Рішення № 42325706, 30.12.2014, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/7301/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2014 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Юрківа О.Р

при секретарі Квику Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 в свою користь 17 583 грн. боргу за договором позики.

В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що є фізичною особою-підприємцем та у своїй власності має торгівельну точку з реалізації кондитерської продукції. Починаючи з серпня 2012 року ОСОБА_2 виконувала обов'язки реалізатора, з випробувальним терміном на три місяці. Працюючи, частину грошей за проданий товар здавала йому, як власнику торгівельної точки, а решту залишала собі, у зв'язку з потребою. Свій вчинок пояснювала тим, що грошові кошти позичає, про що склала відповідні розписки. Реальну можливість повернути заборгованість підтвердила документом, який свідчив про отримання кредиту. Стверджує, що в два етапи вилучила з обігу грошові кошти на загальну суму 17583 грн. Намагаючись врегулювати спір у досудовому порядку неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою повернути грошові кошти, що залишилось безрезультатним. Просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, давши пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позові. Просять позов задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні позов заперечили. Зокрема, відповідач ствердила суду, що дійсно в період з кінця серпня 2012 року по кінець вересня 2012 року не офіційно працювала у позивача, котрий є приватним підприємцем за адресою: АДРЕСА_1. Згодом, на деякий час у трудових відносинах відбулась перерва, у зв'язку з чим було здійснено переоблік, за результатами якого прихід та залишок зійшлись повністю. У жовтні місяці цього ж року знову вийшла за своїм неофіційним місцем праці, де позивач повідомив, що виявив нестачу у розмірі 10 000 гривень, проте підтвердити такі свої твердження документально відмовився. Натомість, попросив, щоб склала розписку на його ім'я, згідно якої нібито позичила у нього гроші у сумі 10 000 грн., які ж зобов'язується повернути до 31.12.2012 року. Пояснював це тиском на нього з боку постачальників. Погодившись, будучи удвох в кабінеті склала бажану розписку. Через місяць часу, у кінці листопада 2012 року позивач нагадав про позичені у нього 10 000 грн. Надалі, 26.12.2012 року, зранку, позивач зателефонував та повідомив, що заїде за нею додому та вони разом поїдуть до його знайомих, з метою оформлення кредиту на її ім'я. На вказану пропозицію не погодилась. Наступного дня, до її робочого місця позивач прийшов удвох з невідомою жінкою, котра, за його словами, здійснюватиме перерахунок. Коли ж результат зійшовся, ОСОБА_1 вдруге вимагав повернути нібито позичені у нього 10 000 грн. Почувши у відповідь відмову, повідомив, що винна йому ще 7000 грн. та зачинивши її одну в кабінеті пригрозив, що не випустить доти, поки не складе другу бажану йому розписку. Також рекомендував не звертатись у міліцію з цього приводу. Сприйнявши погрозу реально вдруге склала розписку. Після різдвяних свят, 20.01.2013 року зателефонував ОСОБА_1 та в черговий раз вимагав повернення грошових коштів. Під час їх зустрічі, невідомий чоловік за допомогою портативного комп'ютера записував розмову між ними. Просять відмовити у задоволенні позову за безпідставністю вимог.

Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши інші матеріали справи, матеріали кримінального провадження, внесеного 15.04.2013 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12013150090000419, дійшов переконання, що в задоволенні позову належить відмовити, за безпідставністю вимог, з огляду на наступне.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст.1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1, 05.10.1998 року зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців з правом роздрібної торгівлі з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 6,8,9).

З наданого договору позики від 15.10.2012 року, встановлено, що ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 9950 грн., які зобов'язалась повернути до 31.10.2012 року, без нарахування відсотків (а.с. 5).

28.12.2012 року, вдруге ОСОБА_2 склала розписку, згідно якої вилучила виторгувану суму в розмірі 17583 грн. на свої потреби, яку зобов'язалась повернути до 30.01.2013 року (а.с. 4).

Відповідно до ч.2 вказаної статті ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Обґрунтовуючи свої доводи в заперечення отримання позичених грошових коштів, ОСОБА_2 покликається на подану нею й зареєстровану 29.01.2013 року у Головному управлінні МВС України у Львівській області заяву, в якій просила вжити заходів щодо ОСОБА_1, котрий під час її роботи у торгівельному лотку за адресою: АДРЕСА_1, під погрозою змусив скласти розписку про привласнення грошових коштів у сумі 17 000 грн. (м.к.п., 4).

Судом встановлено, що за заявою-повідомленням ОСОБА_2 від 29.01.2013 року порушено кримінальне провадження №12013150090000419 від 31.01.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 175 КК України (м.к.п. 3).

Однак, враховуючи те, що органом досудового розслідування встановлено, що відносини які склались між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містять цивільно-правові ознаки, які склались на договірних відносинах, тому постановою слідчого СВ Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області Слободи О.О. кримінальне провадження закрито, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (м.к.п. 34-35).

В підтвердження своїх доводів про нібито виявлену ним нестачу грошових коштів, які вилучила ОСОБА_4 для своїх потреб у сумі 17583 грн., про що власне й склала розписки від 15.10.2012 року та 28.12.2012 року, ОСОБА_1, ні в своєму позові, ні в судовому засіданні не надав суду жодного належного й допустимого доказу, який би свідчив про те, що в результаті проведеної інвентаризації чи при прийманні товарно-матеріальних цінностей від постачальників на складі підприємства і на товарних станціях дійсно була виявлена нестача конкретно на таку суму.

Як і не надав суду жодного доказу того, що в період з 21.08.2012 року по 22.12.2012 року за товар, який був реалізований ОСОБА_2 отримано виторг в сумі 17583 грн., щоб суд мав можливість встановити що відповідні доходи таки було отримано.

Суд критично оцінює доводи позивача в тому, що з метою досудового врегулювання спору неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути позику, оскільки і в підтвердження таких доводів не надав суду жодного належного доказу.

Доводи позивача про те, що фактично він не позичав ОСОБА_2 грошових коштів, оскільки вона їх вилучала самовільно, суд, критично оцінюючи, вважає підтвердженням того, що у відносинах сторін не було доброї волі на укладання правочинів позики, тим більше такого, що поглинає інший. Дані обставини свідчать про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, належить розглядати в порядку трудового законодавства, чи іншого, цивільного законодавства, однак не за нормами які регулюють спори за договором позики.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, суд погоджується, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Разом з тим, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні встановлювати справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Оцінюючи як доказ - розписки від 15.10.2012 року та 28.12.2012 року в сукупності з показаннями відповідача, допитаної 07.02.2013 року як свідка у кримінальному провадженні про те, що грошових коштів не отримувала та не мала такого наміру, так як складала ці розписки під примусом, суд дійшов висновку, що розписки в розумінні ст. 545 ЦК України не є достатнім та належним доказом, який би свідчив про добровільну передачу вказаних коштів. Намір укладення правочину, отримання коштів за договором позики, відповідач заперечує, а сам позивач стверджує, що кошти, зароблені з реалізації кондитерської продукції, відповідачка, виконуючи обов'язки реалізатора, вилучала самовільно із каси .

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом /нікчемний правочин/. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи із встановлених судом обставин, суд вважає, що дані розписки не можуть бути підставою для виникнення грошового зобов'язання відповідача перед позивачем за договором позики, оскільки суперечать названим нормам закону, тому правових підстав для задоволення позову немає.

Крім того, за правилами ст.88 ЦПК України, документально підтверджені судові витрати в сумі 229,40 грн. належить залишити за позивачем, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.10, 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 215, 526, 625, 1046-1047 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя О.Р.Юрків