Ухвала суду № 42329784, 17.01.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих норм закону

17 січня 2015 року справа № 823/3596/14

12 год. 15 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Бабич А.М.,

суддів: Гайдаш В.А., Паламара П.Г.;

за участю:

секретаря судового засідання - Демченко Н.Ю.;

позивача - ОСОБА_1 (особисто);

представника відповідача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Трояна Ю.О. (згідно з довіреностями);

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України; третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Міндоходів у Черкаській області,- про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась у Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі-відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 29.10.2014 №2180-о про звільнення її з посади першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області з моменту його прийняття;

поновити її в органах податкової міліції та зобов'язати відповідача у зв'язку з реорганізацією Міністерства доходів і зборів призначити її на посаду, рівнозначну посаді першого заступника начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області;

стягнути з відповідача 100000,00грн. як відшкодування моральної шкоди;

постанову в частині поновлення її в органах податкової міліції та призначення на посаду допустити до негайного виконання;

визнати запис про її звільнення відповідно до підп.1 п.2 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VII та п.62 підп. "а" Положення про проходження служби, занесений до трудової книжки на ім'я позивача, недійсним;

зобов'язати начальника відділу персоналу Головного управління Міндоходів у Черкаській області Крилова О.І. видати позивачу "дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Позивач надав суду письмове клопотання прийняти ухвалу про звернення до Верховного суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п.8 ч.1 ст.3, ч.3 ст.1, п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" статтям 8, 21, частинам 2-3 ст.22, частині 2 ст.38, частинам 1, 6 ст.43, ст.58, частині 2 ст.61, частинам 1-3 ст.62, частині 1 ст.64, частині 1 ст.68 Конституції України. Клопотання мотивовано тим, що позивача звільнено на підставі закону, яким однією з умов припинення трудового договору передбачено перебування особами на певних посадах державних органів виконавчої влади у певний строк, що на його думку, не відповідає Конституції України.

Позивач у судовому засіданні клопотання підтримав. Представник відповідача та третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши про відсутність будь-якого рішення Конституційного суду про неконституційність положень вказаного закону та зауважив на право позивача у разі визнання неконституційним закону, звернутися в суд із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Заслухавши пояснення та доводи осіб, що беруть участь у справі, суд дійшов висновку задовольнити вищевказане клопотання у зв'язку з таким.

Із матеріалів позову вбачається, що позивача звільнено у зв'язку з перебуванням ним на посаді першого заступника Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Черкаській області на підставі підп.1 п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VII "Про очищення влади" (далі - ЗУ №1682-VII) та підп. «а» пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991року №114.

На підставі ч.1 ст.3 згаданого Закону посада, з якої звільнено позивача, відповідає критерію люстрації. Аналіз ЗУ №1682-VII дозволяє зробити висновок, що позивача звільнено автоматично у зв'язку із перебуванням нею на вказаній у законі посаді.

Підп.1 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ №1682-VII, на підставі якого звільнено позивача, встановлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Відповідно до Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №731, в особовій справі відображається проходження державної служби, містяться біографічні та інші дані про державного службовця. Пункт 1 цього Порядку містить перелік документів, що повинні міститися в особовій справі. У нього не входять документи, з яких можна встановити дії особи щодо заходів, вчинених нею в контексті мети прийняття ЗУ №1682-VII, вказаної у ч.2 ст.1.

Звільнення відповідно до п.2 ч.1 ст.147 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII є одним із заходів стягнення за порушення трудової дисципліни. Зважаючи, що передумовою застосування підп.1 п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ №1682-VII є виключно дані особової справи, отже наявність вини виключається зі складу дисциплінарного проступку. Враховуючи викладене суд має сумніви щодо відповідності цієї норми наступним положенням Конституції України.

По-перше, відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Усі люди згідно зі ст.21 Конституції України є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

По-друге, ч.2 ст.43 Основного закону закріплює обов'язок Держави створити умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Частиною шостою цієї ж статті встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з чч.2-3 ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

По-третє, на підставі ст.1 ЗУ №1682-VIІ на позивача у зв'язку зі звільненням за відповідністю критеріям люстрації поширюються встановлені законом обмеження щодо призначення на посади, щодо яких здійснюється очищення влади, хоча відповідно до ч. 2 ст.38 Основного Закону громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно зі ст.64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених нею. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

По-четверте, визнання ЗУ №1682-VIІ дисциплінарним проступком факт перебування в минулий період на певній посаді не зовсім узгоджується зі ст.58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

На час судового розгляду справи посада позивача не скорочена. Відсутні докази, що перебування на ній у визначений період вже є проступком. Крім того, звільнення з посади всіх осіб, що на ній перебували, на підставі даних особової справи, як того вимагає п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ №1682-VIІ, свідчить про відсутність індивідуального підходу.

В Україні передбачені різні види відповідальностей: кримінальна, цивільна, адміністративна тощо. При цьому, ч.2 ст.61 Конституції закріплено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч.1 ст.68 Конституції України).

У зв'язку з викладеним, суд має сумніви щодо відповідності вищевказаним статтям Основного закону України норми ЗУ №1682-VIІ, на підставі якої звільнено позивача з посади.

Невідповідність правових актів Конституції України, порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті відповідно до ст.15 Закону України від 16 жовтня 1996 року №422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" (далі - ЗУ №422/96-ВР) є підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах.

Суд загальної юрисдикції позбавлений повноважень приймати рішення та надавати висновки щодо конституційності законів, офіційного тлумачення Конституції та законів України. Такими повноваженнями відповідно до пунктів 1, 9 ч.1 ст.13 ЗУ №422/96-ВР наділений Конституційний Суд України. Формами звернення до Конституційного Суду України згідно зі ст.38 цього Закону є конституційне подання та конституційне звернення.

Згідно зі ст.40 ЗУ №422/96-ВР суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст.41 ЗУ №422/96-ВР суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктами 2 - 6 статті 13 цього Закону, є: за пунктами 2, 6 - Президент України; за пунктами 3, 5, 6 - Верховна Рада України; за пунктом 2 - Кабінет Міністрів України; за пунктом 4 - Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Частиною 5 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Аналогічне викладене в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення вищевказаного питання.

Керуючись ст.2, ч.5 ст. 9, ст.ст.160, 165 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання позивача задовольнити. Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності підп.1 п.2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади" положенням статей 8, 21, частинам 2-3 ст.22, частині 2 ст.38, частинам 1, 6 ст.43, ст.58, частині 2 ст.61, частині 1 ст.64, частині 1 ст.68 Конституції України.

2. Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви).

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А.М. Бабич

Судді В.А. Гайдаш

П.Г. Паламар