Ухвала суду № 42292090, 13.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2014 року м. Київ К/800/37221/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Юрченко В.П.

Суддів Зайцева М.П.

Сіроша М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014

у справі № 826/14653/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестр»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ««УМС Поліестр» звернулась до суду з позовом про скасування податкових повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06.08.2013 № 0001802207, № 001812207 та № 0001821750.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення - рішення, з мотивів протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами за результатами розгляду справи встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з період з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 року, за результатами складено акт перевірки від 18.07.2013 №50/1-22-07/35980924.

Згідно з висновками даного акту встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: пп. 14.1.36., пп.14.1.27. п.14.1. ст.14, пп.138.10.3. п.138.10. ст.138, пп.138.1.1. п.138.1. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України; пп. «а», пп. «в» п.16.1. Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Мінфіну України № 59 та пп.14.1.54. п.14.1. ст.14, пп.140.1.7. п.140.1. ст.140, пп.163.1.1. п.163.1. ст.163, пп.164.1.2. п.164.1., п.164.2.2., пп.164.2.18., пп.164.2.17. п.164.2. ст.164, п.167.1. ст.167, пп.168.1.1. п.168.1. ст.168, пп. а п.171.2. ст.171, пп.а п.176.2. ст.176 Податкового кодексу України.

06.08.2013 податковим органом на підставі акта прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001802207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 209 761,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 52 440,00 грн.;

- № 0001812207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 199 772,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 49 943,00 грн.;

- № 0001821750, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 23 116,16 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5 779,04 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 138 ПК України, зокрема п. 138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судами встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Консалтингова група «Стратегії та технології» було укладено договори від 01.03.2012 № 0103/8 та від 01.07.2012 р. № 0107/92, згідно з умовами яких виконавець зобов'язувався виконати роботи зі сканування та створення 3D-моделеи деталей.

Відповідно до договорів на виконавця покладено обов'язок по створенню 3D-моделі деталей згідно додатку № 1 та передати їх замовнику на зовнішньому накопичувачі CD-R, в обумовлені договором терміни, після закінчення робіт надати замовникові накладні (акт виконаних робіт), бухгалтерські та звітні документи.

Факт виконання договірних зобов'язань за вказаним договором підтверджується: актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), податковими накладними, платіжними дорученнями.

Крім того, позивачем доведене подальше використання продукції у власній господарській діяльності, що підтверджується договором поставки № 1106/60 від 11.06.2012 укладеного між ТОВ «УМС Поліестер» (продавець) та ТОВ «Гранд Марин», копіями видаткових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також договором підряду №224/11 від 06.06.2011, укладеного між ТОВ «УМС Поліестер» (підрядник) та ТОВ «Проектно-конструкторське виробниче підприємство МДС», із копіями додаткової угоди № 11, актом надання послуг.

Також в перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ТОВ «А.В.Е.А. Груп», на підставі договорів від 03.01.2012 №12/01-08Р, № 12/01-09Р, № 12/01-10Р, № 12/01-11Р за умовами яких позивач як замовник доручав, а контрагент як виконавець зобов'язувався, відповідно, виготовити рекламну продукцію - Каталоги кольорові формату А4, виготовити рекламну продукцію - Рекламні брошури, розробити макети рекламної продукції, та здійснити підготовчі роботи до друку поліграфічної продукції, виготовити рекламну продукцію - стенди та рекламні набори.

Проте, висновки акту перевірки від 18.07.2013 року №50/1-22-07/35980924 були частково скасовані самим відповідачем (по взаємовідносинах позивача із ТОВ «А.В.Е.А. Груп») на загальну суму податку на додану вартість 357 490,00 грн. та на загальну суму податку на прибуток 67 907,00 грн.

Таким чином, підставою для формування валових витрат та податкового кредиту є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством витрати, при цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності, що в даному випадку встановлено судами з підтвердженням матеріалами справи.

Зокрема, пунктом 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організацій що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Таким чином дія Інструкції поширюється лише на органи державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, до яких позивач не відноситься, що свідчить про протиправність висновків відповідача про порушення позивачем вимог Інструкції.

Відповідно до ст.138 Кодексу, до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, зокрема, включаються витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу.

З врахуванням того, що акт перевірки не містить детального опису порушення, навіть не наведено списку осіб - працівників позивача, яким виплачені добові на відрядження за кордон, за відсутності в закордонному паспорті відміток Державної прикордонної служби України, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Інструкції про службові відрядження в межах України є безпідставними та необґрунтованими

Щодо договору суборенди нежитлового приміщення укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_2 від 16.10.2008 № 4, за умовами якого позивач приймав у суборенду виробничий корпус з підсобними спорудами загальною площею 1000,00 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1. За умовами договору сплачував на користь ФОП ОСОБА_2 орендну плату та компенсував суми сплачених комунальних послуг. Дія даного договору припинена 15.03.2012, за взаємною згодою сторін припинено, а суборендоване приміщення повернуто.

Згідно з пп.164.1.1., пп.164.1.2. п.164.1., пп.164.2.2. п.164.2. ст.164 Кодексу, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, крім іншого, суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Тому, компенсація сум сплачених за комунальні послуги позивачем ФОП ОСОБА_2 не може вважатися її доходом, оскільки являється відшкодуванням фактичних витрат по комунальним послугам, які фактично спожив позивач.

Крім того, в договірних відносинах, які мали місце між позивачем та ФОП ОСОБА_2 остання діяла як фізична особа-підприємець, що обрала спрощену систему оподаткування та здійснювала такий вид діяльності як здавання нерухомості в оренду.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.П. Юрченко Судді(підпис)М.П. Зайцев (підпис)М.В. Сірош