Ухвала суду № 42278459, 11.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2014 року м. Київ К/800/48165/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Моторного О.А., Юрченко В.П.,за участю секретаря Луцак А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року

у справі № 826/2918/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чайна компанія»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі

м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чайна компанія» (надалі також - позивач, Товариство) звернулось до суду адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 грудня 2012 року №000659228.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2013 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2012 року №000659228.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 10 грудня 2012 року №000659228 (визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 981 938,00 грн. за основним платежем та 490 969,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 13 листопада 2012 року № 7592/22-2/37244230, про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та пункту 4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 981 938,00 грн., в тому числі по періодам: січень 2012 року - 309 938,00 грн., лютий 2012 року - 672 000,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних виписаних ТОВ «Медіамастерс», оскільки господарські операції із зазначеним суб'єктом господарювання не спрямовані на настання реальних правових наслідків. Так зокрема відповідачем вказується на те, що до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС надійшов акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 20 серпня 2012 року № 1189/22-40/36050983 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Медіамастерс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2011 - березень 2012 року, в якому зазначено, що з ТОВ «Медіамастерс» неможливо провести зустрічну звірку у зв'язку з тим, що товариство не знаходиться за податковою адресою, згідно протоколу допиту свідка від 16 липня 2012 року в рамках розслідування кримінальної справи № 76-00334 опитано засновника ТОВ «Медіамастерс» ОСОБА_5, який пояснив, що не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Медіамастерс» здійснювались згідно договору від 11 червня 2011 року № 0106 про надання рекламних послуг, згідно з умовами якого позивачу було надано послуг на загальну суму 5 891 628,00 грн., в тому числі ПДВ 981 938,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі послуг, звітами про розповсюдження інформаційно-рекламних листівок ТМ «Чайна країна», податковими накладними, платіжними дорученнями, макетами обороту інформаційно-рекламної листівки,

Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_6, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пояснень та за відмову давати показання, пояснив, що він є директором ТОВ «Медіамастерс», підприємство на даний час діюче та є платником податку на додану вартість.

Також свідок зазначив, що він дійсно надавав позивачу рекламні послуги на підставі заключного договору № 0106 про надання рекламних послуг, договір та податкові накладні він підписував особисто. Щодо пояснень наданих ОСОБА_5, свідок пояснив, що він дійсно є співзасновником ТОВ «Медіамастерс», однак лише формально (так як його частка складає 0,3% статутного фонду підприємства), жодної діяльності від імені товариства він не здійснює, а всією діяльністю займається виключно ОСОБА_6

Як зазначив позивач у письмових поясненнях, результати проведення рекламної компанії знайшли відображення у фінансово-господарській діяльності компанії, а саме виразилися у підвищенні продажів продукції ТМ «Чайна країна», а у кінцевому результаті - у вигляді підвищення доходу підприємства про що свідчить аналіз декларацій на прибуток підприємства до рекламної кампанії та після її проведення.

На підставі наведених доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Доводи податкового органу щодо відсутності настання реальних наслідків за правочинами укладеними позивачем з ТОВ «Медіамастерс» у повній мірі спростовано не лише наявними матеріалами, а й обставинами викладеними у постанові про закриття кримінальної справи старшого слідчого СВ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 27 травня 2013 року, в якій зазначено, що провадженням досудового слідства в кримінальній справі не здобуто достатніх доказів, які свідчили б про факт безтоварності взаємовідносин ТОВ «Чайна компанія» та ТОВ «Медіамастерс», а відтак неможливо стверджувати про факт умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Чайна компанія» за наслідком відображення в бухгалтерському та податковому обліках підприємства взаємовідносин з ТОВ «Медіамастерс».

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.А. Моторний

В.П. Юрченко