Ухвала суду № 42278396, 22.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2014 року м. Київ К/9991/69322/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Вербицька О.В. Ланченко Л.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного підприємства «СИББ»

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р.

у справі №2а-8234/10/1470

за позовом Приватного підприємства «СИББ»

до Державної податкової інспекції у Березанському районі Миколаївської області

про визнання неправомірними дій, встановлення відсутності компетенції,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «СИББ» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Березанському районі Миколаївської області (далі-відповідач) про визнання неправомірними дій, встановлення відсутності компетенції.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р., у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 03 вересня 2010 року слідчим СВ ПМ ДПА у Миколаївській області при розгляді матеріалів кримінальної справи №10800011, порушеній у відношенні директора позивача, прийнята постанова про призначення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань правильності нарахування та сплати в бюджет ПДВ за період з січня 2009 року по березень 2010 року.

На виконання зазначеної постанови начальником ДПІ у Березанському районі Миколаївської області видано наказ від 24 вересня 2010 року №181 про проведення в термін з 27 вересня 2010 року по 22 жовтня 2010 року позапланової документальної нев'їздної перевірки позивача по ПДВ за період з січня 2009 року по березень 2010 року.

За результатом проведеної перевірки складено акт від 29 жовтня 2010 року №866/2301/34129574, яким встановлено порушення підприємством:

пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у результаті чого завищено суму податкових зобов'язань у сумі 1 118 305 грн.;

пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1, 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у результаті чого завищено суму податкового кредиту у 1 114 708 грн.

Крім того, в акті перевірки міститься висновок перевіряючих про відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, оскільки всі господарські операції за перевіряємий період щодо придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у контрагентів - постачальників та продажу товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, тобто угоди є нікчемними.

Вважаючи, що призначення та проведення перевірки суперечить вимогам Закону України «Про державну службу у Україні», а висновки перевіряючих про визнання правочинів недійсними здійснені поза межами їх компетенції, позивач звернувся до суду.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з необґрунтованості позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) визначені ст. 11№ названого Закону

При цьому, згідно ч. 13 ст. 11№ цього ж Закону, обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється, відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Як зазначалось судами попередніх інстанцій, спірна перевірка проводилася на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПА у Миколаївській області Гупаленко В.Р. від 03.09.2010 р. по кримінальній справі, порушеній у відношенні диктора позивача.

Зважаючи на той факт, що необхідність перевірки позивача викликана розслідуванням кримінальної справи, порушеної стосовно посадової особи платника податків варто погодитись із доводами судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості висновку позивача про відсутність підстав для проведення такої перевірки.

Крім того, з акту перевірки вбачається висновок відповідача про те, що діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди осіб, які не виконували своїх податкових зобов'язань.

Отже, в акті перевірки відповідачем зроблено висновок про нікчемність операцій позивача, як таких, що не спричиняють реального настання юридичних наслідків.

Утім, слід зазначити, що відповідно до статті 17 КАС України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

Висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів.

За наведених обставин, судова колегія не вбачає підстав, які б могли призвести до задоволення частини позовних вимог про встановлення відсутності компетенції у відповідача на визнання недійсними угод за актом спірної перевірки.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «СИББ» залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р. у справі №2а-8234/10/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Ланченко Л.В.