Ухвала суду № 42278456, 11.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2014 р. м. Київ К/800/49312/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Моторного О.А., Юрченко В.П.за участю секретаряЛуцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та заяву Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про приєднання до касаційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року

у справі № 826/1918/13-а

за позовом Приватного підприємства «Маркон»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі

м. Києва Державної податкової служби

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення, стягнення з державного бюджету суми бюджетного

відшкодування,-

В С Т А Н О В И В

Приватне підприємство «Маркон» (надалі також - позивач, Підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС (надалі також - відповідач, ДПІ), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 листопада 2012 року №0001371530; стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по податковій декларації за серпень 2012 у сумі 1 608 807,00грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2013 року адміністративний позов Підприємства «Маркон» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 листопада 2012 року №0001371530 та постановлено стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 1 608 807 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року апеляційні скарги ДПІ та третьої особи залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, а Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві в заяві про приєднання до касаційної скарги, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заяви про приєднання до касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення податкового повідомлення-рішення від 14 листопада 2012 року №0001371530, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 29 жовтня 2012 року №5372/15-30/31747476, про порушення позивачем вимог пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), а також пунктів 4.6.5, 4.6.6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 за №1490/20228.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що при визначенні права позивача на отримання бюджетного відшкодування має враховуватись наявність майна, що обліковується саме на рахунку 10 «Основні засоби», при цьому не зважаючи на процес його спорудження (будівництва) самостійно позивачем; крім того, обсяги оподатковуваних операцій за попередні 12 календарних місяців позивача становлять 114666грн., що менше ніж сума податку на додану вартість, заявлена до відшкодування (1608807грн.).

Задовольняючи позовні вимоги попередні судові інстанції виходили із того, що позивач виконав вимоги, встановлені Податковим кодексом України щодо формування податкового кредиту та визначення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість та відповідно до Закону сформував суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1608807,00 грн.

При цьому попередні судові інстанції встановили, що облік витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг по будівництву (реконструкції) основних фондів був здійснений позивачем по рахунку 15 «Капітальні інвестиції». В даному випадку, зарахування на баланс основних засобів може бути відображеним за дебетом рахунку 10 «Основні засоби» та кредитом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» у разі введення основних фондів в експлуатацію.

З урахуванням встановлених обставин, попередні судові інстанції дійшли висновку про те, що незавершені капітальні інвестиції, які в свою чергу визначаються як капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва, визначаються як різновид основного засобу, а відтак будівництво позивачем готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту за адресою м. Київ, Андріївській узвіз, 14-16 належить до основних засобів. а відтак, позивач мав право на формування податкового кредиту в зв'язку з будівництвом такого об'єкту та в подальшому отримання заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість.

Втім зазначені висновки попередніх судових інстанцій Вищий адміністративний суд України вважає передчасними.

Так, відповідно до підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Втім, суди попередніх інстанцій, роблячи висновки про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не перевірили в чи є будівництво позивачем готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту за адресою м. Київ, Андріївській узвіз, 14-16 основним засобом в контексті наведеної вище норми.

Суд акцентує увагу на тому, що в пункті 42 рішення «Бендерський проти України» (яке є джерелом права для від 15 листопада 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 9 грудня 1994).

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та заяву Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про приєднання до касаційної скарги задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року скасувати.

Направити справу № 826/1918/13-а на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.А. Моторний

В.П. Юрченко