Рішення № 42313916, 12.01.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.01.2015 Справа № 920/2042/14

За позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми,

до відповідача: Фермерського господарства «Апіс»,с.Іванівна, В-Писарівський район, Сумська область,

про стягнення 202 761 грн. 95 коп.

Суддя О.Ю. Резніченко

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 30.12.2014 року,

від відповідача: Дубяга Н.Я., довіреність б/н від 01.12.2014 року.

У засіданні брали участь: секретар судового засідання - Т.Д. Бублик.

Суть спору: Позивач просить суд стягнути з відповідача 158406 грн. 66 коп. боргу, 35320 грн. 66 коп. штрафу, 3610 грн. 80 коп. пені, 4849 грн. 44 коп. 32% річних за неналажне виконання відповідачем укладеного між сторонами 02.04.2014 року договору поставки № 060289-24/04.

Позивач в судовому засіданні усно зазначив, що наполягає на задоволенні заявлених вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що підтримує обгрунтування зазначені у відзиві на позовну заяву - заперечує в повному обсязі проти позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

02.04.2014 року між сторонами був укладений договір № 060289-24/04 (надалі по тексту - Договір), згідно п. 1.1 Договору позивач поставляє відповідачу товар, а відповідач приймає товар та сплачує за нього, а саме 10.04.2014 року - 20% від ціни товару, до 10.11.2014 року - 80% від ціни товару.

Відповідач перерахував позивачу 48700 грн. (20% за товар), що підтверджується платіжним дорученням № 114 від 03.04.2014 року.

Позивач поставив відповідачу товар на суму 243500 грн., що підтверджується видатковою накладною № От-00000014 від 29.04.2014 року та довіреністю № 13 від 28.04.2014 року.

Відповідач 14.11.2014 року перерахував відповідачу 194800 грн. (80% за товар), що підтверджується платіжним дорученням № 8 від 14.11.2014 року.

Згідно до п. 2.2 Договору сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. Сума у гривні, що підлягає до сплати відповідачем, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на курс продажу відповідної іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини). Сторони також вирішили, що в разі зменшення курсу іноземної валюти на момент фактичної оплати відповідачем зобов'язань за договором, то ціна догоовру (її неоплачена частина) залишається незмінною.

Оскільки, 14.11.2014 року (день фактичної оплати суми боргу відповідачем) офіціний курс долара США до гривні був 1541 грн. 24 коп. за 100 доларів США, то19.11.2014 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату 158406 грн. 66 коп. курсової різниці.

Так як відповідач вищезазначену суму позивачу не сплатив, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що вищезазначена сума не підлягає стягненню, оскільки:

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, крім іншого визначеного статтею, є свобода договору. Тобто, сторони в межах закону вільні у визначенні умов договору і договір є джерелом права.

Згідно до п. 2.7 Договору до вартості (ціни) товару додатково також включається позитивна/від'ємна різниця між гривневою вартістю товару на день фактичної оплати проведення покупцем оплати і гривневою вартістю товару, що вказана в додатках до договору, розрахована відповідно до п.2.2 договору. На таку позитивну/від'ємну різницю, в день здійснення покупцем оплати, постачальником складається акт та надсилається на адресу покупця в порядку, передбаченому п. 2.4 Договору.

Тобто, сторони самостійно встановили порядок повідомлення позивачем відповідачу про наявність курсової різниці на момент сплати боргу.

14.11.2014 року відповідач перерахував позивачу 194800 грн. боргу, проте позивач ні у визначений договором день оплати - 10.11.2014 року, ні на день фактичної оплати боргу акт не складав та на адресу відповідача не надсилав, а вимога (не передбачена Договором) була направлена відповідачу 19.11.2014 року - після фактичної оплати боргу, проте як зміна ціни догору після фактичного виконання господарського зобов'язання не допусткається (п. 3. ст. 632 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено правило, згідно якого суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Оскільки, позивачем не був дотриманий порядок перерахунку та повідомлення відповідача про курсову різницю між гривневою вартістю товару та еквіваленті у доларах США на день фактичної оплати проведення покупцемвідповідачем, а вимога направлена після фактичної сплати боргу, то позовні вимоги в частині стягнення курсової різниці в розмірі 158406 грн. 66 коп. є неправомірними, необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Також, відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання до учасника господарських відносин застосовуються штрафні санкції, які відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України застосовуються у розмірі, встановленому договором.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що відповідач за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом на вимогу позивача сплачує йому штраф у розмірі 10% від суми невиконаного грошового зобов'язання.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 35320 грн. 66 коп. штрафу, нарахованого на суму 353206 грн. 66 коп. (борг та курсова різниця), оскільки борг сплачений 14.11.2014 року, однак строк оплати у Договорі - 10.11.2014 року.

Проте, оскільки, як встановлено вище, суд відмовив у стягненні 158406 грн. 66 коп. курсової ріхниці, то підлягає стягненню 19480 грн. штрафу - 10% від суми несвоєчасно сплаченого боргу в розмірі 194800 грн.

Також, відповідно до п. 7.3 Договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3610 грн. 80 коп. пені, яка нарахована на суму 353206 грн. 66 коп., за період з 11.11.2014 року по 08.12.2014 року.

Однак, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягає пеня в розмірі 565 грн. 72 коп., за період з 11.11.2014 року по 14.11.2014 року, яка нарахована на борг (194800 грн.) сплачений з простроченням.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 32 % річних в розмірі 4849 грн. 44 коп., за період з 14.11.2014 року по 08.12.2014 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений Договором.

Пунктом 7.5 Договору встановлено 32 % річних з простроченої суми.

Суд дійшов висновку, що задоволенню підлягає 683 грн. 13 коп. 32 % річних нарахованих на суму 194800 грн., за період з 11.11.2014 року по 14.11.2014 року.

Крім того, суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що позивач поставив товар з простроченням, а тому відповідач правомірно зустрічно прострочив зобов'язання і у позивача відсутні правові підстави для нарахування штрафних санкцій, оскільки строк виконання зобов'язання з боку відповідача чітко встановлений Договором, а порушення позивачем строків поставки не є предметом даного спору і може бути розглянуто в окремому провадженні, з притягненням позивача, у разі встановлення факту прострочення, до передбаченої Договором відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору понесені позивачем покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Апіс» (вул. Гоголя, 79, с. Іванівка, В-Писарівський район, Сумська область, 42839, код 22978083) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 40020, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 565 грн. 72 коп. пені, 683 грн. 13 коп. 32% річних, 19480 грн. штрафу, 414 грн. 58 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.01.2015 року.

Суддя О.Ю. Резніченко