Постанова № 42262590, 26.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2014 року 16:30 № 2а-16345/12/2670 (вх.17702)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Шулежка В.П.,

судді Аблова Є.В.,

судді Амельохіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною до Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб - Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної митної служби України, Української пакувально-екологічної коаліції (УКРПЕК) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішення і наказу,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - позивач, ДП «Укрекоресурси») з позовом до Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (далі - відповідач 1, Держпідприємництво України), Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2, Мін'юст), за участю третіх осіб - Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - третя особа 1, Мінприроди), Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - третя особа 2, Мінекономрозвитку), Державної митної служби України (далі - третя особа 3, Держмитслужба України), Української пакувально-екологічної коаліції (УКРПЕК) (далі - третя особа 4), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 30.10.2012 року № 7 «Про необхідність усунення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною митною службою України порушення принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України від 11.09.2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Рішення №7);

визнати протиправними дії голови Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва Бродського М.Ю.;

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 2 від 14.01.2013 року № 101/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта» (далі - Наказ №101/5).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року, позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 року у справі № К/800/21697/13 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, з мотивів необхідності з'ясування всіх обставин у справі.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує на те, що викладені положення в оскаржуваному рішенні № 7 суперечать нормам чинного законодавства, більш того, викладені твердження відповідача 1 у рішенні № 7 спростовуються постановою Вищого адміністративного суду України від 05.07.2012 року, що свідчить про протиправність зазначеного рішення.

В свою чергу, Міністерство юстиції України на виконання протиправного, на думку позивача, рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва №7, прийнято оскаржуваний наказ.

Позивач вважає, що вказаними рішеннями порушено його права та інтереси, оскільки він є суб'єктом правовідносин, щодо яких застосовуються дані акти, а тому просить визнати їх протиправними та скасувати.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти позову заперечував, вважаючи позовні вимоги безпідставними і необґрунтованими та просив відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування заперечень проти позову, відповідач 1 зазначив, що положення Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах, затвердженого спільним наказом суперечать нормам законодавства та не відповідають основним принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначеними статтями 4 та 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Посилання позивача на постанову Вищого адміністративного суду України від 05.07.2012 року є безпідставними, оскільки при розгляді вказаної справи порушення принципів державної регуляторної політики не було предметом позову та Вищий адміністративний суд України розглядав вказану справу в контексті норм Митного кодексу України від 11.07.2002 року № 92-ІV.

Представник відповідача 2 проти позову заперечував, мотивуючи тим, що оскаржуваний наказ прийнятий в межах повноважень Мін'юсту і відповідно до процедури, передбаченої законодавством.

Крім того, доводи позивача про те, що вказаний наказ протиправний є безпідставними, оскільки на час його прийняття діяла ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва про зупинення дії рішення №7.

Представник третьої особи 1 підтримав позовні вимоги, просив визнати протиправними та скасувати оскаржувані рішення №7 та наказ № 101/5, а також зазначив, що Мінприроди вважає спільний наказ № 789/414/709 від 30.07.2009 року таким, що не порушує принципи державної регуляторної політики, не суперечить Закону України «Про відходи» та не містить норм антиконкурентного законодавства, а дії Держпідприємництва України втручанням в роботу контролюючих органів.

Треті особи 2, 3, 4 в судове засідання не прибули, про дату, повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи належним чином, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подавали.

Відповідно до ч 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу в порядку письмового провадження у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З метою створення умов для організації збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини, а також зменшення негативного впливу відходів на довкілля Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 915 від 26.07.2001 року «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини».

На підставі пунктів «в», «п» ст. 17 Закону України «Про відходи», постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 915 «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини» Мінприроди, Мінекономрозвитку та Держмитслужбою України видано наказ № 789/414/709 від 30.07.2009 року «Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах» (далі - спільний наказ № 789/414/709 від 30.07.2009 року).

Вказаним наказом № 789/414/709 від 30.07.2009 року затверджено Порядок здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах, який розроблено з метою здійснення контролю за тарою і пакувальними матеріалами, у яких на територію України надходять імпортні товари (далі - Порядок).

Відповідачем 1 прийнято рішення № 7 від 30.10.2012 року «Про необхідність усунення Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною митною службою України порушення принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України від 11.09.2003 року № 1160-1V «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», яким запропоновано Міністерству економічного розвитку і торгівлі, Міністерству екології та природних ресурсів України та Державній митній службі України скасувати спільний наказ № 789/414/709 від 30.07.2009 року.

В подальшому, Держпідприємництвом України надіслано лист № 1/10/20-13 від 02.01.2013 року до Міністерства юстиції України про зупинення дії регуляторного акта, а саме: спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державної митної служби України № 789/414/709 від 30.07.2009 року «Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах» та відповідне оголошення до редакції газети «Урядовий кур'єр», яке було опубліковане 10 січня 2013 року у випуску № 5 (4891).

Однак, Міністерством юстиції України прийнято оскаржуваний наказ № 101/5 від 14.01.2013 року «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта», яким скасовано рішення про державну реєстрацію наказу Міністерства економіки України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної митної служби України від 30.07.2009 року 789/414/709 «Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах», зареєстрованого в Міністерстві юстиції 31.07.2009 року № 717/16733.

Не погодившись з рішенням № 7 і наказом № 101/5, та вважаючи дії голови Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва Бродського М.Ю. протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Щодо правомірності звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до статуту, ДП «Укрекоресурси» утворене з метою провадження в Україні екологічної діяльності і подання допомоги підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності у сфері збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини, у тому числі у сфері поводження з відходами споживання, запобігання накопичення відходів, а також створення і поліпшення умов запровадження систем збирання, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини, зменшення негативного впливу їх на довкілля.

Відповідно до покладених завдань, ДП «Укрекоресурси» здійснює відповідно до законодавства співробітництво з міжнародними фінансовими та іншими організаціями, іноземними суб'єктами господарювання з питань, пов'язаних з розвитком виробництва тари (упаковки), збиранням, переробкою та утилізацією тари (упаковки), інших відходів як вторинної сировини, та провадить зовнішньоекономічну діяльність; укладає із заготівельними та іншими підприємствами договори на закупівлю, сортування, переробку, утилізацію і поставку відходів як вторинної сировини та здійснює контроль за їх виконанням, провадить посередницьку діяльність, займається оптовою і роздрібною торгівлею.

Згідно наказу № 789/414/709 від 30.07.2009 року «Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах» встановлено, що відповідно до пунктів «в», «п» статті 17 Закону України «Про відходи», постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 915 «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини» (із змінами), зокрема, Міністерству охорони навколишнього природного середовища України разом із Державною компанією «Укрекокомресурси» наказано здійснити заходи із створення інформаційно-аналітичного центру для здійснення обліку, контролю та аналізу інформації про обсяги імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах.

Також, п. 2.2, п. 2.3, п. 2.4, п. 2.5 вказаного наказу, передбачено, що підставою для митного оформлення є наявність у лівому нижньому кутку на зворотному боці аркуша з позначенням 1/6 єдиного адміністративного документа форми МД-2 особистої печатки «Ввіз дозволено» державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Особиста печатка держекоінспектора поста екологічного контролю на митній території України «Ввіз дозволено» проставляється після складання відомостей про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту, за формою, наведеною в додатку 1, згідно з вимогами цього Порядку. Одержувачу (імпортеру) товарів або особі, яка уповноважена на декларування, необхідно скласти Відомість. Відомість складається за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Державною компанією «Укрекокомресурси» або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів.

Водночас, рішенням № 7 відповідачем 1 встановлено, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вищезазначені положення Порядку носять антиконкурентний характер, оскільки органам влади забороняється пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, тобто як зазначив відповідач 1, вказаним наказом встановлюється обов'язок імпортерів укладати договір з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з ДП «Укрекокомресурси», що незаконно усуває конкуренцію на ринку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням № 7 впливає на права та інтереси позивача, а тому останній має право на звернення за їх захистом до суду.

Щодо правомірності прийняття спірного рішення відповідача 1 від 30.10.2012 року № 7 суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 Положення «Про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва», затвердженого Указом Президента України від 30 березня 2012 року № 237/2012 (далі - Положення № 237/2012), Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основним завданням Держпідприємництва України є реалізація державної політики у сфері розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, державної політики у сфері ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (п. 3 Положення № 237/2012).

Держпідприємництво України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, проводить відповідно до законодавства експертизу регуляторних актів центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, приймає рішення про необхідність усунення виявлених під час експертизи порушень принципів державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, публікує в установленому порядку повідомлення про зупинення дії регуляторних актів або їх окремих положень, а також надсилає повідомлення про це до органів юстиції, які зареєстрували відповідні регуляторні акти.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. № 1160-ІV.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Перегляд регуляторного акта - заходи, спрямовані на приведення регуляторним органом прийнятого ним регуляторного акта у відповідність з принципами державної регуляторної політики.

Статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено принципи державної регуляторної політики, якими є доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає:

- встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів;

- підготовку аналізу регуляторного впливу;

- планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів;

- оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

- відстеження результативності регуляторних актів;

- перегляд регуляторних актів;

- систематизацію регуляторних актів;

- недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти;

- викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта;

- оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», перегляд регуляторного акта здійснюється:

на підставі аналізу звіту про відстеження результативності цього регуляторного акта;

за ініціативою регуляторного органу, який прийняв відповідний регуляторний акт;

в інших випадках, передбачених Конституцією та іншими законодавчими актами України.

Особливості відстеження результативності та перегляду регуляторних актів, прийнятих органами виконавчої влади визначає ст. 26 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Зокрема, виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України, забезпечується центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, які були головними розробниками проектів цих регуляторних актів або до компетенції яких належать питання, що регулюються цими регуляторними актами.

Рішення про необхідність перегляду регуляторного акта на підставі аналізу звіту про відстеження його результативності приймає уповноважений орган.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», уповноважений орган має право здійснювати експертизу регуляторних актів центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади на відповідність цих актів вимогам статей 4, 5, 8-13 цього Закону.

Як встановлено судом, Держпідприємицтвом України 12.09.2012 року проведена нарада за участю представників Мінприроди, Держекоінспекції та Держмитслужби України щодо обговорення проблемних питань у галузі збирання, заготівлі та утилізації використаної тари та пакувальних матеріалів.

За результатами проведеної наради, на підставі ст. 27 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Держпідприємицтвом України проведена експертиза регуляторного акту - спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державної митної служби України від 30.07.2009 року № 789/414/709 «Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах» на відповідність принципам державної регуляторної політики та прийнято рішення від 30.10.2012 року № 7 «Про необхідність усунення Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною митною службою України порушень принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України від 11.09.2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Здійснюючи експертизу Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах, затвердженого спільним наказом від 30.07.2009 року № 789/414/709, відповідачем 1 встановлено невідповідність його положенням статтей 4 та 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а саме принципам державної регуляторної політики.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення №7 та як стверджує позивач, оскаржуваний наказ суперечить нормам чинного законодавства України, зокрема: Закону України «Про відходи», оскільки вказаний Закон не встановлює обов'язку суб'єктів господарювання укладати договори на організацію збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів; положенням Конституції України, ЦК України, ГК України та Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки вказаним наказом встановлюється обов'язок імпортерів укладати договір з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з ДК «Укрекокомресурси», що незаконно усуває конкуренцію на ринку; Митному кодексу України, оскільки встановлює як обов'язкову підставу для митного оформлення товарів у тарі і пакувальних матеріалах наявність особистої печатки «Ввіз дозволено» державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища, який не є службовою чи посадовою особою митного органу.

У зв'язку з встановленими порушеннями, позивачем було запропоновано Міністерству екології та природних ресурсів України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України та Державній митній службі України скасувати спільний наказ від 30.07.2009 № 789/414/709 «Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах», що оформлено рішенням №7.

Відповідач 1 зазначив, що відповідно до Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах, підставою для митного оформлення є наявність у лівому нижньому кутку на зворотному боці аркуша з позначенням 1/6 єдиного адміністративного документа форми МД-2 особистої печатки «Ввіз дозволено» державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, яка проставляється після складання відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту.

В свою чергу, відомість складається за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з ДК «Укрекокомресурси» або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації тари і пакувальних матеріалів.

Відповідач 1 стверджує, що суб'єкти господарювання мають здійснювати самостійно приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, або укладати угоди з відповідними організаціями, щоб передбачали приймання та утилізацію відходів, а не організацію цього процесу, посилаючись на положення Закону України «Про відходи», якими не передбачено обов'язкове укладання імпортерами товарів у тарі і пакувальних матеріалах договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів та ст. 17 Закону України «Про відходи», яка закріплює, крім іншого, за суб'єктами господарювання обов'язок забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію.

З огляду на викладене, відповідачем 1 зроблено висновок, що спільним наказом від 30.07.2009 року № 789/414/709 встановлено обмеження на ввезення товарів у тарі та упаковці.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача 1 з огляду на те, що згідно положень Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах, затвердженого спільним наказом від 30.07.2009 року № 789/414/709, зокрема, п.п.2.1 - 2.5, митне оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах здійснюється згідно з вимогами законодавства України, в тому числі цього Порядку.

Одержувачу (імпортеру) товарів або особі, яка уповноважена на декларування, необхідно скласти Відомість.

Відомість складається за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Компанією або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів (п. 2.5 Порядку).

Так, згідно з наведеним пунктом, відомість про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів складається або за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Компанією, або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів.

Зазначене, спростовує ті твердження, що згідно з приписами наказу від 30.07.2009 року № 789/414/709 імпортер у будь-якому випадку вимушений укладати договір з ДК «Укрекокомресурси» та не має альтернативних варіантів виконати вимоги законодавства щодо забезпечення приймання та утилізації тари і пакувальних матеріалів.

Окрім того, положеннями п. 4 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), затвердженого наказом Міністерства економіки України та європейської інтеграції від 02.10.2001 р. №224, передбачено, що приймання та утилізація використаної тари (упаковки) здійснюються підприємствами, установами, організаціями, які використовують тару (упаковку) для пакування і транспортування продукції, у процесі діяльності яких утворюється тара (упаковка), а також імпортерами, продукція яких міститься в тарі (упаковці), самостійно або шляхом укладення договорів з ДК «Укрекокомресурси» чи іншими спеціалізованими підприємствами щодо надання послуг зі збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки). Зазначене підтверджує той факт, що збирання-утилізація використаної тари (упаковки) може здійснюватись шляхом укладення угод не тільки з Державною компанією, але й з іншими організаціями.

Таким чином, спільний наказ № 789/414/709 від 30.07.2009 року не встановлює обмеження щодо кола суб'єктів надання послуг по утилізації відходів. З Державною компанією укладається лише договір щодо організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів, тобто ДК «Укрекокомресурси» самостійно не буде проводити всі вищезазначені операції, вона буде організовувати цю діяльність шляхом проведення тендеру серед суб'єктів господарювання, які мають ліцензії на провадження господарської діяльності по збиранню, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів.

З огляду на викладене, третіми особами 1, 2, 3 не було порушено вимог антиконкурентного законодавства. Зокрема, спільний наказ не суперечить положенням Закону України «Про відходи» та не призводить до встановлення додаткового, не передбаченого вказаним Законом, обов'язку суб'єктів господарювання укладати договори щодо одного й того ж пакувального матеріалу.

Відповідно до п.п. «б», «в», «п» ч. 1 ст. 17 Закону України «Про відходи», суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію; визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини; передбачати при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари.

Аналіз наведених законодавчих приписів у системному зв'язку з положеннями пункту 2.5. спільного наказу № 789/414/709 від 30.07.2009 року, не дає підстав стверджувати, що імпортер зобов'язується двічі укладати договори на утилізацію щодо одного й того ж пакувального матеріалу. Умовами договору з ДК «Укрекокомресурси» передбачено її обов'язок здійснювати виконання умов договору шляхом укладання угод про збирання, заготівлю та утилізацію використаних тари та пакувальних матеріалів замовника з відповідним підприємством.

Крім того, в преамбулі спільного наказу № 789/414/709 від 30.07.2009 року зазначено, що цей наказ було розроблено відповідно до пунктів «в» та «п» статті 17 Закону України «Про відходи», тобто на виконання вказаних законодавчих приписів, а не всупереч ним, що свідчить про те, що між положеннями спільного наказу та нормами Закону України «Про відходи» відсутні суперечності.

Окрім того, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що проставляння печатки жодним чином не може обмежувати ввезення товарів у тарі та пакувальних матеріалах. В Порядку не зазначено, що до певної категорії тари та пакувальних матеріалах заборонено проставляння печатки, що свідчить про відсутність обмежень.

Крім того, не можна погодитись з твердженнями відповідача 1, що участь працівників спеціальних підрозділів Мінприроди при митному оформленні товарів суперечить порядку митного оформлення товарів, який здійснюється виключно службовими чи посадовими особами митного органу.

Відповідно до п.п. 2.3, 2.11, спільного наказу № 789/414/709 від 30.07.2009 року, особиста печатка держекоінспектора поста екологічного контролю на митній території України «Ввіз дозволено» проставляється після складання відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту, за формою, наведеною в додатку 1, згідно з вимогами цього Порядку.

Перші примірники Відомості разом з копіями платіжних документів відповідно до електронного журналу щомісяця держекоінспектор поста екологічного контролю передає керівнику підрозділу служби екологічного контролю відповідного територіального органу та спеціального підрозділу Мінприроди, який у встановленому порядку до 10 числа місяця, наступного за звітним, передає до інформаційно-аналітичного центру Компанії.

Дійсно, відповідно до ст. 336 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів.

Разом з тим, відповідно до п. 4 Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011 р. № 429, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про екологічну безпеку на пунктах пропуску через державний кордон і в зоні діяльності митниць призначення та відправлення під час імпорту, експорту та транзиту вантажів і транспортних засобів, а також здійснює державний нагляд за додержанням вимог законодавства про поводження з відходами.

Згідно з п. 6.6 вищезазначеного Положення, Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право оглядати в пунктах пропуску через державний кордон, на митницях призначення та відправлення транспортні засоби у порядку, визначеному законодавством, з метою виявлення екологічно небезпечних і заборонених до вивезення з України та ввезення в Україну вантажів.

Таким чином, з наведених законодавчих приписів вбачається, що державні екологічні інспекції уповноважені здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі у сфері поводження з відходами на митниці.

При цьому, стаття 319 Митного кодексу України передбачає взаємодію митних органів з державними органами, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України.

Так, товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати державному санітарно-епідеміологічному, ветеринарно-санітарному, фітосанітарному, екологічному та радіологічному контролю. У пунктах пропуску через державний кордон України зазначені види державного контролю (крім радіологічного) здійснюються митними органами у формі попереднього документального контролю на підставі інформації, отриманої від державних органів, уповноважених на здійснення цих видів контролю, з використанням засобів інформаційних технологій. Митні органи взаємодіють з державними органами, уповноваженими на здійснення зазначених видів контролю, координують роботу з їх здійснення у пунктах пропуску через державний кордон і в зонах митного контролю на митній території України в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

Попередній документальний контроль - контрольні заходи, які полягають у перевірці документів та відомостей, необхідних для здійснення державних санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного, екологічного контролю, та здійснюються митними органами в пунктах пропуску через державний кордон України щодо товарів, у тому числі продуктів та сировини тваринного походження, що переміщуються через митний кордон України.

З наведеного вбачається, що органи екологічного контролю уповноважені здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі, у сфері поводження з відходами на митниці при взаємодії з митними органами.

Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини у справі, та те, що відповідачем 1 не доведено належними доказами правомірності прийняття оскаржуваного рішення №7 та невідповідності положень спільного наказу третіх осіб 1, 2, 3 № 789/414/709 від 30.07.2009 року вимогам законодавства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість прийняття рішення від 30.10.2012 року № 7 та наявність підстав для визнання його протиправним та скасування.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати протиправними дії голови Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва Бродського М.Ю.

Однак, позивач у своїй заяві про зміну позовних вимог від 09.01.2013 року, не зазначив які саме дії голови Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва є протиправними та, на його думку, виходять за межі правового поля і порушують його законні права та інтереси.

Отже, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутність підстав для їх задоволення.

Разом з тим, щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу відповідача 2 від 14.01.2013 року № 101/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта» суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство юстиції України затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 395/2011, Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Мін'юст України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації та скасовує рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації (п. 9, 10 вказаного Положення).

Відповідно до ч. 6 ст. 28 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у разі невиконання рішення уповноваженого органу про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики або неоскарження цього рішення органом виконавчої влади протягом встановленого в цьому Законі строку дія регуляторного акта або окремих його положень, щодо яких було прийнято відповідне рішення, зупиняється наступного дня з дня закінчення строку для виконання такого рішення.

Уповноважений орган публікує в газеті «Урядовий кур'єр» повідомлення про зупинення дії регуляторного акта або окремих його положень не пізніше десяти робочих днів з дня зупинення дії цього регуляторного акта або окремих його положень (ч. 7 ст. 28 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).

Статтею 28 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, зокрема, що якщо рішення про необхідність усунення порушень принципів державної регуляторної політики прийнято щодо регуляторного акта, зареєстрованого в органі юстиції, уповноважений орган не пізніше трьох робочих днів з дня зупинення дії регуляторного акта або окремих його положень надсилає повідомлення про зупинення дії до органу юстиції, який зареєстрував відповідний регуляторний акт. Орган юстиції не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання повідомлення уповноваженого органу скасовує прийняте ним рішення про державну реєстрацію регуляторного акта, дію якого або окремих його положень було зупинено, і повідомляє про це уповноважений орган та орган виконавчої влади, що прийняв цей регуляторний акт.

Відповідно до п.п. «в» п.17 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731, рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв'язку з одержанням повідомлення від Держпідприємництва або його територіального органу про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» або повідомлення Держпідприємництва про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону».

З матеріалів справи вбачається, що Держпідприємицтвом України 02.01.2013 року надіслано лист № 1/10/20-13 до Міністерства юстиції України «Про зупинення дії регуляторного акта», а саме, спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державної митної служби України від 30.07.2009 № 789/414/709 «Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах».

В свою чергу, відповідачем 2 на підставі вказаного вище повідомлення 14.01.2013 року видано наказ № 101/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта».

Враховуючи викладене, відповідач 2, видаючи оскаржуваний наказ № 101/5, діяв в межах повноважень, передбачених Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

В той же час, беручи до уваги зазначене, при прийнятті оскаржуваного наказу № 101/5 відповідач 2 фактично виконав протиправне рішення відповідача 1, у зв'язку із чим такий наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, покладений на них обов'язок щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень не виконали.

Натомість, позивачем доведено та надано достатньо доказів на обґрунтування позовних вимог.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 11, 94, 158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 30.10.2012 року № 7 «Про необхідність усунення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною митною службою України порушення принципів державної регуляторної політики згідно з вимогами Закону України від 11.09.2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 14.01.2013 року № 101/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта».

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (код ЄДРПОУ 20077743) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 108 (сто вісім) грн. 23 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя В.П.Шулежко

Суддя Є.В. Аблов

Суддя В.В. Амельохін