Постанова № 42330221, 13.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 920/1683/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Дудник Н.В. дов. № 8 від 25.01.2015 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунальної установи "Сумська міська клінічна лікарня № 5", м. Суми (вх. №4246 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 06.11.14 у справі № 920/1683/14

за позовом Комунальної установи "Сумська міська клінічна лікарня № 5", м. Суми

до Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради, м. Суми

про внесення змін до акту

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд внести зміни до "Акту обстеження системи водопостачання та водовідведення КУ "СМКЛ №5 по вул. М.Вовчок 2, м.Суми", який складений о 13.20 10.07.2014р. представниками КП "Міськводоканал" Сумської міської ради, і після слів "скласти цей акт про те, що" викласти його у наступній редакції: "По даній адресі в КУ "Сумська міська клінічна лікарня № 5" під час обстеження водопровідних та каналізаційних мереж було виявлено неопломбовану засувку на обвідній лінії діаметром 100мм з загального вводу до лікарні по вул. Серпневій на ввід до хірургічного корпусу лікарні ( в обхід пристрою підвищення тиску). Безоблікове споживання води по даній обвідній лінії неможливе через конструктивні особливості системи водозабезпечення".

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.11.2014 р. у справі № 920/1683/14 (суддя Моїсеєнко В.М.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

При цьому позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що суд необґрунтовано відмовив в позові з посиланням на статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, оскільки, вважає, що порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Крім того, позивач вважає, що судовий захист сторонами своїх прав передбачено у даному випадку п. 7.1 договору та чинним законодавством, зокрема ч. 5 ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 48 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог позивача, посилаючись на чинне законодавство України, зокрема, вимоги ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України зазначає, що у господарському суді не можуть оспорюватися акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.

08.01.2015 р. позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з к лопотанням про перенесення розгляду апеляційної скарги на інший час в зв'язку з відпусткою уповноваженого представника.

Колегія суддів залишає надане позивачем клопотання без задоволення, оскільки заявником не аргументовано та не представлено належних документальних доказів поважності причин щодо неможливості забезпечити явку представника у судове засідання апеляційної інстанції, ніяких інших документів або додаткових пояснень щодо суті спору позивачем не надано. До того ж, позивач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено.

Також, колегія суддів звертає увагу, що неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу по суті в судовому засіданні 13.01.2015 року за відсутності представника позивача.

Перевіривши в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, а також заперечення відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2014р. між Комунальним підприємством "Міськводоканал" Сумської міської ради та Комунальною установою " Сумська міська клінічна лікарня № 5" було укладено договір № 210 на водопостачання з бюджетними організаціями.

Відповідно до розділу 1 вказаного договору, сторони визначили, що Комунальне підприємство "Міськводоканал" Сумської міської ради (виробник) зобов'язується надавати Комунальній установі "Сумська міська клінічна лікарня № 5" ( споживач) послуги, зазначені в 36.00.2 обробляння та розподіляння води трубопроводами ( код згідно з ДК 016:2010), а споживач прийняти і оплатити такі послуги.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що 10.07.2014 року о 13.20, після обстеження мереж холодного водопостачання КУ "Сумська міська клінічна лікарня № 5" (обстеження проводились відповідно до п.4.1.3 та п.4.4.10 договору № 210 від 11.02.2014р.), інспекторами КП "Міськводоканал" СМР був складений акт обстеження водопостачання та водовідведення, згідно якого було виявлено, що в насосній станції на вводі води для лічильника врізана труба діаметром 100 мм та підключена до труби з подачею води на хірургічний корпус (сім поверхів) з можливістю безоблікового споживання, п.3.3. правил №190 про безоблікове споживання по діаметру труби. В резолютивній частині акту Комунальній установі "Сумська міська клінічна лікарня № 5" поставлена вимога - демонтувати врізку в десятиденний термін, про виконання вимоги зобов'язано повідомити письмово.

Як стверджує позивач, зазначені у акті КП "Міськводоканал" СМР від 10.07.2014 р. обставини не відповідають дійсності, а пред'явлені у резолютивній частині цього акту вимоги не можуть бути виконані, оскільки суперечать діючому законодавству. На думку позивача, акт обстеження системи водопостачання та водовідведення Комунальної установи "Сумська міська клінічна лікарня № 5", який складений о 13.20 - 10.07.2014р. представниками Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради, підлягає приведенню у відповідність до чинного законодавства шляхом внесення до нього змін в редакції, зазначеній позивачем.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що акт обстеження системи водопостачання та водовідведення від 10.07.2014р., який є предметом позову у справі № 920/1683/14, не має характеру обов'язкового до виконання ненормативних актів, а є лише фіксацією порушення, яке виявлено Комунальним підприємством "Міськводоканал" Сумської міської ради при проведені обстеження водопровідної мережі, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про неможливість застосування обраного позивачем способу захисту про внесення змін до акту обстеження, оскільки такий спосіб захисту не передбачений чинним законодавством, зокрема ст.16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України та не випливає з положень законодавства.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2, цієї статті, визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії яка порушує право, відновлення становища яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Тобто, за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у т.ч., актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому, у господарському суді не можуть оспорюватись акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.

В даному випадку акт обстеження системи водопостачання та водовідведення від 10.07.2014р., який є предметом позову у справі № 920/1683/14, не містить наведених характеристик та не має характеру обов'язкового до виконання ненормативних актів, а є лише фіксацією порушення, яке виявлено Комунальним підприємством "Міськводоканал" Сумської міської ради при проведені обстеження водопровідної мережі за адресою вул. М.Вовчок,2, яка обслуговує позивача.

Аналізуючи норму ст. 12 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції зазначає, що будь-який акт, в тому числі ненормативний необов'язкового характеру, не може оспорюватися в господарському суді.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (з наступними змінами і доповненнями) від 26.01.2000 року № 02-5/53 у господарському суді не можуть оспорюватись акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.

Отже, предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, факти виявлення порушення за результатами перевірки та які зафіксовані у відповідних актах, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про внесення змін до акту обстеження не ґрунтується ані на договорі, ані на нормах чинного законодавства.

Посилання позивача на те, що судовий захист передбачено п. 7.1 договору та чинним законодавством, зокрема ч. 5 ст. 18 закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 48 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», колегія суддів в даному випадку вважає недоречним, оскільки вказаним пунктом договору та правовими нормами законів забезпечено вирішення спору в судовому порядку, тоді як звернення до суду особи за захистом своїх прав та законних інтересів повинно відбуватись у відповідності до вимог чинного законодавства.

Проте, обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав та інтересів про внесення змін до акту обстеження, який має характер технічного та фіксуючого документу, не передбачено, не відповідає та не випливає з положень цивільного та господарського законодавства України, зокрема, ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, та у разі задоволення заявленої позовної вимоги, не може бути виконана у примусовому порядку.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Таким чином, верховенство права, передбачене конституційною нормою щодо судового захисту, не позбавляє сторону у справі, в даному випадку позивача, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів у спосіб, як це передбачено чинним законодавством.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 20 Господарського кодексу України, статтями 12, 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунальної установи "Сумська міська клінічна лікарня № 5", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 06.11.14 у справі № 920/1683/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 16.01.2015 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.