Постанова № 42240184, 10.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 грудня 2014 рокусправа № 804/14452/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Туркіної Л.П. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В. Проценко О.А.

при секретарі - Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної реєстраційної служби України

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р.

у справі № 804/14452/13-а

за позовом ОСОБА_2

до відповідачів Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької Марії Євгенівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1

про відмову у державній реєстрації права власності та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної реєстраційної служби України (відповідач-1), державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької Марії Євгеніївни (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1, в якому просила: визнати неправомірними дії відповідача щодо прийняття рішення №4452398 від 29.07.2013р. про відмову у державній реєстрації за позивачем права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, скасувати це рішення та зобов'язати відповідача-1 провести реєстрацію права власності на означене нерухоме майно за позивачем, про що видати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. позов задоволено.

Визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької Марії Євгеніївни щодо прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №4452398 від 29.07.2013р.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М.Є. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №4452398 від 29.07.2013р.

Зобов'язано Державну реєстраційну службу України зареєструвати за ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, паспорт громадянина України Серії НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ УМВС України у Дніпропетровській області 01.03.2011р.) право власності на нерухоме майно, а саме: на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яке визнане за нею на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2013р. у справі №22-ц/774/5135/13.

Рішення суду обґрунтовано посиланнями на норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011р. (далі - Порядок №703), норми яких позивачем при поданні заяви про реєстрацію прав на нерухоме майно було дотримано. Зокрема суд зазначив, що позивачем у якості підстави для здійснення реєстрації нерухомого майна було подано рішення суду, що набрало законної сили, що відповідало нормам п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, дії та рішення державного реєстратора, які полягали у відмові здійснити за позивачем реєстрацію права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 визнано судом такими, що суперечать ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р., третя особа - ОСОБА_1 та Державна реєстраційна служба України подали апеляційні скарги, у яких зазначають про невідповідність рішення суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим просять:

- третя особа - рішення суду першої інстанції скасувати,у задоволенні позову відмовити у повному обсязі;

- відповідач - постанову суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо Укрдержреєстру відмовити.

Так, третя особа зазначає, що суд не врахував тієї обставини, що на момент звернення позивача до державного реєстратора право власності на спірне майно, яким є квартира АДРЕСА_1, було зареєстровано за третьою особою.

Як зазначає третя особа, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації прав на нерухоме майно подаються, у тому числі, і документи, що підтверджують припинення права власності.

Таким чином, суд мав право зобов'язати Відповідача-1 зареєструвати ? частину вищевказаної квартири на позивача лише у випадку наявності рішення суду, яким би було частково припинено право власності за скаржником та визнано незаконними підстави для реєстрації за скаржником права власності і зобов'язано скасувати відповідну державну реєстрацію прав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, при поданні документів для державної реєстрації права власності, не надав реєстратору рішення суду, яким би було припинено частково право власності скаржника.

Відповідач-1 та Відповідач-2 на законних підставах відмовили позивачу у реєстрації права власності на вищевказану нерухомість.

Відповідач-1 в обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає, що згідно ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації та вчиняє реєстраційні дії.

Державна реєстраційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який очолює голова, призначений на посаду Президентом України (стаття 19 Закону України «про центральні органи виконавчої влади» та пункт 10 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 401).

Державна реєстраційна служба України не уповноважена скасовувати рішення, прийняті державним реєстратором, та відносно позивача не вчинялись та не вчиняються будь-які протиправні дії.

Отже, зобов'язавши Державну реєстраційну службу України зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, а саме: на ? частину квартири АДРЕСА_1, яке визнане за нею на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2013 року у справі № 22-ц/774/5135/13, суд тим самим порушив правовий порядок та засади діяльності центрального органу виконавчої влади, встановлені Законом.

Відповідач I також зазначає, що відповідно пункту 29 Порядку № 868, орган державної реєстрації прав не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав видає особисто заявникові або надсилає поштою з описом вкладення таке рішення разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав. За відсутності названих документів, у разі повернення їх позивачу, здійснення державної реєстрації не є можливим.

Письмових заперечень на апеляційні скарги до суду не надійшло.

У судовому засіданні третя особа та її представник доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.

ОСОБА_2, проти апеляційної скарги заперечила, зазначивши що під час розгляду спору між нею та третьою особою у суді, третя особа - колишній чоловік ОСОБА_1- протиправно здійснила реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1. Рішення суду, яким за нею визнано право на ? названої квартири, ОСОБА_2 вважає достатньою підставою для здійснення державної реєстрації її прав. Оскільки рішення суду винесено після реєстрації прав за третьою особою, воно не порушує хронологію реєстраційних дій та є аналогічним іншим правовстановлюючим документам, що свідчить про обґрунтованість вимог, заявлених у позові.

Позивачем також підтверджено факт повернення їй документів, поданих на реєстрацію.

Представники відповідачів, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, до суду не прибули.

Заслухавши учасників та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної реєстраційної служби України підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що у грудні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, Житлово-будівельного кооперативу №350 про визнання права на частину паєнагромаджень в квартирі, виділення в користування житлового приміщення, стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2013р. у справі №22-ц/774/5135/13 апеляційна скарга ОСОБА_2 була задоволена, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2013р. у справі №2/205/292/13 - скасоване та ухвалене нове рішення, яким позов ОСОБА_2 було задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. В іншій частині позову - відмовлено (а.с.12-13).

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2013р. у справі №22-ц/774/5135/13, відповідно до приписів ст.319 ЦПК України, набрало законної сили 05.06.2013р. і оскаржене станом на час розгляду даної справи не було, про що свідчить лист Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2014р.

09.07.2013р. ОСОБА_2 звернулася до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області з заявою щодо проведення державної реєстрації права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2013р. у справі №22-ц/774/5135/13.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 09.07.2013р. до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області була подана заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень встановленого зразка, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012р. №1841/5, яка була зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09.07.2013р. за реєстраційним номером 1899184. Разом із заявою позивачем було подано: копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав; документ про сплату державного мита; копію рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2013р. у справі №2/205/292/13; копію рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2013р. у справі №22-ц/774/5135/13; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1; копію ордеру на квартиру; копію рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 21.02.1984р. "Про затвердження ЖБК №350"; виписку з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ЖБК №350; копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - ЖБК №350; копію статуту ЖБК №350 (а.с.72-100).

Таким чином, позивачем було подано всі передбачені приписами п.п.7,9,10,22,26,27 Порядку №307 документи.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М.Є. №4452398 від 29.07.2013р. ОСОБА_2 було відмовлено у здійснені державної реєстрації права власності на вищеозначене нерухоме майно із посиланням на те, що заявлене право вже зареєстроване (а.с.9).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна №16561125 від 22.01.2014р. право приватної власності на всю квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване 06.03.2013р. державним реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Хапатько Є.В. за ОСОБА_1 (а.с.118).

Рішення державного реєстратора не можна визнати законним та обґрунтованим, виходячи з такого.

Спірні правовідносини регулюються Законом «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком КМУ № 703 від 22.06.2011 року.

Згідно ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.15 вказаного Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, п.7 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011р. (далі - Порядок №703), встановлено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Згідно п.п.9,10,22,26,27 Порядку №307 до заяви про державну реєстрацію додаються: документ, що посвідчує його особу, яким, зокрема, є паспорт громадянина України; документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав; документ про сплату державного мита (якщо особа не звільнена від його сплати згідно закону); документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком, в тому числі документи, що містять технічну характеристику об'єкта нерухомого майна і формуються за результатами проведення його технічної інвентаризації (якщо подано заяву про реєстрацію права власності на житловий будинок, будівлю, споруду (їх окрему частину), квартиру, житлове та нежитлове приміщення).

Документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, згідно п.п.10 п.27 Порядку №307, зокрема, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що узгоджується з приписами ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як зазначено вище, позивачем було подано всі передбачені приписами п.п.7,9,10,22,26,27 Порядку №307 документи.

Частиною 1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Отже наведеною нормою закону встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації.

При цьому згідно ч.4 ст.24 цього Закону відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Як вбачається з аналізу положень ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації прав може бути подання заявником тих самих документів, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. Отже, в іншому випадку наявність реєстрації права у Державному реєстрі прав не є підставою для відмови.

При цьому п.37 Порядку №703 передбачено, що орган державної реєстрації прав, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна, у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав щодо нерухомого майна, право власності на яке заявлено вперше. Державний реєстратор переносить записи Державного реєстру прав про речові права та їх обтяження щодо об'єкта нерухомого майна, який поділяється або частка з якого виділяється, до відкритих на кожний з новостворених об'єктів нерухомого майна розділів Державного реєстру прав. Орган державної реєстрації прав, нотаріус після проведення державної реєстрації права власності на один з новостворених об'єктів нерухомого майна у разі відсутності державної реєстрації права власності на інший новостворений об'єкт нерухомого майна у день прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надсилає власникові такого об'єкта письмове повідомлення про проведення державної реєстрації права власності на один з новостворених об'єктів, в якому рекомендує звернутися до органу державної реєстрації прав, нотаріуса з метою проведення державної реєстрації права власності на інший новостворений об'єкт. Державний реєстратор приймає рішення про закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи, відкритих щодо об'єкта нерухомого майна, який поділено або частку з якого виділено, після проведення державної реєстрації права власності щодо останнього новоствореного об'єкта нерухомого майна. Державний реєстратор оформляє рішення про закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна, який поділено або частку з якого виділено, в одному примірнику. Державний реєстратор закриває розділ Державного реєстру прав та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна, який поділено або частку з якого виділено, після долучення до реєстраційної справи відповідних документів.

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М.Є. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №4452398 від 29.07.2013р., та про протиправність дій відповідача-2 щодо винесення цього рішення, а, отже, про скасування останнього та про задоволення позовних вимог у цій частині.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, заявлених до відповідача 2, є законним та обґрунтованим, а доводи третьої особи стосовно протиправності рішення суду в цій частині спростовуються викладеним вище.

Що стосується вимог, заявлених до відповідача-1, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт (частина перша статті 9 закону).

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (частина четверта статті 9 Закону).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема:

- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

- відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

- відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у державному реєстрі прав та поданих документах;

- відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав. Вносить до них відповідні записи;

4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

7) надає витяги з Державного реєстру прав або відмовляє у їх наданні у випадках, передбачених цим Законом;

8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

В той же час, державна реєстраційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який очолює голова, призначений на посаду Президентом України (стаття 19 закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та пункт 10 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 401).

Відповідно до пункту 9 положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 401, Укрдержреєстр у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України та доручень Міністра юстиції України видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує Голова Укрдержреєстру.

Державна реєстраційна служба України, як орган державної влади, в силу положень законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не може впливати на прийняття державними реєстраторами рішень щодо реєстрації прав або відмови у ній.

Отже, суд помилково зобов'язав відповідача-II вчинити дії, що віднесені до повноважень та функцій державного реєстратора.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що задоволенню вимог про здійснення державної реєстрації також перешкоджають наступні обставини.

З 12.02.2013 року процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868.

Відповідно пункту 29 цього Порядку, орган державної реєстрації прав не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав видає особисто заявникові або надсилає поштою з описом вкладення таке рішення разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав.

За відсутності звернення у встановленому законодавством порядку до відповідної реєстраційної служби за місцезнаходженням нерухомого майна, державний реєстратор не вправі переглядати документи та/або приймати будь-яке рішення щодо реєстрації.

Згідно пояснень, наданих ОСОБА_2 у судовому засіданні, їй повернуто документи, що були подані для проведення державної реєстрації.

Приймаючи до уваги, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою про здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позовних вимог стосовно зобов'язання відповідача-1 вчинити реєстраційні дії слід відмовити.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної реєстраційної служби України слід задовольнити частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. скасувати в частині покладення на Державну реєстраційну службу України обов'язку здійснити реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме на ? частини квартири АДРЕСА_1, яке визнано за нею на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2013 року у справі № 22-ц/774/5135/13. У задоволенні позовних вимог щодо покладення на Державну реєстраційну службу України вищезазначеного обов'язку з реєстрації - відмовити.

В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної реєстраційної служби України задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. скасувати в частині покладення на Державну реєстраційну службу України обов'язку здійснити реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, а саме на ? частини квартири АДРЕСА_1, яке визнано за нею на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.06.2013 року у справі № 22-ц/774/5135/13.

У задоволенні позовних вимог щодо покладення на Державну реєстраційну службу України вищезазначеного обов'язку з реєстрації - відмовити.

В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 р. - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко