О.І. Спаскін О.А.