Рішення № 42243528, 23.12.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа №301/2560/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.

суддів: Дроботя В.В., Власова С.О.

при секретарі: Чучка Н.В.

за участю відповідача - ОСОБА_1,представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника апелянта - Гриниха Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ "ПриватБанк" Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 вересня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитом в строки та порядку, встановлених договором. З метою забезпечення виконання кредитом між банком та відповідачем було укладено договір іпотеки. Однак внаслідок неналежного виконання останніх взятих на себе зобов'язань виникла сума боргу, тому, банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28 квітня 2009 року за №2-1355/09 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MKAWGA00000151 від 26 лютого 2008 року у розмірі 99 000,00 доларів США звернуто стягнення на житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 158,90 кв.м., житловою площею 73,30 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету від імені відповідача ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також повноважень, необхідних для здійснення продажу.

04 березня 2013 року відповідачу була направлена вимога від 26 лютого 2013 року про добровільне звільнення житлового будинку АДРЕСА_1 в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги.

Просив виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та проживають у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового будівництва.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки від 28.04.2009 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що 29 грудня 2004 року між його дружиною ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та його сином ОСОБА_1 було укладено договір дарування, відповідно до якого дарувальник ОСОБА_6 подарувала, а обдаровуваний ОСОБА_1 прийняв в дар незакінчений будівництвом готовністю 70% житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1. Відповідно до п.8 зазначеного Договору дарування обдаровуваний взяв на себе зобов'язання надати право довічного користування дарунком йому та його дружині ОСОБА_6 Однак,нещодавно він дізнався, що на розгляді Мукачівського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення. Також дізнався, що 28.04.2009 року Мукачівським міськрайонним судом було винесене рішення, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MKAWGA00000151 від 26 лютого 2008 року та договором іпотеки від 26 лютого 2008 року було звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1. Про укладання договору іпотеки він не знав, залучений до його підписання не був, таким чином ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладаючи договір іпотеки на будинок, не врахувавши обставини, які мають істотне значення, а саме наявності договору дарування на заставне майно, яким встановлено обов'язок обдаровуваного надати право довічного користування дарунком ОСОБА_2, створили реальну загрозу втрати ним житла, порушивши його право на проживання в будинку. Згідно ст.299 ЦК України якщо особа яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний недійсним. Просив визнати недійсним договір іпотеки укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 26 лютого 2008 року, який зареєстровано в реєстрі за №150 та завірено приватним нотаріусом ОСОБА_7

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16 вересня 2013 року у задоволенні позовних вимог первісного позову - відмовлено. Зустрічний позов задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 26 лютого 2008 року, який зареєстровано в реєстрі за №150 та завірено приватним нотаріусом ОСОБА_7

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 114,70 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ КБ "ПриватБанк" Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу на рішення, якою просила скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 вересня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні, колегія приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи - 26 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № MRAWGA00000151 відповідно до якого, банк надав відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 99 000,00 США строком до 23.02.2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань між банком та відповідачем 26 лютого 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно якого, відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 158,90 кв.м., житловою площею 73,30 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду від 28.04.2009 року за № 2-1350/09 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MRAWGA00000151 від 26 лютого 2008 року у розмірі 99 000,00 доларів США - звернуто стягнення на житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 158,90 кв.м., житловою площею 73,30 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Закритому акціонерному товариству комерційному банку "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Частиною 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення.

Згідно повідомлення від 26 лютого 2013 року, надісланого відповідачу ОСОБА_1, останній був попереджений банком про добровільне звільнення житлового будинку АДРЕСА_1, на яке звернуто стягнення, в термін 30 діб з часу отримання цього повідомлення.

Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції

послався на те, що не вбачає підстав для примусового виселення відповідача та інших осіб, так як, відсутнє підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 отримав вимогу про добровільне звільнення житлового будинку АДРЕСА_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, чим порушено вимоги ст. 40 ч.2 Закону України "Про іпотеку".

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 3. ст. 109 Житлового кодексу України: Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення па передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідачем не оскаржувалося, вступило в законну силу.

Таким чином, колегія вважає, що відповідач ОСОБА_1 підлягає виселенню з житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1

Що стосується виселення інших осіб, то колегія суддів констатує наступне.

Як вбачається з рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 листопада 2004 року ОСОБА_6 визнано власником недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 Закарпатської області.

29 грудня 2004 року між ОСОБА_6 та її сином ОСОБА_1 було укладено договір дарування, який зареєстрований в реєстрі за №4559, відповідно до якого дарувальник ОСОБА_6 подарувала, а обдаровуваний ОСОБА_1 прийняв в дар незакінчений будівництвом готовністю 70% житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1.

Відповідно до п.8 зазначеного Договору дарування обдарований зобов'язується надати право довічного користування дарунком ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Договір зареєстрований у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" - якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Виходячи з наведеного, колегія констатує пріоритет права користування дарунком за ОСОБА_2.

Крім того, колегія зазначає, що Відповідачем у справі зазначена одна особа - ОСОБА_1.

Інші особи до участі у справі не залучалися. Вимога про їх виселення суперечить принципам змагальності та диспозитивності.

Зустрічний позов, пред'явлений ОСОБА_2, до задоволення не підлягає, оскільки ним не доведено обставин, передбачених ст.с. 215, 229 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ "ПриватБанк" Шуліки Аліни Володимирівни - задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 вересня 2013 року, - скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов - задовольнити частково. Виселити ОСОБА_1, який зареєстрований (проживає) у житловому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1.

В задоволенні вимоги про виселення інших осіб - відмовити.

Зустрічний позов - відхилити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення його може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді