Ухвала суду № 42306094, 12.01.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Копія

Справа № 135/1614/14-ц Провадження № 22-ц/772/353/2015Головуючий в суді першої інстанції Волошина Т. В.Категорія 27Доповідач Медяний В. М.

У Х В А Л А

Апеляційного суду Вінницької області

від "12" січня 2015 р.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: судді Медяного В.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Жданкіна В.В.,

при секретарі: Агеєвій Г.В.,

за участю сторін у справі: відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони, скасування обтяження та виключення записів з реєстрів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 грудня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони, скасування обтяження та виключення записів з реєстрів. Посилається на те, що 25.01.2006 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей №108. В забезпечення виконання зобов'язання за даним договором між ним та ОСОБА_2 також 25.01.2006 року був укладений іпотечний договір №109, де предметом іпотеки є належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1. Дані договори посвідчені приватним нотаріусом та зареєстровані в реєстрі правочинів. Усі зобов'язання за договором позики перед ОСОБА_2 ним виконано в повному обсязі. Тому він вважає, що й припинив і дію договір іпотеки. Однак, ОСОБА_2 на його вимогу щодо реєстрації припинення дії іпотеки не реагує, а навпаки будь-яким чином намагається провести реєстрацію іпотечного майна (а.с.8-14).

У грудні 2014 року, до початку розгляду справи по сутті, позивач у справі ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони Державній реєстраційній службі України вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією прав власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.2).

Посилається на те, що на сьогоднішній день відповідач не визнає того факту, що він повернув йому кошти та має бажання заволодіти його будинком, оскільки вже після виконання ним зобов'язання за договором позики № 108 від 25.01.2006, всіляко намагається здійснити за собою державну реєстрацію права власності на належний йому на законних підставах житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1. Підтвердженням цьому є справа № 802/3201/14-а, яка перебувала в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора державної реєстраційної служби України Сидорука А.В. про визнання його рішення (про відмову в проведенні державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірний будинок в зв'язку з наявністю арештів) протиправним, його скасування та зобов'язати державну реєстраційну службу України вчинити дії щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на будинок. Розуміючи, що наявність арештів є перешкодою для реєстрації права власності, ОСОБА_2 звернувся до Ладижинського міського суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову у справі № 2-37, а саме скасування арешту, накладеного на його будинок (ухвалою від 28.10.2014 заява задоволена), та заявою про скасування заходів забезпечення позову (скасування арешту, накладеного на його будинок) у справі №2-80/2009.Тому він вважає, що є всі підстави побоюватись, що відповідач може через Державну реєстраційну службу України зареєструвати за собою право на вищезазначений будинок на підставі іпотечного договору, і що в разі задоволення позову у даній справі, в подальшому зробить неможливим виконання рішення суду, та таким чином незаконно позбавить його права власності на будинок.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 грудня 2014 року задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову. Заборонено Державній реєстраційній службі України вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією прав власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 згідно іпотечного договору №109 від 25.01.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.15,16).

В апеляційній скарзі відповідач у справі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції від 10 грудня 2014 року скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову. Зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні скаржник відповідач у справі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Позивач ОСОБА_4 та представник відповідача Державної реєстраційної служби України до суду апеляційної інстанції не з'явилися, однак повідомлялися про час і місце розгляду справи, тому відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність, оскільки їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалисуду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідача у справі та його представника, що з'явилися до суду, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду від 10 грудня 2014 року скасуванню з передачею даного питання на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Згідно п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, 25 січня 2006 року між сторонами було укладено договір позики грошей № 108. В забезпечення зобов'язання за договором позики № 108 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 109 від 25.01.2006 року. Предметом іпотеки став належний ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.01.2006 року житловий будинок АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 у позовній заяві стверджував, що ним кошти за договором позики № 108 ОСОБА_2 були повернуті в повному обсязі і в зв'язку з цим він звернувся до ВДВС по м. Ладижину Тростянецького МРУЮ з власноручно написаною заявою про закінчення виконавчого провадження, тим самим визнаючи факт повернення грошей. 06.09.2013 головним державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з фактичним виконанням рішенням суду. З підстав фактичного виконання договору позики припинив дію і іпотечний договір. Однак, на сьогоднішній день ОСОБА_2 не визнає факту повернення коштів та має бажання заволодіти спірним будинком, на прохання представника позивача припинити дію іпотечного договору та на письмову вимогу самого відповідача ОСОБА_2 не реагує, а навпаки (вже після виконання позивачем зобов'язання за договором позики № 108 від 25.01.2006 р.) всіляко намагається здійснити за собою державну реєстрацію права власності на належний позивачу на законних підставах спірний житловий будинок, що стверджується зверненням до суду з позовом до державного реєстратора державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В. про визнання його рішення (про відмову в проведенні державної реєстрації прав власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок в зв'язку з наявністю арештів) протиправним, його скасування та зобов'язати державну реєстраційну службу України вчинити дії щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на будинок, а також зверненням до суду з заявами про скасування заходів забезпечення позову, а саме скасування арештів.

Таким чином, місцевий суд враховуючи вимоги ст.151,153 ЦПК України, вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», а також характер і суть заявлених позивачем позовних вимог, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, наявність договірних відносин між сторонами, пересвідчившись, зокрема, у тому, що між зазначеними особами дійсно виник спір щодо належного виконання зобов'язання за договором позики № 108 від 25.01.2006 року, факту припинення іпотечного договору та існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки встановлено, що при вирішенні питання про забезпечення позову, суддею порушені норми процесуального права та відповідно порядок, встановлений для вирішення даного питання.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Так, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову є процесуальною дією суду, право на вчинення якої надано суду статтями 151 - 152 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України забезпечити позов можливо накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Зокрема, відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушенні у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користування та розпорядження власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції при розгляді питання про забезпечення позову належним чином не пересвідчився в тому, чи дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не врахував всіх доводів та заперечень сторін у справі щодо необхідності забезпечення позову.

За таких обставин, ухвала суду є передчасною, оскільки суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання про забезпечення позову, що відповідно до п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України є підставою для скасування ухвали судді з передачею цього питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст.303, 304, 307, 312- 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 грудня 2014 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: підпис. В.М. Медяний

Судді: підписи. О.В. Ковальчук

В.В. Жданкін

Згідно з оригіналом.

Суддя: В.М. Медяний