Ухвала суду № 42232001, 18.12.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1792/2014(м)

264/7997/13-ц

Категорія 53 Головуючий у 1-й інстанції Литвиненко Н.В.

Суддя-доповідач Мироненко І.П.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

18 грудня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів Супрун М.Ю., Осипчук О.В.

при секретарі Бєльченко Б.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованої індексації заробітної плати з компенсацією, середнього заробітку за час затримки її виплати та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до ПАТ «ММК ім. Ілліча», просив стягнути на його користь індексацію заробітної плати з 01 березня 2003 року по 05 травня 2010 року, з компенсацією, середній заробіток за час затримки розрахунку з 06 травня 2014 року, витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн.

В уточненій позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача індексацію заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 05 травня 2010 року, з компенсацією, в розмірі 3834 грн. 07 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати, 1000 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 1049 грн. 93 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 2500 грн. з утриманням ПАТ «ММК ім. Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 250 грн., а всього 4099 грн., 93 коп.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір у розмірі 473 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду змінити, в частині стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_3, які в судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, доводи апеляційної скарги підтримують в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача Новгородської В.В., дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частині стягнення індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 1049 грн. 93 коп. сторонами не оскаржується.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 23 жовтня 1997 року по 05 травня 2010 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча». При звільненні йому не була виплачена сума індексації заробітної плати.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Згідно наданого табеля обліку робочого часу, позивач був звільнений 05 травня 2010 року, цей день був для нього останнім робочим (не вихідним) днем, а тому відповідач мав провести розрахунок з позивачем в день звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині.

Суд першої інстанції правильно врахувавши наявність підстав для застосування відповідальності за ст.117 КЗпП України до роботодавця зі стягненням з останнього на користь працівника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, разом з тим, невірно визначив загальний розмір цього заробітку.

Так, правила обчислення середнього заробітку передбачені положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

Згідно абз.4 п.2 Порядку, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до абз. 3 п. 4 цього Порядку.

Відповідно до абз.3 п.4 Порядку, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Як пояснила в суді апеляційної інстанції представник відповідача Новгородська В.В., позивач ОСОБА_2 останні декілька місяців не працював на своїй посаді, а виконував роботу за дорученням, тому в довідці про середній заробіток зазначено «фактично відпрацюванні 0 годин», заробітна плата йому нараховувалася згідно посадового окладу.

Ці обставини підтверджуються розрахунковими листами за період з січня по травень 2010 року, з яких вбачається, що позивачем виконувалася робота за переведенням усередині цеху.

Розрахункові листи, витяг з табелю обліку робочого часу, довідка про середній заробіток долучені до матеріалів справи за клопотанням представника відповідача, оскільки такі докази мають суттєве значення по справі для правильного вирішення, що відповідає положенням ч.2 ст. 303 ЦПК України.

Згідно проведеного відповідачем відповідно до Порядку розрахунку (довідка № 2/78275) розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_2, визначеної з тарифу складає 74 грн. 56 коп.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

З наступного дня з дати звільнення 06 травня 2010 року по день ухвалення судом рішення 06 листопада 2014 року припадає 1131 робочий день.

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 84 327 грн. 36 коп. (1131 р.д. х 74,56 грн.).

Суд першої інстанції не в повній мірі врахував вищевикладені норми закону і помилково узяв до розрахунку середнього заробітку позивача не заробіток визначений з тарифу, а інші виплати за грудень 2009 року.

Натомість, неправильне обчислення судом першої інстанції загального розміру середнього заробітку ОСОБА_2 за час затримки розрахунку при звільненні на висновки суду не вплинули, оскільки дійшовши обґрунтованого висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних до виплати при звільненні позивача, суд обґрунтовано стягнув на його користь середній заробіток в сумі 2500 грн.

Такий висновок ґрунтується на принципі співмірності із задоволеними сумами, що відповідає положенням вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» і узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24 жовтня 2011 року в справі № 6-39цс11, 21 листопада 2011 року в справі № 6-60цс11, від 16 січня 2012 року в справі № 6-54цс11, від 03 липня 2013 року в справі № 6-60цс13, від 20 листопада 2013 року в справі № 6-114цс13.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у 300 грн. судом також прийняті до уваги зазначені обставини, наведене позивачем обґрунтування спричиненої моральної шкоди.

Суд першої інстанції навів правове обґрунтування свого рішення, підстав для зміни рішення в зазначеній частині та збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів не вбачає.

Також колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду і в частині відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача ці витрати частково, пропорційно задоволеним вимогам.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для зміни рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: