Ухвала суду № 42319107, 14.01.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/330/15 Справа № 185/2710/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бондаренко В. М. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 81

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.,

суддів - Пищиди М.М., Деркач Н.М.

при секретарі - Бец Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року по справі за скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Шапа Віти Анатоліївни, -

в с т а н о в и в:

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Шапа В.А. задоволено частково.

Визнано неправомірними дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Павлоградського МУЮ Шапи В.А. щодо винесення постанови від 11 липня 2014 року про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які проживають у квартирі АДРЕСА_1.

Зобов'язано державного виконавця отримати інформацію щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_2, ОСОБА_3 іншого нерухомого житлового майна, крім квартири АДРЕСА_1, перевірити факт постійного проживання боржників у квартирі АДРЕСА_1, підтвердити реєстрацію боржників за даною адресою, перевірити, що скаржники не є особами, на яких не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідно до п.6 вказаного Закону.

В іншій частині скаргу залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції із тих підстав, що судом не враховані обставини у справі та вимоги законодавства.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявленого подання, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а ухвалу суду залишити без змін із наступних підстав.

Приймаючи ухвалу про часткове задоволення скарги, суд першої інстанції виходив із того, що 24 травня 2013 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Павлоградської міської ради про звернення стягнення, а також додаткове рішення від 05 липня 2013 року та додаткове рішення від 24 лютого 2014 року, згідно яких позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Павлоградської міської ради про звернення стягнення було задоволено в повному обсязі, та вирішено:

в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 205078 від 04 червня 2007 року в розмірі 29 761,27 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21 серпня 2012 року складає 237 792 грн. 57 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру № 144, загальною площею 78 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які проживають у квартирі АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири; стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі по 1 349 грн. 92 коп. з кожного.

Заборгованість за кредитним договором № 205078 від 04 червня 2007 року в розмірі 29 761,27 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21 серпня 2012 року складає 237 792 грн. 57 коп.

Квартира АДРЕСА_1, з якої необхідно виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, знаходиться по АДРЕСА_1.

26 лютого 2014 року представник стягувача звернувся до суду із заявами про видачу виконавчих листів про виселення, які отримав 04 квітня 2014 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши, чи діяв державний виконавець в межах повноважень відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» та чи оскаржувані дії вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувані дії державного виконавця щодо виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2013 року в частині винесення постанови від 11 липня 2014 року про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які проживають у квартирі АДРЕСА_1, є неправомірними.

Між тим, відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на принцип змагальності сторін, особа, яка звертається до суду зі скаргою, зобов'язана довести належними та допустимими доказами неправомірність дій суб'єкта оскарження, а не доведення цих обставин є підставою для відмови у задоволенні відповідної скарги.

Суд визнав необґрунтованими посилання скаржників на наявність обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження.

Так, п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень і в порядку, які передбачені Конституцією та законами України, якими не передбачено відсутність у вказаних осіб повноважень щодо зупинення виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2013 року, чим скаржники помилково вважають прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Оцінюючи доводи скаржників про те, що рішення суду про звернення стягнення на квартиру нерозривно пов'язане з рішенням суду про виселення з цієї квартири і не може виконуватись попереду рішення суду про звернення стягнення на квартиру, суд виходив з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника /майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

З огляду на це, запроваджуючи Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті, законодавець заборонив також і виселення позичальника або майнового поручителя та членів їх сім'ї із житлових будинків, які є предметом іпотеки, за умови, що ці будинки використовуються як місце їх постійного проживання та за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. Інше тлумачення вказаного акта законодавства, на думку суду, не відповідатиме його меті регулювання відповідних суспільних відносин.

Із матеріалів справи вбачається, що загальна площа житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1, не перевищує 140 кв. метрів та становить 78 кв. м, тобто нерухоме майно скаржників відповідає одній із ознак, визначених законом.

Проте, державний виконавець до ухвалення постанови про виселення від 11 липня 2014 року зобов'язаний був пересвідчитись у наявності чи відсутності іншого нерухомого житлового майна у боржника (отримавши "інформаційну довідку з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку доступу державних виконавців"), встановити факт постійного проживання боржника у предметі забезпечення (іпотеки) (підтверджуючий документ - акт державного виконавця про встановлення - факту проживання), підтвердити реєстрацію боржника за даною адресою (підтверджуючий документ - довідка з ЖБУ чи сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб щодо зареєстрованих за даною адресою), та визначитьсь, що скаржники не є особами, на яких не поширюється дія вказаного закону відповідно до п. 6 Закону.

Лише за наслідками вчинення таких дій суб'єкт оскарження може здійснювати подальші дії щодо виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2013 року, або винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки майно, яке належить боржнику на праві власності є предметом іпотеки, на яку згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути звернуто примусове стягнення.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дію законів, які встановлюють підстави звернення стягнення, а стосуються стадії примусового виконання рішення та не регулює відносини, які виникли до набрання ним чинності, оскільки приписи зазначеного нормативно-правового акту тлумачиться позивачем невірно. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відтак, норми Закону № 1304 - VІІ є спеціальними та підлягають першочерговому застосуванню при вирішенні питань про звернення стягнення на майно, надане як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Статтею 58 Конституції України встановлено зворотну силу законів та інших нормативно-правових актів, що пом'якшують або скасовують будь-яку юридичну відповідальність. При цьому Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що ст. 58 Конституції України поширюється лише на фізичних осіб, про що зазначив у рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99.

Відповідно до вимог ч.2 ст.5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

На розвиток конституційних положень про чинність законодавства в часі, ч. 2 ст. 5 ЦК України встановлює, що акти цивільного законодавства мають зворотну дію в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність.

Доводи зазначені ПАТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі про те, що норми закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані до вимоги про виселення мешканців з іпотечного майна, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в період дії цього закону не може відбуватися звернення стягнення на предмет іпотеки, а передбачена законом процедура звернення стягнення тягне за собою виселення.

За таких обставин ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 312, 315 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів із моменту проголошення.

Судді: