Ухвала суду № 42332070, 13.01.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів: Ковалевича С.П., Шеремет А.М.,

секретаря судового засідання: Ковальчук Л.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Управління земельних ресурсів м. Острог, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Острозька міська рада Рівненської області про визнання правочину недійсним, відновлення меж земельних ділянок, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2014 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Управління земельних ресурсів м.Острог, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Острозька міська рада Рівненської області, про визнання правочину недійсним, відновлення меж земельних ділянок, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за надання юридичної допомоги в сумі 500 грн..

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, неповно та невірно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що на час отримання нею державного акта на право власності на земельну ділянку між її земельною ділянкою та земельними ділянками __________________

Провадження № 22ц-787/16/2015 Головуючий у суді 1 інстанції: Мичка І.М.

Доповідач : Демянчук С.В. сусідів, в тому числі земельною ділянкою ОСОБА_4 (правонаступник ОСОБА_2.) існували дійсні тверді межі, яких ніхто не порушував і не мав наміру порушувати.

Крім того вказує, що вона не звернула уваги на те, що в протоколі обстеження і погодження меж 08 жовтня 2003 року був невірно вказаний розмір її земельної ділянки, а також на те, що державний акт на право власності на її земельну ділянку було виписано на ім'я ОСОБА_5 в той час, як вона ОСОБА_1.

Просила скасувати рішення суду першої інстанції від 22 жовтня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, а саме:

скасувати протокол обстеження та узгодження меж від 08 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 (правонаступник ОСОБА_2.) та ОСОБА_1; скасувати Державний акт Серія РВ № 9040261 на право власності на земельну ділянку, виданий 23 червня 2004 року на ім'я ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,06 га розміром: ширина 16,5 м, довжина 36,36 м, що по АДРЕСА_1 Рівненської області, відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 09 липня 1992 року, державним нотаріусом Острозької державної нотаріальної контори Рівненської області Федосєєвою З.Г. та рішення Острозької міської ради Рівненської області № 463 від 18 листопада 1997 року; зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом перенесення межі в сторону своєї земельної ділянки на відстань 64 см.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 14 379грн. 00 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 36 621грн. 00 коп. стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір в розмірі 510 грн. та витрати на правову допомогу - 1 500 грн..

В поданих на апеляційну скаргу запереченнях ОСОБА_2 вказує на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги, яку просить відхилити.

У судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надала пояснення в межах її доводів.

ОСОБА_2 та його представник, представник Острозької міської ради, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликалися на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що рішенням Острозької міської ради від 15 жовтня 2003 року № 242 передано земельну ділянку у власність ОСОБА_7. На підставі цього рішення 23 червня 2004 року позивачці видано Державний акт Серії 040261 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0620 га у межах згідно з планом, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Рівненської області (а.с. 24-25).

Зазначене рішення Острозької міської ради є чинним, обов'язковим до виконання згідно вимог ст. 144 Конституції України. ОСОБА_7 зазначене рішення не оскаржувала.

Таким чином, суду першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність формальних та фактичних підстав для визнання недійсним Державного акту, що відповідає рішенню органу місцевого самоврядування.

Відповідає обставинам справи і висновок суду першої інстанції про безпідставність вимоги про визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку площею 0,06 га, оскільки згідно із ч. 1 ст. 22 Земельного Кодексу України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю, що і було зроблено відносно самої позивачки за її ж заявою.

Таким чином встановлено, що у ОСОБА_1 не виникало ні права власності, ні права користування на вказану нею у позовній заяві земельну ділянку.

Вбачається, що документи щодо права власності на будинковолодіння не стверджують права власності чи користування земельною ділянкою. Ці документи стверджують лише право власності на будинковолодіння. Тому зазначений доказ, який позивачка вважає підтвердженням права власності на земельну ділянку в вказаному нею розмірі , не є належним.

Окрім того, суд першої інстанції вірно вбачав, що діюче земельне законодавство взагалі не передбачає можливості визнання права власності на земельні ділянки, що перебувають у комунальній власності органу місцевого самоврядування. Таке право належить виключно органу місцевого самоврядування. Цим правом позивачка скористалася, отримавши у власність земельну ділянку відповідно до спірного Державного акту.

За встановлених обставин не ґрунтується на доказах і вимога про зобов'язання відповідача про усунунення перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення межі земельної ділянки на відстань 64 см..

Наданими відповідачем доказами підтверджується, що він набув право власності на земельну ділянку, як і на будинковолодіння, на законних підставах, згідно договору купівлі-продажу. Він є добросовісним набувачем. Межі належної йому на праві приватної власності земельної ділянки визначені державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 350860, який не є оспореним.

Таким чином, оскільки не встановлено будь-яких об'єктивних перешкод в здійсненні позивачкою права власності на земельну ділянку та будинковолодіння, не встановлено неправомірних дій відповідача щодо користування ОСОБА_1 належною їй на праві власності земельною ділянкою, тому відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 14379 грн. 00 коп. за знищення фруктових дерев та кущів.

При цьому факт спричинення такої шкоди саме відповідачем не встановлено, що підтверджується висновком по розгляду повідомлення Ст. ДІМ Острозького МВ УМВС України в Рівненській області майора міліції П.Л. Матвійчука від 18 квітня 2014 року (міститься в матеріалах справи як додаток до позовної заяви), в якому вказано, що позивачка зверталась в міліцію з приводу того, що ОСОБА_2 зрізав лише 2 (два) фруктових дерева, а не стільки, скільки вказано в позовній заяві. Зазанчені два дерева, зрізані відповідачем, які росли в межах земельної ділянки, що належить йому на праві приватної власності, що стверджено працівником Острозької міської ради, який виїжджав на місце для розгляду звернення ОСОБА_1.

Оскільки не встановлено порушення прав позивачки відповідачем, тому правильно суд зазначив про відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вони є неконкретизовані та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, які суд першої інстанції поклав в обґрунтування рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : С.П. Ковалевич

А.М. Шеремет