Ухвала суду № 42234274, 04.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 року м. Київ К/800/64797/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О. Юрченко В.П.,за участю секретаря Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської регіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року

у справі № 826/295/13-а

за позовом Державного підприємства «АНТОНОВ»

до Київської регіональної митниці

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень -

В С Т А Н О В И В

Державне підприємство «АНТОНОВ» (надалі також - позивач, ДП «АНТОНОВ») звернулось до суду з адміністративним позовом до Київської регіональної митниці (надалі також -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 грудня 2012 року № 291 та № 292.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 грудня 2012 року № 291 та № 292.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року апеляційну скаргу Київської регіональної митниці залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду від 13 вересня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 28 грудня 2012 року № 291 (визначено суму грошового зобов'язання за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 366211,97 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 292 969,57 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 73242,40 грн.) та № 292 (визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на загальну суму 3 583 567,99 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 2 866 854,39 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 716 713,60 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 18 вересня 2012 року №5/12/100000000/14307529, про порушення позивачем вимог статті 267 Митного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, Закону України «Про єдиний митний тариф», Постанови Кабінету Міністрів України «Питання ввезення на митну територію України товарів суб'єктами літакобудування».

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Роблячи висновки про повне декларування позивачем митної вартості товарів в частині включення вартості дослідно-конструкторських робіт, суди попередніх інстанцій встановили, що для створення та розробки нових типів літаків серії АН позивач уклав ряд зовнішньоекономічних договорів з іноземними компаніями на поставку продукції та надання послуг, предмет яких розділено на дві частини, однією є науково-конструкторські роботи, другою є виробництво та поставка певних товарів.

Згідно обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, вартість проектно-конструкторських робіт сплачена позивачем в повному обсязі окремо від вартості товарів, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, рахунками-фактури, актами-приймання-передачі виконаних робіт, протоколами погодження договірної ціни, додатковими угодами, відомостями виконання складової частини дослідно-конструкторської роботи, специфікаціями до договорів, рахунків на оплату,вантажно-митними деклараціями, переліком обладнання, що передається у тимчасове користування, а грошові зобов'язання задекларовані та відображені у податкових накладних.

На підтвердження своїх доводів відповідачем не надано розрахунків розділення вартості дослідно-конструкторських робіт за спірними договорами.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позиція відповідача, який розділяє вартість дослідно-конструкторських робіт на кількість товарів, що поставляється згідно з договором є помилковою, оскільки визначити конкретну кількість товару, який буде виготовлений та може бути додатково замовлений за даною конструкторською документацією, є неможливим.

Відповідно до статті 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюванні товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, а саме: належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

З аналізу даної правової норми слідує, що до ціни товару може додаватися вартість дослідно-конструкторських робіт безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваного товару і тільки у випадку постачання останніх безоплатно або за заниженими цінами.

Враховуючи, що дослідно-конструкторські роботи за укладеними позивачем договорами поставляються за плату, то суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що висновки відповідача є такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Щодо висновків попередніх судових інстанцій про правомірне декларування позивачем митної вартості товарів та включення транспортних витрат, то Вищий адміністративний суд України також з ними погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно д положень Митного кодексу України.

Згідно з пунктом 5 статті 267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товарі додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

При визначенні митної вартості відповідно до частини 3 статті 267 Митного кодекс України, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускаєте включення ніяких інших витрат. До митної вартості не включаються витрати і транспортування після ввезення, за умов виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, які документально підтверджено та які піддають обчисленню.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Водночас, за умов виділення витрат на транспортування оцінюваного товару після його ввезення на митну територію України з ціни такого товару, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, документального підтвердження таких витрат та можливості їх обчислення, підстави для включення таких витрат до митної вартості зазначеного товару відсутні.

Пунктом 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (надалі також - Порядок №1766; чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов'язані подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, також:

або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надані транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умов платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг , товарів;

або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, декларування позивачем транспортних витрат до митної території України здійснювалося на підставі довідок про вартість транспортування товарів до митної території України, що надавалися перевізниками (експедиторами), які є необхідними документами для визначення митної вартості товарів і без яких неможливе митне оформлення та калькуляцій транспортних витрат, у разі здійснення перевезення власним транспортом.

Перевезення позивачем товарів власними транспортними засобами здійснювалося на підставі калькуляцій транспортних витрат, що містять відомості і про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України. Також, перевезення позивачем товарів залученим транспортом здійснювалося на підставі довідок перевізників, актів виконаних робіт за укладеними договорами з перевізниками.

Розміри витрат на транспортування, що були задекларовані позивачем, підтверджуються довідками перевізників та експедиторів про вартість транспортування товарів до митного кордону України та калькуляціями транспортних витрат.

Документи, які були надані митниці під час декларування товарів та які були предметом дослідження митним органом під час перевірки (довідки, договори, акти, рахунки), дозволяють провести їх ідентифікацію з товарами та надають можливість обчислення транспортних витрат на митній території України.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, у разі визначення у довідці лише витрат на транспортування поза межами митної території України до митного оформлення надавався акт виконаних робіт та договір на транспортні послуги, в яких вказано повну вартість транспортних послуг.

Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано належним чином відповідачем у судовому процесі, вартість транспортних витрат може бути розподілена на вартість транспортних послуг поза межами митної території та у межах митної території і підлягає обчисленню (шляхом від'ємного значення).

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірне декларування позивачем митної вартості товарів.

Щодо посилань відповідача на виявлені розбіжності між задекларованими сумами транспортних витрат і сумами міжнародних транспортно-експедиційних послуг, вказаних в актах здачі-приймання робіт, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали їх такими, що не спростовують правильність визначення позивачем митної вартості товару, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про ціни та ціноутворення» в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Частиною 1 статті 11 вказаного Закону визначено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Абзацом 1 пункту 4.3. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактова) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів) за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Отже, в силу вищенаведених правових норм слідує, що, укладаючи зовнішньоекономічні договори сторони мають право встановлювати власні, узгоджені з контрагентами-перевізниками (експедиторами), ціни щодо вартості послуг перевезення як на митній території України так і за її межами.

Крім того, як свідчать встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, листом Державної митної служби України від 26 травня 2008 року №16/1-848-ЕП надано довідкову інформацію щодо вартості транспортних витрат в залежності від виду транспорту. Попередні судові інстанції, проаналізувавши надані позивачем довідки-перевізників встановив, що вартість перевезення, із розрахунку вартості 1 кілометра не перевищують тарифів перевезення на один кілометр згідно вищезазначеного Листа.

З урахуванням наведених норм та встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, висновки відповідача про допущення позивачем порушень при декларуванні митної вартості є необґрунтованими.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем правил класифікації товарів, попередні судові інстанції вірно виходили із їх помилковості з огляду на наступне.

Класифікація товарів базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів 1996 року та Комбінованій тарифно-статичній номенклатурі Європейського союзу. Єдиний підхід до кодування товарів забезпечує уникнення неоднозначного трактування призначень товарів та уникнення порушень законодавства, зокрема подвійного оподаткування.

Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності є товарною номенклатурою Митного тарифу України і здійснюється відповідно до правил, викладених у Законі України «Про Митний тариф України».

Віднесення товару до категорії, що звільняється від сплати податку на додану вартість, здійснюється одночасно за кодом УКТЗЕД та за текстовим описом такого товару.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій за функціональною направленістю присвоїти код товару може тільки виробник цього товару.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення процедур (пункт 35статті 1 Митного кодексу України ).

Пункт 19 статті 1 Митного кодексу України дає визначення поняттю «митні процедури», відповідно до якого це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про єдиний митний тариф» (в редакції, чинній на момент пропуску товару через кордон України) мито нараховується митним органом України відповідно до положень цього Закону і ставок Єдиного митного тарифу України, чинними на день подання митної декларації. Імпортер зобов'язаний подати митному органу документи необхідні для проведення митних процедур (стаття 88 Митного кодексу України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, поставки установки ТГ-16 М здійснювалися ДП «АНТОНОВ» безпосередньо від фірми-виробника ВАТ «Казанское моторостроительное производственное объединение» м. Казань.

Так, за ВМД від 19 жовтня 2010 року № 100000024/2010/759153 ДП «АНТОНОВ» був задекларований товар № 3 «Турбіни для цивільної авіації: турбогенераторна установка ТГ-16М..» за кодом УКТЗЕД 8411811000, при митному оформленні товару позивачем застосовано пільги по сплаті ввізного мита та податку на додану вартість (преференція 136).

Однак, керуючись Поясненнями до УКТЗЕД, які діяли на час митного оформлення товару позивачем, затверджені Наказом Держмитслужби України від 31 квітня 2004 року № 68 та пояснення, затверджені наказом Держмитслужби України від 30 грудня 2010 року № 1561), згідно яких генераторні установки, що являють собою генератор і первинний двигун, які змонтовані (чи призначені до монтажу) разом як єдиний агрегат або на загальній основі, включаються до товарної позиції 8502 за умови, що вони постачаються разом (навіть якщо для зручності під час транспортування вони упаковані окремо) та з урахуванням того, що дана установка призначалась для встановлення на літак цивільної авіації АН-32Б, відповідач дійшов висновку, що даний товар необхідно класифікувати за кодом 8502 39 10 00 згідно УКТЗЕД.

При цьому відповідач посилається на лист Держмитслужби України від 2 серпня 2012 року № 11.1/3-16.2/8842, який було адресовано ДП «АНТОНОВ» та Київській регіональній митниці, в якому викладені підходи щодо класифікації допоміжних силових установок ДСУ ТА-12, ДСУ ТА-18. Згідно даного листа газотурбінні двигуни, які конструктивно поєднані з електрогенератором, повинні класифікуватися в товарній позиції 8502.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, дані твердження відповідача спростовуються наданими позивачем: керівництвом по технічній експлуатації і формулярами, специфікаціями, згідно яких ВСУ ТА-12 та ТА-18 є авіаційними допоміжними двигунами, призначеними для встановлення на повітряному судні.

З матеріалів справи слідує, що виробником допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ТА-18 є ОАО «НПП «Аеросила» (Росія). Так, виробник товару після виготовлення товару та з метою поставки товару покупцю класифікує останній відповідно до Єдиної системи кодування товарів та в подальшому зазначає визначений код товару у товаросупровідних та митних документах.

Як слідує з обставин, встановлених попередніми судовим інстанціями, до кожної ВМД на поставку вищевказаних установок додавався Сертифікат про проходження товару, в якому зазначалися критерії походження, а саме: Д8411. Крім цього, виробником замовлялись експертизи в Південній Торгово-промисловій палаті Московської області. Так, в актах експертизи від 5 квітня 2012 року № 161-01-00114 та від 6 грудня 2011 року № 161-01-00635 визначено, що «по товарной номенклатуре внешнеэкономической деятельности вспомагательный газотурбинный двигатель (ВГГД) ТА -18-200-124 № 001 относится к коду 8411810001».

Відповідно до вказаного переліку документів, в якому виробником зазначений код, товар надходить до митної території України, де в подальшому на основі відомостей, зазначених виробником товару, оформлюється вантажно-митна декларація.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано належними чином протягом судового процесу відповідачем, код 84 11 на допоміжні силові установки, зокрема на ВСУ ТА-12, закріплений Кабінетом Міністрів України в Постанові № 680 від 21 липня 2010 року «Питання ввезення на митну територію України товарів суб'єктами літакобудування».

Попередні судові інстанції правильно відхилили посилання відповідача на лист Держмитслужби України від 2 липня 2012 року № 11.1/3-16.2/8842, як на такий , що свідчить про помилкову класифікацію позивачем допоміжних силових установок ДСУ ТА-12, ДСУ ТА-18, оскільки вказаний лист був виданий вже після здійснення поставок товарів та після проведення перевірки відповідачем.

Поряд з цим, дослідивши листи Державної митної служби щодо переліків продукції, яку планується постачати (отримувати) у 2009, 2010, 2011 роках в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18 листопада 1993 року, суди встановили, що вказані листи містять підтвердження коду УКТЗЕД, що був наданий допоміжним силовим установкам, а саме з групою кодів 8411- двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни.

Крім того, вказані допоміжні силові установки поставлялися на територію України і раніше, до перевіряємого періоду, а саме згідно ВМД від 6 листопада 2008 року № 100000010/8/459238, ВМД від 20 вересня 2008 року № 100000010/8/45437, ВМД від 2 липня 2009 року № 100000010/9/262604 допоміжні силові установки класифікувалися за кодом 84118110 - тобто в товарній групі - Двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни, докази чого містяться в матеріалах справи.

Після проведення перевірки органами державної влади були встановлені коди допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18, згідно УКТЗЕД, а саме: Листом № 2732-10/3811-12 від 04.02.2013 року Міністерство економічного розвитку та торгівлі України.

Згідно переліку товарів подвійного використання, які поставляються в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18.11.1993 року імпорт - допоміжні силові установки ВСУ ТА-12, встановлений код згідно УКТЗЕД 1411119000, допоміжні силові установки ВСУ ТА-18-200-124, встановлений код згідно УКТЗЕД - 8411 11 9000, допоміжні силові установки ВСУ ТА-18-100, встановлений код 8411 11 9000, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами.

Перелік продукції з аналогічним кодом товару для ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18 був затверджений і на 2012 рік, 2011 рік, докази чого містяться в матеріалах справи.

Крім цього, в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації від 18 листопада 1993 року Федеральною митною службою Росії щороку затверджуються переліки товарів, що ввозяться та вивозяться з території Російської Федерації. Так виробником вказаних допоміжних силових установок є ВАТ «НПП «Аеросила» м. Ступіно» і для вказаних допоміжних силових установок ВСУ ТА-12, ВСУ ТА-18 встановлений код товару за ТНЗЕД Росії - 8411 81 0001, згідно Переліків на 2011, 2012, 2013 роки.

З урахування встановлених обставин, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що, позивач відповідно до вимог законодавством ввозив Допоміжні силові установки ТА-12 за кодом товарної групи 8411 - Двигуни турбореактивні, турбогвинтові та інші газові турбіни, як оподатковуються за ставкою мита 0%.

На підставі ВМД від 25 листопада 2011 року № 100200000/2011/294663 позивачем задекларовано товар «Антиадгезивна рідина Safelease 30gal, на основі політетрафторетилену (полімер у первинній формі) з додаванням води -4 галона.1 галлон 3,80 літра» за кодом згідноУКТЗЕД 3904610000 (ставка мита 0%). За хімічним складом згідно паспорту безпеки, що був наданий ДП «АНТОНОВ» під час перевірки, даний продукт (правильна назва продукту: Airtech Release All felease 30) містить політетрафторетилен - 20%, воду 60 - 70%, сурфактант 1-3%, використовується дана речовина як рідина для чищення. Відповідно до примітки 2(f) до 39 група УКТЗЕД не включає органічні поверхнево-активні речовини (яким є сурфактант) та препарати товарної позиції 3402. З урахуванням вищезазначеного відповідач вважає, що даний товар необхідно класифікувати за кодом 3402 90 90 00 (ставка мита 6,5%) згідно УКТЗЕД.

Однак, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, висновки про те, що речовина застосовується для чищення, спростовуються експертним висновком Київської торгово-промислової палати від 2 вересня 2011 року №СК-172, оскільки, згідно технічної інформації дана речовина забезпечує легке знімання епоксидних, фенольних, БМИ та уретанових виробів з полімерної та металічної поверхні. А саме утворює на поверхні плівку, яка забезпечує легке знімання виробів з форми, а тому не є рідиною для чищення.

Таким чином, Антиадгезивна рідина позивачем правомірно декларувалася за кодом УКТЗЕД 3904610000.

На підставі ВМД від 15 листопада 2011 року № 100000024/2011/268807 ДП «АНТОНОВ» задекларовано товар «Крючок для одягу з алюмінієвого сплаву 2964» за кодом згідно УКТЗЕД 7616999000 (ставка мита 0%). Даний крючок призначений для монтажу на дверях, в конкретному випадку на дверях заднього туалету літака.

Враховуючи технічні характеристики товару, його призначення відповідач вважає, що зазначений товар необхідно класифікувати за кодом 8302 50 00 00 (ставка мита 10%) згідно з УКТЗЕД - полиці, вішалки, у тому числі для капелюхів, та аналогічні вироби.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зі змісту Рішення Відділу номенклатури та класифікації товарів Державної митної служби України про визначення коду товару від 22 липня 2008 року №КТ-100-812-08 слідує, що для Гачків для одягу з алюмінію арт. 2964 встановлений код 7616999000.

Враховуючи, що в даному випадку митна служба самостійно погодила код класифікації товару, а саме 7616999000, попередні інстанцій дійшли юридично правильно зазначили, про безпідставне донарахування грошових зобов'язань відповідачем.

На підставі ВМД від 19 жовтня 2010 року № 100000024/2010/759260 підприємством задекларовано товар «Комплекти проводів, які використовуються для монтажу з'єднань в бортовій радіоелектронній апаратурі, одножильні, робоча напруга 250-600В....» за кодом УКТЗЕД 8544 З0 10 10 (ставка мита 0%), та товар «Проводи електричні з ізольованими провідниками, одножильні, монтажні МС36-11 0,20 (ОТК)ТУ 16-505.195-80 д= 1,20мм - 500м.» за кодом УКТЗЕД 8544 20 00 90 (ставка мита 0%).

Відповідач вважає, що згідно вимог УКТЗЕД проводи БПГРЛ-0,50, ПТЛ-200-1,5, ПТЛ-200-25,01), що мають діаметр жили провідника понад 0,51 мм, повинні класифікуватися за кодом УКТЗЕД 8544 59 10 00 (ставка мита 7%), а проводи МС 0.20 (тов.№2), та БИФЭЗ-Н-0,20 (тов.№1), що мають діаметр жили провідника 0,51 мм, повинні класифікуватись за кодом УКТЗЕД 8544 59 80 00 мита 7%), при цьому при митному оформленні товару позивачу надано пільги по сплаті ввізного та податку на додану вартість (преференція 136).

Крім того на підставі ВМД від 30 серпня 2010 року № 100000024/2010/755111 був оформлений товар «провід бортовий ... БИФЭЗ-Н-2хО,20....» за кодом УКТЗЕД 8544 30 90 90 (ставка мита 2%). Проте, згідно з позицією відповідача, згідно вимог УКТЗЕД даний провід повинен класифікуватися за кодом УКТЗЕД 8544 59 80 00 (ставка мита 7%).

Колегія суддів звертає увагу звертає на те, що за змістом пункту 10.3 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Відповідно до статті 206 Податкового кодексу України в разі ввезення товарів на митну територію України сума податку на додану вартість нараховується митним органом. Реалізовуючи надані законом повноваження, митний орган відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України самостійно розраховує грошові зобов'язання платника податків. Отже, митний орган відповідає за нарахування сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість і мита.

За змістом статті 313 Митного кодексу України класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, є виключною компетенцією митних органів.

Згідно зі статтею 313 МК класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД, є виключною компетенцією митних органів.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК).

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України. Таких обставин у цій справі не встановлено і відповідачем не наведено.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи ВМД, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили його на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки у класифікації товару.

З урахуванням наведеного, попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про безпідставне прийняття податкових повідомлень-рішень.

Таке застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що висловлена в постанові від 4 листопада 2014 року по справі №21-479а14 (реєстраційний номер в ЄДРСР 41603059), яка, в силу положень статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для застосування, та у відповідність з якою суди зобов'язані привести свою судову практику.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності як і не доведено правомірності податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Київської регіональної митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.О. Бухтіярова

В.П. Юрченко