Ухвала суду № 42278430, 22.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2014 року м. Київ К/9991/1275/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Вербицька О.В. Ланченко Л.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.09.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р.

у справі №2а-6977/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юна-Групп»

до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юна-Групп» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 04.08.2011 р. №0000572301 та №0000502301, від 17.08.2011 р. №0000602301 та №0000612301, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентом - постачальником ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 18.07.2011 р. №222/23-31463230, яким встановлено порушення позивачем вимог абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток на 247 871,00 грн., а також п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 171 501,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.08.2011 р. №0000502301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 208 126,00 грн., з яких 166 501,00 грн. за основним платежем та 41 625,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також №0000572301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 267 970,00 грн., з яких 214 376,00 грн. за основним платежем та 53 594,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Крім того, у період з 11.07.2011 р. по 22.07.2011 р. відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р., про що складено акт від 29.07.2011 р. №230/23-31463230, яким встановлено порушення позивачем вимог абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток на 66 667,00 грн., у тому числі по періодах, а також п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 53 333,00 грн., у тому числі по періодах.

На підставі висновків акту перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.08.2011 р. №0000602301, яким позивачу донараховано податок на прибуток у розмірі 83 334,00 грн., з яких 66 667,00 грн. за основним платежем та 16 667,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; а також податкове повідомлення-рішення №0000612301, яким донараховано податок на додану вартість у розмір 66 666,00 грн., з яких 53 333,00 грн. за основним платежем та 13 333,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» за нікчемним правочином.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у вказаного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевірених періодах позивач мав господарські відносини з ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», з яким уклав договори купівлі-продажу від 03.03.2008 р. № 03/03-01; про надання послуг від 02.06.2008 р. №02/06-у038; про надання послуг від 01.07.2008 р. №03/07-у038; про надання послуг від 01.08.2008 р. №01/08-у033; про надання послуг від 01.06.2008 р. № 05/09-у040; про надання послуг від 01.10.2008 р. № 07/11-у040; про надання послуг від 03.11.2008 р. № 11/17-у038, про надання послуг від 01.04.2009 р. № 01/04-yc11; купівлі-продажу від 05.05.2009 р. № 01/05-5.

За результатом виконання зазначених договорів позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, накладними витрат, актами приймання-здавання виконаних робіт, копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів та платіжними дорученнями.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження витрат позивача понесених у рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», а також використання придбаних товарів (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток.

Також колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по податковим накладним, отриманій від ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс».

Так, відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкової накладної, виданої йому підприємством-контрагентом, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс».

Посилання скаржника на вирок Жовтневого районного суду м.Луганська від 01.06.2010 р. у справі №1-533/210, обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що встановлені даним вироком обставини щодо фіктивного підприємництва та службового підроблення директором ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс» ОСОБА_4 починаючи з серпня 2009 року не стосуються господарських відносин позивача з ТОВ «ВКФ «Восток-Сервіс-Плюс», які закінчились до вказаного періоду.

Крім того, у даному вироку не міститься посилання на недійсність цивільно-правових договорів, що були укладені директором ОСОБА_4 від імені TOB «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», недійсність актів прийому-передання товару за цими договорами, недійсність видаткових та податкових накладних.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 04.08.2011 р. №0000572301 та №0000502301, від 17.08.2011 р. №0000602301 та №0000612301.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.09.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 р. у справі №2а-6977/11/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Ланченко Л.В.