Ухвала суду № 42278708, 01.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року м. Київ К/9991/74974/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.08.2011

у справі № 2а/0570/6818/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Українські промислові технології»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.08.2011, позов задоволено частково. Визнано неправомірним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 14.03.2011 № 0000762340 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 208333 грн., в тому числі: 166667 грн. основного платежу та 41666,8 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ч. 1 ст. 11, ст.ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

ТОВ «Східно-Українські промислові технології» у письмових запереченнях на касаційну скаргу на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 14.03.2011 № 0000762340 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 208333 грн., в тому числі: 166667 грн. основного платежу та 41666,8 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 21.02.2011 № 216/23-2/35514754, про порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого за операціями з придбання у ТОВ «Укрмашпром» за договором від 04.01.2010 № УМП-04 товарів промислово-технічного призначення, що не мали реального характеру.

В обґрунтування висновку про нереальність вказаних операцій відповідач посилається на акт від 16.06.2010 № 1828/23-3, згідно з яким ТОВ «Укрмашпром» відсутнє за адресою свого місцезнаходження. Крім того, податковий орган вказує на те, що актом від 16.06.2010 № 4077/23-3/32645813 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Укрмашпром» зафіксовано неправомірність формування податкового кредиту за червень-грудень 2009 року та за січень-березень 2010 року.

Задовольняючи позов у частині вимог про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 14.03.2011 № 0000762340, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час судового розгляду справи порушень норм Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, які б позбавляли позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування, не встановлено.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, та надали їм правову оцінку.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти відповідно до п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, яким регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вказаних вимог Закону України «Про податок на додану вартість», відсутні підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит.

Платник податку (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в т.ч. як платник податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит. У разі коли контрагент допустив порушення вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо нього, адже законами іншого не передбачено.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування або протиправно отримати певні податкові вигоди.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами (договір від 04.01.2010 № УМП-04, специфікація від 04.01.2010 № 1, податкова накладна від 29.01.2010 № 2901, виписка по рахунку від 29.01.2010, платіжне доручення № 2959), обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Зважаючи на викладене, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишає без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.08.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун