Ухвала суду № 42261977, 17.12.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретар Кусяк М.Д.

з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, інтереси якого представляє за довіреністю ОСОБА_2, на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

встановила:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначав, що 22.12.2012 року передав за договором позики, у присутності свідків, ОСОБА_1 4500,00 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ 35955 гривень.

Посилався на те, що відповідач зобов'язався повернути позивачу кошти до 22.06.2013 р., проте борг не повернув. Кошти відповідач зобов'язався повертати щомісячно протягом встановленого строку, проте жодного разу борг не повертав, в результаті чого виникла заборгованість.

Вказував, що згідно п. 3 договору позики, у випадку прострочення внеску останньої суми позичальник виплачує позикодавцеві штраф у розмірі 1% від суми заборгованості, яка залишилася за кожен день прострочення.

06.10.2014 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій вказував, що він позичив відповідачу 4500 доларів США, що на день подачі позову за офіційним курсом НБУ 1 долар коштував -7,99 грн., станом на 23.09.2014 р. ціна за офіційним курсом НБУ становить 13,52 рн. За 1

№ 22-ц/794/1650/14 Головуючий у 1 інстанції Дячук О.О.

Категорія 19/27 Доповідач Перепелюк Л.М.

долар США. У зв'язку цим, станом на 23.09.2014 р. сума основного боргу становить 60840 грн., штраф у розмірі 1% від суми заборгованості становить 90651,60 грн.

Просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь борг у розмірі 60840,00 грн., 90651,60 грн. - штраф, витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, жителя АДРЕСА_1 суму боргу у розмірі 58275 (п'ятдесят вісім тисяч двісті сімдесят п'ять) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_3.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 штраф у сумі 58000 (п'ятдесят вісім тисяч) гривень.

Вирішено питання про судовий збір.

На рішення суду ОСОБА_1, інтереси якого представляє за довіреністю ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його і прийняти нове рішення або змінити рішення в частині задоволення позовних вимог, а саме: задовольнити позовні вимоги щодо стягнення суми боргу, пред'явленої позивачем у розмірі 25955 гривень та штрафу у розмірі 1% від суми боргу, що становить 359 грн.55 коп., в іншій частині позовних вимог відмовити.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції неправильно і неповно дослідив докази та дав їм оцінку.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального права та на підставі поданих сторонами доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.12.2012 року ОСОБА_3 передав за договором позики, у присутності свідків, ОСОБА_1 4500,00 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ 35955 гривень.

Відповідач зобов'язався повернути позивачу кошти до 22.06.2013 р., проте борг не повернув. Згідно п. 3 договору позики у випадку прострочення внеску останньої суми позичальник виплачує позикодавцеві штраф у розмірі 1% від суми заборгованості, яка залишилася, за кожен день прострочення.

Наведені обставини підтверджені у суді 1-ї інстанції належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно рішення Верховного Суду України №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, що відповідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Ч. 2 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Посилання апеляційної скарги на те, що позивачем не зазначено і не обґрунтовано підставу збільшення суми основного боргу з 35953 грн. до 60840 грн. спростовується вимогою позивача, яка обґрунтовується довідкою про зміну курсу долара по відношенні до гривні виданою АТ «Укрсиббанк» від 24.10. 2014 року.

Твердження апеляційної скарги щодо того, що судом неправильно визначено розмір штрафу, спростовується договором позики, згідно п.3 якого передбачено, що у випадку прострочення внеску останньої суми, позивач виплачує позикодавцеві штраф у розмірі 1% від суми заборгованості, яка залишилась за кожен день прострочення.

Крім того, твердження апелянта про незаконність такої вимоги договору, тобто п.3 його, спростовується рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 12.08.2014 р., яке набрало законної сили, згідно якого відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними окремих положень договору позики.

Причому, згідно мотивувальної частини згаданого рішення встановлено, що усі пункти та положення договору позики, укладеного між сторонами, є дійсними та такими, що відповідають чинному законодавству.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, таке посилання апелянта є надуманим, спростовується вищенаведеним.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, що призвели до незаконного рішення суду, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими та недоведеними.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного та процесуального законодавства апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Усупереч вимогам ст.ст. 60, 131 ЦПК України, відповідач не надав суду належні та допустимі докази на спростування висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, інтереси якого представляє за довіреністю ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: