Рішення № 42232051, 24.12.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1751/2014(м)

265/2056/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Адамова Т.С.

Категорія 30 Доповідач Песоцька Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.

Ткаченко Т.Б., Мальцевої Є.Є.

при секретарі Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Донецький металургійний завод» про відшкодування майнової та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Донецький металургійний завод» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Донецький металургійний завод») про відшкодування шкоди.

Вказував на те, що постановою відділу державної виконавчої служби в Ленінському районі міста Донецька (далі ВДВС) від 15 серпня 2006 року було зупинено виконавче провадження з примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2006 року, зі змінами внесеними рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 червня 2006 року, про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Донецький металургійний завод» на його користь 33639 грн. 11 коп.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 липня 2013 року постанова ВДВС про зупинення примусового виконання рішення суду визнана протиправною.

23 березня 2013 року на виконання зазначеного рішення суду на його рахунок в банку було перераховано 33470 грн. 91 коп.

Посилаючись на те, що несвоєчасним виконанням відповідачем рішення суду йому завдані: збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 44291 грн. 49 коп. (33639,11 х 20% х 6 лет 7 мес.), оскільки, якби він своєчасно отримав грошові суми і уклав депозитний договір, то з 15 серпня 2006 року до 23 березня 2013 року отримав дохід в розмірі 20% річних; інфляційні втрати в розмірі 32566 грн. 58 коп. (33639,11 х 1,02 х 1,026 х 1,018 х 1,009 х 1,166 х 1,223 х 1,123 х 1,091 х 1,046 х 1,002) та моральна шкода, позивач просив стягнути з відповідача ВАТ «ДМЗ» на його користь 44291,49 грн. упущеної вигоди, 32566,58 грн. інфляційних втрат, 20000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 200 грн. витрат на правову допомогу.

Після уточнення вимог позивач просив стягнути з відповідача ВАТ «ДМЗ» на його користь упущену вигоду за період з 15 серпня 2006 року до 27 жовтня 2014 року в розмірі 111002,90 грн., інфляційні втрати за період з 15 серпня 2006 року до 27 жовтня 2014 року в розмірі 77168,11 грн., компенсацію моральної шкоди в розмірі 20000 грн. та у відшкодування витрат на правову допомогу 200 грн., на сплату судового збору 121,80 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2014 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити рішення про задоволення його позовних вимог, посилається на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

У судове засідання представник відповідача в третій раз не з'явився, про розгляд справи повідомлений. У письмових заявах, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач просить розглянути справу за відсутності його представника.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2006 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 червня 2006 року, з відкритого акціонерного товариства «Донецький металургійний завод» на користь ОСОБА_3 стягнуто 20171 грн. 01 коп. відшкодування втраченого заробітку внаслідок професійного захворювання, 10968 грн. 10 коп. компенсації за несвоєчасну виплату відшкодування втраченого заробітку і 2500 грн. відшкодування моральної шкоди, а всього 33639 грн. 11 коп.

Постановою ВДВС у Ленінському районі міста Донецька від 04 серпня 2006 року було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання зазначеного рішення суду і боржнику пропонувалось добровільно виконати судове рішення до 11 серпня 2006 року (а.с. 7).

Постановою ВДВС від 15 серпня 2006 року виконавче провадження було зупинено у зв'язку з порушенням ухвалою господарського суду Донецької області від 08 серпня 2006 року справи про банкрутство відносно ВАТ «Донецький металургійний завод» та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів (а.с. 10).

Постановою ВДВС від 11 жовтня 2006 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з ВАТ «ДМЗ» на користь ОСОБА_3 1306 грн. 55 коп., постановою від 16 жовтня 2006 року виконавчі провадження про стягнення з ВАТ «ДМЗ» на користь ОСОБА_3 33639 грн. 11 коп. та 1306 грн. 55 коп. об'єднані у зведене виконавче провадження.

Постановою ВДВС від 21 травня 2012 року виконавче провадження про стягнення з ВАТ «ДМЗ» на користь ОСОБА_3 грошових сум було поновлено.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 липня 2013 року постанова ВДВС від 15 серпня 2006 року про зупинення виконавчого провадження про стягнення на користь ОСОБА_3 33639 грн. 11 коп. визнана протиправною (а.с. 8-9).

З 21 по 24 травня 2012 року відкритим акціонерним товариством «Донецький металургійний завод» було перераховано на рахунок ВДВС у Ленінському районі міста Донецька на виконання зобов'язань перед ОСОБА_3 34770 грн. 93 коп. (а.с. 54-56).

23 березня 2013 року ВДВС перераховано на рахунок ОСОБА_3 у відділенні Ощадбанку України 34770 грн. 93 коп., у тому числі, на виконання рішення суду від 09 лютого 2006 року 33639 грн. 11 коп. (а.с. 63, 76-77, 80-83).

Відповідно до відмітки у виконавчому листі Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2006 року виконавче провадження щодо примусового виконання зазначеного рішення суду було закінчено 25 березня 2013 року на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі (а.с.3).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування упущеної вигоди та моральної шкоди, суд виходив із того, що відсутні законні підстави для задоволення зазначених вимог. З висновком суду не можна не погодитись.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності зі ст. 60 ЦПК України позивач повинен довести, що з вини відповідачів він не отримав прибуток, на який мав право розраховувати, і що йому причинена моральна шкода.

Належних доказів на підтвердження того, що несвоєчасним виконанням рішення суду позивачу було завдано моральну шкоду та він не отримав прибуток не надано; причинного зв'язку між діями відповідача та такою шкодою не встановлено.

Позивачем заявлено вимоги про відшкодування упущеної вигоди за період з 15 серпня 2006 року до 27 жовтня 2014 року, в той час, як боржником сума заборгованості перерахована на рахунок ВДВС 24 травня 2012 року.

Законом України «Про виконавче провадження», який визначає порядок примусового виконання судових рішень, не передбачено стягнення моральної шкоди за невиконання судових рішень боржником, а встановлено інші види відповідальності.

Доводи позивача про те, що відповідач виплатив йому в погашення заборгованості за рішенням суду 33470 грн. 91 коп. замість 33639 грн. 11 коп., тобто не доплатив 168 грн. 20 коп. (33639,11 - 33470,91), спростовуються даними його ощадної книжки про перерахування 34770 грн. 93 коп. (а.с.63).

За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення вимог про відшкодування упущеної вигоди та моральної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду в зазначеній частині, позивач не навів доводів, які б спростовували висновки суду.

Проте, незгода позивача з рішенням суду в частині відмови у відшкодуванні інфляційних втрат заслуговує на увагу.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного позову, суд виходив з того, що положення ст. 625 ЦК України розповсюджуються на договірні правовідносини і не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. З таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 559 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення зобов'язання є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2006 року, яке набрало законної сили задоволено позов ОСОБА_3 про відшкодування шкоди й стягнуто з ВАТ «ДМЗ» на його користь 33639 грн. 11 коп.

Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням.

Перерахована вказана грошова сума боржником остаточно 24 травня 2012 року.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14.

Таким чином, є законні підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.

Інфляційні втрати підлягають відшкодуванню за період з 15 серпня 2006 року до 24 травня 2012 року (день перерахування заборгованості боржником) і їх сума становить 32697 грн. 21 коп. (33639,11 (сума боргу) х 1,972 (сукупний індекс інфляції) = 66336,32 - 33639,11).

Вимоги позивача про відшкодування інфляційних втрат до 27 жовтня 2014 року є безпідставними.

Доводи відповідача про неможливість виконання рішення суду не заслуговують на увагу.

Зі справи вбачається, що після відкриття виконавчого провадження 05 серпня 2006 року відповідачеві пропонувалось добровільно виконати рішення суду. Проте лише 24 травня 2012 року відповідач перерахував суму заборгованості на рахунок ВДВС.

Зупинення виконавчого провадження у зв'язку з порушенням справи про банкрутство відносно боржника і введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів судом визнано незаконним.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції на час введення мораторію) дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян.

З урахуванням зазначеного рішення суду в частині відмови в задоволені позову про відшкодування інфляційних втрат необхідно скасувати, позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з ПАТ «ДМЗ» на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду про відшкодування шкоди за період з 15 серпня 2006 року до 24 травня 2012 року в сумі 32697 грн. 21 коп.

У відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача у відшкодування витрат на сплату судового збору 121 грн. 80 коп. (а.с. 26) і на правову допомогу 200 грн. (а.с 4, 67) та в дохід держави судовий збір в розмірі 326 грн. 97 коп.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Донецький металургійний завод» про відшкодування суми інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Донецький металургійний завод» на користь ОСОБА_3 у відшкодування інфляційних втрат 32697 (тридцять дві тисячі шістсот дев'яносто сім) грн. 21 коп., у відшкодування витрат на правову допомогу 200 грн. та на сплату судового збору 121 грн. 80 коп. і в дохід держави судовий збір в розмірі 326 грн.97 коп.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді