Рішення № 42333550, 12.01.2015, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/5321/14-ц

провадження №2/619/200/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

12 січня 2015 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибок Є.А.за участю:секретаря судового засіданняМолотко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

встановив

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року в розмірі 81591,35 грн., звернути стягнення на квартиру загальною площею 42,40 м2, житловою площею 30,70 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Також просило виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі. В обґрунтування позову позивач вказав, що 18.06.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року в сумі 45503,77 грн., зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 14,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.06.2017 року. 02.03.2012 року було укладено Додаткову угоду до кредитного договору №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року. Сума заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання Додаткової угоди зменшити на 685,70 грн., а саме: відсотки у розмірі 0.00 грн., комісія у розмірі 0,00 грн., пеня у розмірі 685,70 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 26,83 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.06.2017 року. 04.09.2013 року було укладено Додаткову угоду до кредитного договору №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року. Сума заборгованості, що виникла у період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання Додаткової угоди зменшено на 21021,79 грн., а саме: відсотки у розмірі 0.00 грн., комісія у розмірі 0,00 грн., пеня у розмірі 21021,79 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 26,83 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.06.2017 року. У зв'язку з невиконанням прийнятих на себе зобов'язань за Договором №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року за відповідачем станом на 27.08.2014 року числиться заборгованість в сумі 81591,35 грн., яка складається з заборгованості по кредиту у сумі - 37057,21 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі - 6915,85 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі - 640,00 грн., заборгованості по пені за несвоєчасність виконання зобов'язань в сумі 32854,89 грн., а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн., - штраф (фіксована частина), 3873,40 грн., штраф (процентна ставка). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ « ПриватБанк » і відповідач 18.06.2007 року уклали договір іпотеки №НАFEGA00000001 (надалі - договір іпотеки). Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 42,40 м2, житловою площею 30,70 м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Майно належать відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 87594,37 грн.

У судове засідання відповідач ОСОБА_4 повторно не з'явилася, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, від неї не надійшло повідомлення про причини неявки. Відповідно до поштового повідомлення судова повістка про виклик до суду була вручена ОСОБА_4 24 грудня 2014 року.

Згідно ст.77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

У судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати у його відсутність, у разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідач у судове засідання повторно не з'явилася. Враховуючи положення ч.4 ст.169 ЦПК України, відповідно до якої суд не враховує поважність/неповажність явки відповідача до суду, тобто не вказує на врахування судом поважності причин при повторній неявці відповідача, а також враховуючи принцип диспозитивності, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами, суд не з'ясовує причини неявки відповідача та відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України постановляє заочне рішення.

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до договору №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» надав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 45503,77 грн.

Згідно розрахунку за кредитним договором №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року, станом на 27.08.2014 року числиться заборгованість в сумі 81591,35 грн., яка складається з заборгованості по кредиту у сумі - 37057,21 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі - 6915,85 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі - 640,00 грн., заборгованості по пені за несвоєчасність виконання зобов'язань в сумі 32854,89 грн., а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн., - штраф (фіксована частина), 3873,40 грн., штраф (процентна ставка).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк » і ОСОБА_4 18 червня 2007 року уклали договір іпотеки №НАFEGA00000001. Згідно з договором іпотеки відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 42,40 м2, житловою площею 30,70 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних мотивів.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з кредитного договору №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» надав ОСОБА_4 грошові кошти.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За весь час користування кредитом ОСОБА_4 свої зобов'язання не виконувала та не сплатила суму заборгованості по кредиту та відсотках.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Суд вважає встановленою наявність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги про наявність заборгованості за договором, процентів, комісії, пені та штрафів, оскільки ОСОБА_4 не виконала умови договору та не повернула запозичені нею кошти.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» №898-IV від 05 червня 2003 року, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно ч.1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» №898-IV від 05 червня 2003 року, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» №898-IV від 05 червня 2003 року, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд вважає встановленою наявність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги про стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 42,40 м2, житловою площею 30,70 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_4 не виконано умови договору та не повернуто запозичені нею кошти.

При цьому суд враховує, що Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 своєї постанови №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив судам, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.43 своєї постанови №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив судам, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Згідно ч.2 ст.109 ЖК УРСР, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» №898-IV від 05 червня 2003 року, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» №898-IV від 05 червня 2003 року, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 23 липня 2014 року направив відповідачеві письмову вимогу про добровільне звільнення спірної квартири, яку відповідач отримала 02 серпня 2014 року.

Так як суд звертає стягнення на предмет іпотеки, а ОСОБА_4 у місячний термін з дня отримання письмової вимоги добровільно не звільнила квартиру, яка є предметом іпотеки, то суд дійшов до висновку про виселення відповідача.

Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що боржником не були виконані зобов'язання по поверненню коштів, суд вважає, що позов є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 223-226, 233 ЦПК України, суд -

ухвалив

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити повністю.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року в розмірі 81591,35 грн., звернути стягнення на квартиру загальною площею 42,40 м2, житловою площею 30,70 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №НАFEGA00000001 від 18.06.2007 року), ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселити з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 815,91 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя Є.А. Болибок