Ухвала суду № 42240088, 11.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"11" листопада 2014 р.

справа № 2а-0870/81/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Малиш Н.І., Коршуна А.О.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 р. у справі № 2а-0870/81/11

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

У січні 2011 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 22.11.2010 р. №0001410805/0 та від 17.12.2010 р. №0001410805/1.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року позов задоволено, а саме:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі у відношенні ВАТ «Дніпроенерго»:

№ 0001410805/0 від 22.11.2010 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 46 690,50 грн., в т.ч. 31 127 грн. за основним платежем та 15 563,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001410805/1 від 17.12.2010 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 46 690,50 грн., в т.ч. 31 127 грн. за основним платежем та 15 563,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова мотивована тим, що при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному

порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

В судове засідання представники учасників процесу не з’явилися, повідомлені належним чином, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 11.10.2010 року проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правових взаємовідносин з контрагентом ТОВ "Таврія Будпостач", ТОВ "ТК "Ольвія", ТОВ "ТСЦ ЮГ", ТОВ "ЗНТК", ТОВ "Цоколь", ТОВ "ТБ "Бужмонтаж Запоріжжя" за період з 01.06.2008 р. по 30.09.2009 р., за наслідками якої складено акт від 05.11.2010 р. за №473/08-05/00130872 (а.с. 19-59).

Відповідно до акту від 05.11.2010 р. за №473/08-05/00130872, в ході перевірки, відповідачем виявленні наступні порушення:

- п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 198 грн.;

- п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 155 645 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 31 127 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97 р., в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування в періоді, що перевірявся, на загальну суму 68 709 грн.

Відповідно до акту від 05.11.2010 р. за №473/08-05/00130872 правочини між позивачем та ТОВ "Таврія Будпостач", ТОВ "ТК "Ольвія", ТОВ "ТСЦ ЮГ", ТОВ "ЗНТК", ТОВ "Цоколь", ТОВ "ТБ "Бужмонтаж Запоріжжя" не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави та суспільства, порушують публічний порядок та згідно ст.203, ст.215, 216 ЦК України є нікчемними.

Позиція податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та контрагентами ТОВ "Таврія Будпостач", ТОВ "ТК "Ольвія", ТОВ "ТСЦ ЮГ", ТОВ "ЗНТК", ТОВ "Цоколь", ТОВ "ТБ "Бужмонтаж Запоріжжя" ґрунтується на отриманих від інших податкових органів актах перевірки контрагентів ТОВ "Таврія Будпостач", ТОВ "ТК "Ольвія", ТОВ "ТСЦ ЮГ", ТОВ "ЗНТК", ТОВ "Цоколь", ТОВ "ТБ "Бужмонтаж Запоріжжя" щодо фіктивності їх діяльності.

На підставі акту перевірки 22.11.2010 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001410805/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 46 690,50 грн., в тому числі основний платіж - 31 127 грн., штрафні (фінансові) санкції - 15 563,50 грн.(а.с.66).

На підставі рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі про результати розгляду первинної скарги № 12922/10/25-016 прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2010 року №0001410805/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 46 690,50 грн., в тому числі основний платіж - 31 127 грн., штрафні (фінансові) санкції - 15 563,50 грн.(а.с.67).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність висновків відповідача під час проведення перевірки, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що між ВАТ "Дніпроенерго" (покупець) з ТОВ "Таврія Будпостач" (постачальник) укладено договір поставки №1436 від 15.05.2008 р. Постачальником видано податкову накладну від 05.06.2008 р. №506136, сума податку на додану вартість, згідно якої, складає 67824 грн. Сума податку на додану вартість за вказаною податковою накладною, включена до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, та відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, яка відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за червень 2008 р.

В періоді, що перевірявся ВАТ "Дніпроенерго" здійснювало розрахунки з ТОВ "ЗНТК" згідно рахунків на оплату продукції згідно договору поставки ТМЦ від 04.06.2009 р. №932, на загальну суму 44055 грн. Згідно умов додаткової угоди №1 від 22.07.2009 р., укладеної сторонами, сума поставки збільшується на 12360 грн.

В червні 2009 р. ВАТ "Дніпроенерго" без укладання договору, на підставі рахунку-фактури, сплачено на користь ТОВ "ТСЦ ЮГ" грошові кошти в сумі 1945,94 грн. ТОВ "ТСЦ ЮГ" видано рахунок-фактуру від 16.06.2009 р. №160611 на оплату продукції та податкову накладну від 16.06.09 р. №160611. Розрахунки згідно рахунку-фактури, проводились у безготівковій формі, платіжним дорученням від 25.06.2009 р. №13167 на загальну суму 1945,94 грн.

В періоді, що перевірявся ВАТ "Дніпроенерго" мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ "Цоколь" без укладання договорів поставки (купівлі-продажу). Передача товару ТОВ "Цоколь" у власність ВАТ "Дніпроенерго", оформлена рядом видаткових накладних. На підставі рахунку-фактури від 10.08.2009 р. №87, виданого ТОВ "Цоколь" на товари, ВАТ "Дніпроенерго" сплачено грошові кошти у сумі 98000 грн.

В періоді, що перевірявся ВАТ "Дніпроенерго" мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ "ТБ Будмонтаж Запоріжжя" без укладання договорів поставки (купівлі-продажу). На підставі рахунку-фактури від 08.09.2008 р. №80906, виписаного ТОВ "ТБ Будмонтаж Запоріжжя" за товари, ВАТ "Дніпроенерго" сплачено грошові кошти в сумі 951,36 грн. Передача товару ТОВ "ТБ Будмонтаж Запоріжжя" у власність ВАТ "Дніпроенерго"оформлена видатковою накладною від 08.09.2008 р. №80906. Розрахунки за товар, проводились у безготівковій формі. згідно платіжного доручення від 16.09.2008 р. №20646 на суму 951,36 грн.

В періоді, що перевірявся ВАТ "Дніпроенерго" мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ "ТК Ольвія" без укладання договорів поставки (купівлі-продажу). На підставі рахунку-фактури від 22.09.2009 р. №11/08, виписаного ТОВ "ТК "Ольвія" за товари, ВАТ "Дніпроенерго" сплачено грошові кошти в сумі 4114,76 грн. Передача товару ТОВ "ТК "Ольвія" у власність ВАТ "Дніпроенерго" оформлена видатковою накладною від 22.09.2009 р. №452.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем включено до податкових кредитів за вказані періоди суми ПДВ у розмірі 31 127 грн.

На дату складання податкових накладних ВАТ "Дніпроенерго" було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва від 02.04.2009 №524502 (а. с. 11).

Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується рахунками - фактури, платіжними дорученнями (Т.2 а. с. 13, 23, 29, 30, 44, 45, 60, 74-88, 89-98), видатковими та податковими накладними (Т.2 а. с. 14, 15, 19, 20, 26, 27, 39, 40, 41, 57, 58, 99, 100, 104, 105, 109, 110. 114, 115, 119, 120. 124, 125, 129, 130, 138, 139, 146, 147, 152, 153, 157, 158, 163, 164, 171, 172, 176, 177, 179).

Згідно даних ЄДРПОУ та акту перевірки зареєстрованим видом діяльності позивача є виробництво електроенергії, в тому числі, ремонт і технічне обслуговування двигунів та турбін, ремонт і технічне обслуговування насосів, компресорів та гідравлічних систем, ремонт та технічне обслуговування контрольно-вимірювальних приладів, розподілення та постачання електроенергії, постачання пари та гарячої води (а.с. 12).

Судом першої інстанції в судовому засіданні встановлено, що ВАТ "Дніпроенерго" подано до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість за червень-вересень 2008-2009 років, в яких задекларовано податковий кредит в розмірі 31 127 грн.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, нікчемність правочину встановлюється саме законом, а не актом податкової перевірки, якій не містить доказової бази, які б факти у цьому акті не були відображені. Довести нікчемність правочину можна одним єдиним способом: навести норму закону, в якій чітко сказано, що правочин є нікчемним.

Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку. Посилання відповідача на частину 5 статті 203, ч.1 ст. 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Фактів спрямованості правочинів між позивачем та його контрагентами на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначених правочинів недійсними через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом суду не надано, в акті перевірки про наявність таких рішень не зазначено.

За викладених обставин до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, відображення в акті перевірки висновків про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином є передчасним.

Крім того, з огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

В даному випадку проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено, та не спростовано відповідачем.

Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого податковий орган посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України.

Таким чином, визнання правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Позивач у червні-вересні 2008-2009 рр. відніс до складу податкового кредиту, зокрема, ПДВ у розмірі 31 127 грн. на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому контрагентами, які на момент їх виписки були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі № 2а-0870/81/11 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.О. Коршун