Постанова № 42312133, 16.12.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року 13:35 810/6524/14

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий - суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Мкртчян Н.Ц., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логистик Групп ЛТД» до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Логистик Групп ЛТД» (далі - позивач, товариство) з позовом до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем зроблено помилкові висновки про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами не мали реального характеру. Фактично позивач має належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських операцій та правильне формування податкового кредиту і суми до бюджетного відшкодування. Тому позивач просив суд спірне податкове повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. При цьому додатково зазначив, що податковий орган помилково вважав, що позивачем здійснюється будівництво в Київській області, тоді як це будівництво здійснювалося в Одеській області. Щодо оформлення товарно-транспортних накладних на значний обсяг перевезеного вантажу (бетону) пояснив, що з урахуванням однорідності вантажу та маршруту таке перевезення оформлювалося однією товарно-транспортною накладною на весь обсяг вантажу, перевезеного автомобілем за зміну.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, у його задоволенні просив відмовити, надав письмові заперечення, що ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки. Вказав, що подані позивачем документи під час перевірки відрізняються від тих, які подано позивачем до суду, оскільки у цих документах є дописування певного тексту. Зазначив, що позивач вже оскаржував це рішення до суду, проте відкликав позов, оскільки не міг надати документи на підтвердження позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Логистик Групп ЛТД» сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку в сумі 4723796 грн, відображеній у податковій декларації з ПДВ за грудень 2013 року. За результатами перевірки складено акт №298/15-1/34358085 від 20.03.2014, згідно з яким встановлено порушення підприємством: п.198.1-198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п.200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, чим завищено податковий кредит за листопад 2013 р. на суму 4743947,79 грн, бюджетне відшкодування ПДВ, заявлене на рахунок платника у банку по декларації за грудень 2013 року - на 4723796 грн, занижено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету по декларації за листопад 2013 року на 20143 грн. Податковий орган вважав, що позивачем здійснюється будівництво в Київській області, а за таких обставин доставити туди з Одеської області бетон без втрати його властивостей неможливо; зазначив про відсутність документів, складання яких передбачено правочинами; вказав на недоліки в оформленні первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. Тому податковий орган визнав, що господарські операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ «ВІСТ ГРУП», ТОВ «ВЕСТТ-ТД» і ТОВ «УГМК») не мали реального характеру.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 31.03.2014 №0002471502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 5904745 грн, в т.ч. за основним платежем - 4723796 грн та штрафними санкціями - 1180949 грн, та №0002481502, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25178,75 грн, в т.ч. за основним платежем - 20143 грн та штрафними санкціями - 5035,75 грн.

Позивач оскаржив ці податкові повідомлення-рішення до ГУ Міндоходів у Київській області та ДПС України. За результатами розгляду скарг скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.03.2014 №0002471502 і №0002481502 в частині невизнання перевіркою податкового кредиту у сумі 58474 грн та, відповідно застосованих санкцій, а скаргу частково задоволено і зобов'язано податковий орган вжити заходів відповідно до законодавства.

Тому податковим органом прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 16.06.2014 №0004511502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 5856831,25 грн, в т.ч. за основним платежем - 4685465 грн та штрафними санкціями - 1171366,25 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач подав скаргу до Міністерства доходів і зборів України, яку відхилено.

Згідно з наявними у справі документами позивач здійснював будівництво торгово-офісного центру із складськими приміщеннями в Біляївському районі Одеської області.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Логистик Груп ЛТД» (покупець) та ТОВ «Віст Груп» (постачальник) оформлено договір № 9/2013-04 від 26.09.2013 на поставку товарів (садовий інвентар, тощо). На виконання договору складено видаткові накладні №РН-0000082 від 11.11.2013 та №РН 0000084 від 12.11.2013 та податкові накладні №211 від 11.11.2013 (косовища, граблі, лопати та інший садовий інвентар) та №212 від 12.11.2013 (лопати для снігу, коса, серп, секатор, граблі, розпилювачі та інший садовий інвентар). Довіреності на отримання товару записано в журналі реєстрації довіреностей. Згідно з виписками по рахунку оплата за товар здійснена безготівковим способом. Товар відображено в оборотно-сальдовій відомості позивача по рахунку 281.

Судом досліджено договір поставки № 9/2013-04 від 26.09.2013 та встановлено, що за умовами укладеного договору замовлення товару здійснюється виключно на підставі попередніх письмових заявок покупця, доставка яких постачальнику повинна бути документально підтверджена, зміст заявки визначено договором (п.2, п.4). Поставка товару здійснюється на умовах DDP (транспортними засобами постачальника до місця перебування покупця) (п.4), а згідно з п. 6 договору передача та прийом товару за його кількістю та якістю здійснюється лише за товаросупроводжувальними документами.

Оглядом двох примірників цього договору, які було надано позивачем спочатку податковому органу під час перевірки, а потім до суду, встановлено що у п.10.1 та в п.11.8 містяться відмінності, а саме в одному з примірників дописано слова «строк дії - до 31.12.2013» та «на загальних підставах». Саме про такі відмінності зазначив у письмових поясненнях і представник податкового органу.

Передбачені цим договором заявки на товар, які повинні мати визначений договором зміст, а також первинні документи, які б підтверджували факт транспортування товару від ТОВ «Віст Груп» до ТОВ «Логистик Груп ЛТД», навантаження та розвантаження цього товару, відсутні.

Крім того, позивачем (замовник) з ТОВ «Вестт ТД» (виконавець) укладено договір поставки товару (бетон, пісок) №29/05-13 від 28.05.2013. При дослідженні укладеного договору поставки судом встановлено, що поставка здійснюється транспортними засобами постачальника, передача та прийом товару за його кількістю та якістю здійснюється за товаросупроводжувальними документами. На виконання цього договору оформлено податкові накладні №61 від 23.09.2013, №71 від 22.10.2013, №29 від 11.09.2013, №60 від 23.09.2013, №116 від 31.10.2013, №17 від 08.10.2013 (бетон різних марок та пісок), рахунки-фактури (№НФ-0925 від 10.09.2013, №НФ-0988 від 23.09.2013, №НФ-1085 від 30.10.2013, №НФ-1037 від 17.10.2013), видаткові накладні (НФ-0001341 від 11.09.2013 на підставі рахунку-фактури №НФ-0925 від 10.09.2013, №НФ-0001369 від 23.09.2013 на підставі рахунка-фактури №НФ-0852 від 14.08.2013, №НФ-0001370 від 23.09.2013 на підставі рахунка-фактури №НФ-0988 від 23.09.2013, №НФ-0001507 від 31.10.2013 на підставі рахунка-фактури №НФ-1085 від 30.10.2013, №НФ-0001423 від 08.10.2013 на підставі рахунка-фактури №НФ-1001 від 07.10.2013, №НФ-0001473 від 22.10.2013 на підставі рахунка-фактури №НФ-1037 від 17.10.2013) та товарно-транспортні накладні.

Оглядом примірників накладних №20131105 від 05.11.2013 і №20131106-24 від 06.11.2013 встановлено наявність відмінностей у внесених до них записах. Саме про такі відмінності зазначив у письмових поясненнях і представник податкового органу.

При дослідженні видаткових накладних судом встановлено, що їх виписано на підставі рахунків-фактур, які у переважній більшості надано суду. Разом з тим, рахунок-фактура №НФ-0852 від 14.08.2013 та №НФ-1001 від 07.10.2013, які були підставою для оформлення видаткових накладних №НФ-0001423 від 08.10.2013 та №НФ-0001369 від 23.09.2013, позивачем до суду не надано. Крім того, у видаткових накладних загальна кількість обсягу товару (бетон), перевезеного на їх підставі в кубічних метрах складає: накладна №НФ-0001341 - 147890 куб.м., накладна №НФ-0001369 - 12128 куб.м., накладна №НФ-0001370 - 135795 куб.м., накладна №НФ-0001507 - 63000 куб.м., накладна №НФ-0001423 - 44747 куб.м., накладна №НФ-0001473 - 83100 куб.м.

При дослідженні товарно-транспортних накладних встановлено, що в них зазначено таку ж кількість бетону, як і в податкових та видаткових накладних.

Із повідомлення ТОВ «Вестт ТД» від 04.12.2014 на адресу позивача вбачається, що відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи (яка згідно з повідомленням втратила чинність, але іншого нормативного акта замість неї не прийнято), при перевезенні однорідних вантажів від вантажовідправника до вантажоодержувача на одну й ту ж відстань при умові забезпечення цілісності вантажу допускається оформлення однією товарно-транспортною накладною всього обсягу вантажу, перевезеного автомобілем за зміну (п.2.6 Інструкції). При цьому якщо у товарно-транспортних накладних кількість бетону зазначена більше 7,5 м.куб. то ТОВ «Вестт ТД» однією товарно-транспортною накладною було оформлено декілька перевезень одного й того ж вантажу одним і тим же транспортним засобом в одне й те ж місце розвантаження за одну зміну. При цьому оформлення проміжних їздок проводилось з видачею вантажоотримувачу через водія автомобіля накладної на кожну окрему їздку з інформацією про дату, назву постачальника і замовника вантажу, місце доставки, ідентифікаційних даних транспортного засобу (міксеру) і кількості товару в ньому, а також документу про якість бетонної суміші.

Крім того, між позивачем (покупець) та ПАТ «Українське гірничо-металургійна компанія» (постачальник) укладено договір поставки металопродукції №35/13 від 14.10.2013. Цим договором передбачалось завчасне повідомлення покупця про готовність продукції, надання сертифікатів якості тощо, а також укладання договорів перевезення продукції. На виконання цього договору складено видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, згідно з якими вага кожної окремої партії продукції склала: 20,31т, 0,3т, 19,79т.

При дослідженні товарно-транспортних накладних №ОФн-108/2792 від 22.10.2013 та №ОФн-000463 від 03.09.2013 встановлено, що транспортування арматури здійснювалося Одеською регіональною філією ПАТ «Українська гірничо-металургійна компанія» (пункт навантаження м. Одеса, вул. Новомосковська 23а) та пункт навантаження м. Одеса, Малинівський р-н., вул. Новомосковська дорога буд. 23а. У вказаних товарно-транспортних накладних, виконаних друкованим способом, дописана від руки інформація про пункт призначення (розвантаження), в одній накладній така інформація взагалі відсутня.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Адакор» укладено усний договір на поставку товару (насосні станції). На виконання цього договору оформлено податкові та видаткові накладні. При дослідженні видаткових накладних №АР-0000308 від 19.12.2013 та №НФ-0001423 від 08.10.2013 судом встановлено, що їх виписано на підставі рахунків-фактур №АРС-000541 від 09.10.2013 та НФ-1001 від 07.10.2013, які до суду позивачем не надано.

Матеріалами справи встановлено також, що позивачем до податкового кредиту за листопад 2013 р. включено податкові накладні №299 від 16.09.2013 та №337 від 22.10.2013, отримані від Колективного НВП «Спецавтоматика» на виконання робіт (проектування, монтаж установки пожежегасіння), які містять адресні дані, що не відповідають місцезнаходженню юридичної особи (Київська обл. Бородянський район, село Блискавиця, вул. Нова 23). У подальшому позивачем придбану продукцію за документами було реалізовано ТОВ "Віст Групп Лімітед", про що складено договір поставки №10/2013-02, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні.

Як встановлено судом, позивач вже звертався до Київського окружного адміністративного суду із позовом щодо оскарження цього податкового повідомлення рішення, проте позовну заяву відкликав. Тому ухвалою цього суду у справі 810/5221/14 зазначену позовну заяву залишено без розгляду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності надання товарів та послуг по тих господарських операціях, за результатами здійснення яких податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення.

Актом перевірки встановлено, що згідно з реєстраційними даними основним видом діяльності ТОВ «Логистик Групп ЛТД» є «організація будівництва будівель», а контрагента ТОВ «Віст Груп» - «неспеціалізована оптова торгівля», в той час як вищевказаним договором поставки ТОВ «Віст Груп» зобов'язався поставити певні види товару (садовий інвентар), які не призначені для використання у господарській діяльності ТОВ «Логистик Групп ЛТД», що здійснює організацію будівництва будівель.

З метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, формування податкового кредиту, судом досліджено факт передачі та отримання товарів та послуг від контрагентів до покупця, яким є позивач.

Для цього суд витребував від позивача всі документи, які б підтверджували реальність вчинених господарських операцій із зазначеними вище контрагентами, а також надав позивачу необхідний час для надання таких доказів.

Суд бере до уваги приписи п.44.6 ст.44 ПК України, згідно з якими у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Проте, позивачем до суду не було надано передбачених договором заявок та первинних документів, які б підтверджували факт транспортування товару від ТОВ «Віст Груп» до ТОВ «Логистик Груп ЛТД», навантаження та розвантаження товару з урахуванням його кількості та ваги. Як вбачається з матеріалів справи обсяг та вага цього товару значні, проте доказів здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт на вимогу суду позивачем не надано.

По взаємовідносинах позивача з ТОВ «Вестт-ТД» не надано належних і достатніх доказів здійснення реальної можливості перевезення значних обсягів бетону (147890 куб.м., 135795 куб.м., 63000 куб.м., 44747 куб.м., 83100 куб.м. тощо).

Надаючи оцінку повідомленню ТОВ «Вестт ТД» від 04.12.2014 на адресу позивача про оформлення однією товарно-транспортною накладною всього обсягу вантажу, суд бере до уваги те, що згідно з цим повідомленням на кожну партію вантажу видавалася окрема видаткова накладна, що не відповідає матеріалам справи. Так, фактично у видаткових накладних зазначалася така ж кількість бетону, як і в рахунку-фактурі та в ТТН. При цьому представник позивача не зміг пояснити суду яким саме транспортом та якої вантажопідйомності можливо було здійснити перевезення партій бетону, обсяг кожної з яких згідно з видатковими накладними складав від 63 до 147 кубічних метрів, що значно перевищувало технічні можливості вказаних позивачем транспортних засобів (10-12 куб.м.).

Що стосується зазначених позивачем та цим його контрагентом правил оформлення товарно-транспортних накладних, то навіть у разі можливості їх застосування з урахуванням втрати інструкцією чинності, ці правила не можуть поширюватися на оформлення видаткових накладних. Отже, у разі оформлення однієї ТТН на здійснення численних поїздок упродовж зміни одного дня на кожну поїздку повинна бути оформлена окрема видаткова накладена, про що і зазначив контрагент позивача в листі. Проте, як встановлено судом, таких окремих видаткових накладних оформлено не було, а зазначення в одній видатковій накладній значних обсягів бетону (147890 куб.м., 135795 куб.м., 63000 куб.м., 44747 куб.м., 83100 куб.м. тощо) унеможливлює реальний контроль за фактичною кількістю виданого бетону у разі реального здійснення такої господарської операції.

Суд не бере до уваги твердження представника позивача про те, що ці перевезення товару здійснено вказаним в ТТН транспортним засобом, оскільки зазначена у наведених вище накладних вага та обсяг товару (147890 куб.м., 135795 куб.м., 63000 куб.м., 44747 куб.м., 83100 куб.м.) значно перевищує технічні характеристики такого транспортного засобу щодо його вантажопідйомності (згідно з наданими позивачем відомостями об'єм одного міксера складає 10 або 12 куб.м. в залежності від виду транспортного засобу).

Крім того, суд зазначає, що по епізоду поставки металопродукції позивачем не надано документів щодо навантажувальних та розвантажувальних робіт. Жодного іншого доказу чи пояснення щодо реального виконання таких робіт з вантажами вагою до 20 тонн при їх отриманні на вимогу суду позивачем не надано.

Судом установлено, що позивачем надано тільки вищевказані документи, які досліджено судом. При цьому позивачем на вимогу суду у ході судового розгляду справи не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій (зокрема, рахунки-фактури, які зазначені у видаткових накладних, заявки на товар, відомості щодо перевірки кількості та якості товару, довіреності на осіб, які отримували продукцію, довіреності на осіб, які здійснювали перевезення товару, подорожні листи, відомості щодо розвантаження та завантаження придбаного товару, паспорт на розчин (бетон), реєстрація заїзду та виїзду автомобілів до позивача тощо).

Суд враховує, що саме такі документи підлягали обов'язковому оформленню. При цьому суд визнає, що окремі з цих документів дійсно могли не складатися за відсутності для цього підстав, тому суд вважає, що установленим обставинам належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

Суд бере до уваги, що оглядом примірників одних і тих же первинних документів (договору, накладних, товарно-транспортних накладних), які спочатку надавалися позивачем податковому органу, а потім - до суду, встановлено відмінності і дописування певного тексту. При цьому представник позивача не зміг пояснити суду причини цих відмінностей.

Суд також визнає, що позивачем не в повному обсязі надано документи, які підтверджують транспортування товару та у достатній мірі відображали б процедуру виконання та суть цієї господарської операції.

Наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.95 р. № 488/346, затверджено типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля та їх обов'язкове застосування форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Перевезення вантажів регламентується Законом України "Про автотранспорт" та Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту від 14.10.97 року № 363. Відповідно до вимог цих законодавчо-нормативних чинників для виконання послуги укладається у письмовій формі договір автоперевезення (для одного або кількох перевезень). Перевізник та відправник вантажу за необхідності для здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.

Відповідно до Правил перевезень вантажів підставою для проведення розрахунків за виконані послуги є належним чином оформлені подорожні листи разом з товарно-транспортними накладними, а у випадку використання автомобіля, робота якого оплачується, виходячи з часу його роботи у замовника, тільки подорожні листи.

Перевезення вантажів супроводжується складанням товарно-транспортних накладних, квитанцій тощо, котрі оформляються відправником вантажу. Підприємство автоперевізник виписує подорожній лист.

Товарно-транспортна накладна (ТТН) оформляється окремо на кожну поїздку автомобіля і для кожного вантажоодержувача.(п. 2.4 Інструкції). Виписують її на кожну партію вантажу в чотирьох примірниках. При цьому, усі чотири екземпляри накладної завіряються підписами і печатками вантажовідправника. Перший примірник залишається у вантажовідправника і є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником. Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил. Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною. Здача вантажів вантажоодержувачу у пункті призначення по масі і кількості місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від вантажовідправника (зважуванням на вагах, обмірюванням, підрахунком місць та ін.).

Згідно з пунктом 22.5 «Правила перевезень бетону і будівельних розчинів» рідкий бетон і будівельні розчини перевозяться автомобілями-самоскидами, автомобілями з кузовами ковшового або бункерного типу, автомобілями-цистернами.

Вантажовідправники та Перевізники повинні враховувати крайній строк доставки рідкого бетону і будівельних розчинів для забезпечення збереження їх властивостей за час перевезення. Термін доставки зазначається в паспорті на розчин (додаток 17), який видається на кожну їздку і здається вантажоодержувачу разом з вантажем.

Суд бере до уваги, що товарно-транспортні накладні з урахуванням вказаних вище недоліків в їх оформленні не в повній мірі відображають суть цієї господарської операції.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст.198 Податкового кодексу України. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, визначено в п.198.1 ст.198 ПК України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд зазначає, що на перевірку та до суду надано податкові накладні, в яких формально є передбачені чинним законодавством реквізити.

Разом з тим, як зазначалось судом, рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 5904745 грн прийнято податковим органом у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснених господарських операцій та відсутності необхідних первинних бухгалтерських документів, а не у зв'язку з порушенням в оформленні документів.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та розміру бюджетного відшкодування ПДВ судом досліджено такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивачем не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які передбачені укладеним договором та підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій, відтак, наявні у справі документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення. Суд зазначає також, що вказані податковим органом недоліки в оформленні договору товарно-транспортних накладних свідчать про внесення змін до цих документів, унеможливлюють дослідження суті таких господарських операцій, а відтак, ці документи не можуть бути підтвердженням реальності їх проведення. Тому суд визнає, що встановленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

При цьому суд бере до уваги, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (відображення отримання товару, послуг без їх фактичного надання тощо). Саме про це свідчить відсутність тих документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому суд бере до уваги, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Як встановлено судом, факт передачі товару та послуг від контрагентів позивача до позивача не підтверджується документально.

Суд при розв'язанні цього спору застосував принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та вживав передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Так, суд витребував у позивача ті докази, які відсутні у справі, але які, на думку суду, можуть підтвердити доводи позивача. Проте, через ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір було розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд визнає, що позивачем ні податковому органу, ні на вимогу суду не надано інші первинні документи, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій з контрагентами позивача, а надані докази: договір, податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, та ТТН є недостатніми для підтвердження цього факту.

Суд зазначає, що у разі ненадходження витребуваних судом додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Суд визнає, що податковий орган під час перевірки безпідставно зробив висновок про те, що будівництво здійснюється позивачем в Київській області. Разом з тим, ця помилка безпосередньо не впливає на висновок відповідача про те, що господарські операції реально не відбулися, оскільки він ґрунтувався не тільки на цьому, але й на інших доказах.

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами, обов'язковість складання яких передбачена договором.

Таким чином, зменшення відповідачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Логистик Групп ЛТД» (07835, Київська область, Бородянський район, с. Блиставиця, вул. Нова, буд.23, ідентифікаційний код 34358085) до Державного бюджету України судові витрати - решту суми судового збору у розмірі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 20 грудня 2014 р.