Ухвала суду № 42227479, 06.01.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 739/1566/14-к Головуючий у І інстанції Чепурко В. В. Провадження № 11-кп/795/45/2015 Категорія - ст. 190 ч. 1 КК України Доповідач Воронцова С. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-суддіВоронцової С. В.

суддів - Короїда Ю.М., Заболотного В.М.

секретаря - Дудко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42014270190000006, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_3 та обвинуваченої ОСОБА_3 на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 листопада 2014 року, щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки села Смяч Новгород-Сіверського району Чернігівської області, громадянки України, з середньо-спеціальною освітою, працюючої бухгалтером районного комітету профспілки працівників освіти, пенсіонерки, проживаючої АДРЕСА_1, раніше не судимої,

що обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора - Шимка Є.М.,

захисника - ОСОБА_2,

обвинуваченої - ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 7 листопада 2014 року обвинувачена ОСОБА_3 визнана винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України з призначенням покарання за частиною першою статті 190 КК України у виді штрафу в розмірі 850 гривень; за частиною четвертою статті 358 КК України у виді штрафу в розмірі 680 гривень.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді штрафу в розмірі 850 гривень.

Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_3 на користь держави грошові кошти в сумі 6 090 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Питання речових доказів вирішено у відповідності до вимог статті 100 КПК України.

Не погодившись з рішенням місцевого суду захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області щодо ОСОБА_3 скасувати, а кримінальне провадження закрити за відсутності подій злочинів, передбачених ч. 4 ст. 358 та ч. 1 ст. 190 КК України.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що доводи обвинувачення не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки подання довідки від 11 лютого 2014 року, яка не являється офіційним документом, не створює юридичних наслідків і не може кваліфікуватися за ч. 4 ст. 358 КК України. Звертає увагу, що вчинити злочин, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України, у спосіб, зазначений у вироку, взагалі неможливо, зважаючи на нормативне регулювання питання виплати допомоги на поховання. Стверджує про те, що ухвалюючи обвинувальний вироку, суд вийшов за межі обвинувачення, а саме, вину обвинуваченої вбачав у тому, що вона звернулась до управління пенсійного фонду за виплатою допомоги на поховання ще до того, як поховання було здійснене. В той же час, згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_3 обвинувачувалась у тому, що похованням ОСОБА_5 фактично не займалась, а подала до управління пенсійного фонду довідку міської ради, на підставі якої отримала грошові кошти на поховання. Вважає, що припущенням, як суду, так і органу досудового розслідування є обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.358 КК України. Зауважив, що буквальне тлумачення ст.53 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розкривається в підзаконних актах, згідно з якими передбачається можливість отримання допомоги на поховання ще до здійснення поховання.

Звертає увагу на те, що у судовому засіданні було достеменно встановлено, що померла ОСОБА_5 перебувала в близьких, дружніх та довірливих відносинах з обвинуваченою ОСОБА_3, яка постійно перебувала поряд з ОСОБА_5, отже коли остання померла, то довідка про смерть обґрунтовано була видана на ім'я обвинуваченої. Саме ОСОБА_3 була організатором поховання ОСОБА_5 та всі організаторські питання вирішувала 10 лютого 2014 року, а 11 лютого 2014 року отримала Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання, при цьому повідомила осіб, які видавали їй довідку, про те, що поховання фактично не здійснене, після чого віднесла документи до управління пенсійного фонду та написала заяву про виплату допомоги на поховання. При цьому, про те, що витрати на поховання та проведення поминального обіду взяли на себе онуки померлої вона дізналась лише під час поминального обіду 11 лютого 2014 року. Таким чином, немає жодних підстав стверджувати про те, що обвинувачена фактично не займалась похованням ОСОБА_5

Вказує на те, що позов про повернення безпідставно отриманого майна не розглядається під час розгляду в суді кримінального провадження, так як в кримінальному провадженні підлягає розгляду тільки позов про відшкодування шкоди, завданої злочином. Наголошує на тому, що ОСОБА_3 отримала допомогу на поховання саме на підставі витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання, який був виданий на її ім'я. Вона не звинувачується в тому, що отримала цей витяг безпідставно, отже є правомірним і отримання нею допомоги на поховання. В свою чергу особи, які витратили кошти на поховання, мали право на відшкодування власних витрат за рахунок цієї допомоги, для чого повинні були звернутись до ОСОБА_3, а в разі її відмови могли звернутись до суду.

Обвинувачена ОСОБА_3 також не погодилась з вироком суду першої інстанції та звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить вирок Новгород-Сіверського районного суду скасувати, а провадження щодо неї закрити.

Доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 була для неї близькою людиною, тому після її смерті вона відчувала своїм обов'язком поховати її. Надії на те, що похованням ОСОБА_5 займуться родичі останньої в неї не було, оскільки протягом багатьох років ОСОБА_5 проживала одна і допомоги від родичів не отримувала. Отже, після того, як дружина сина померлої сказала, що на похорон вони не приїдуть, вона почала займатись підготовкою до похорону ОСОБА_5. Нею та її чоловіком були вирішені питання щодо похорону та поминального обіду, однак, про те, що наступного дня за все сплатили онуки померлої вона дізналась лише 11 лютого 2014 року в післяобідній час. Наголошує на тому, що в неї не було наміру на незаконне заволодіння грошовими коштами і те, що вироком суду вона визнана шахрайкою для неї образливо, оскільки 90 відсотків людей звертаються за допомогою на поховання ще до проведення самого поховання.

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 11 лютого 2014 року, достовірно знаючи про те, що власні кошти на поховання померлої ОСОБА_5 вона не витрачала, переслідуючи мету незаконного заволодіння чужим майном - бюджетними коштами у вигляді одноразової грошової допомоги на поховання померлої особи, шляхом обману, подала до Управління Пенсійного фонду України в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, розташованого в м. Новгороді-Сіверському Чернігівської області, завідомо підроблений документ - довідку від 11 лютого 2014 року, видану виконавчим комітетом Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, про те, що вона здійснила поховання померлої ОСОБА_5 за власні кошти. У зв'язку з цим 17 лютого 2014 року з державного бюджету їй незаконно було виплачено 6 090 грн. 00 коп., чим державі в особі Управління пенсійного фонду України в Чернігівській області заподіяно шкоду у вказаному розмірі.

Заслухавши обвинувачену ОСОБА_3 та її захисника ОСОБА_2, які підтримали подані ними апеляційні скарги та просили їх задовольнити, скасувавши вирок суду першої інстанції та закривши кримінальне провадження щодо ОСОБА_3, міркування прокурора, який не погодився з поданими апеляційними скаргами обвинуваченої та її захисника, просив залишити їх без задоволення, вважав вирок суду законним, обґрунтованим та таким, що зміні або скасуванню не підлягає, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів підстав для їх задоволення не знаходить.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які її засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які ретельно досліджені і перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень не визнала та показала, що вона декілька років доглядала за ОСОБА_5, яка оформила довіреність на її ім'я для отримання пенсії, за життя подарувала їй будинок. Після смерті ОСОБА_5 вона вважала своїм обов'язком зайнятись її похованням. Не заперечувала, що разом з нею участь у підготовці до поховання приймали і родичі померлої. Зазначила, що лікарське свідоцтво про смерть було отримано нею 10 лютого 2014 року, 11 лютого вранці вона отримала свідоцтво про смерть в Рагсі, також на її ім'я був виданий витяг для отримання допомоги на поховання. З цими документами вона звернулась до Управління пенсійного фонду України в Новгород-Сіверському районі для отримання грошової допомоги на поховання, де їй сказали, що необхідно надати довідку з міської ради про те, хто буде здійснювати поховання та розрахунковий рахунок. Вона звернулась у міську раду, де повідомила, що має намір здійснювати поховання ОСОБА_5 і їй видали відповідну довідку. Зазначила про те, що власних грошових коштів на поминальний обід вона не витрачала, його оплатили родичі померлої. Також, не заперечувала, що до неї звертались родичі ОСОБА_5 з питанням про повернення грошових коштів перерахованих їй державою, однак вона відмовилась їх повертати, при цьому запитавши кому і скільки повинна повернути.

Спростовуючи доводи обвинуваченої ОСОБА_3 про непричетність до кримінальних правопорушень, що їй інкримінуються, суд послався на докази у кримінальному провадженні в їх сукупності, які є допустимими і підстав сумніватися у їх достовірності по справі не встановлено.

З показань свідка ОСОБА_7 вбачається, що саме він та його родичі займались питаннями щодо організації поховання бабусі ОСОБА_5 Про те, що ОСОБА_3 отримала грошову допомогу на поховання від держави він дізнався після того, як його дружина звернулась за її отриманням і їй повідомили, що така допомога вже отримана обвинуваченою. Вони звернулись до обвинуваченої та просили її повернути гроші, однак остання відмовилась це зробити.

Свідок ОСОБА_8 дала показання аналогічні показанням свідка ОСОБА_7, при цьому доповнила, що особисто повідомляла ОСОБА_3 про те, що не зважаючи на те, що їх родина не здійснювала догляд за бабусею, однак виконає все необхідне щодо її поховання та сплатить всі витрати. Повідомила про те, що вони звертались до обвинуваченої, щоб остання повернула гроші, але вона відмовилась це зробити.

Свідок ОСОБА_9 загалом підтвердила показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, вказавши, що їх родина здійснила всі витрати на поховання бабусі ОСОБА_5 Лише після поховання вони дізнались, що гроші на поховання, які виплачує держава, були отримані обвинуваченою, яка не витратила на похорон жодної копійки.

Свідок ОСОБА_11 показала, що особисто знає обвинувачену, знає і про те, що вона опікувалась ОСОБА_5 Взимку 2014 року до неї звернулась ОСОБА_3 з проханням видати довідку для отримання грошової допомоги на поховання, при наявності свідоцтва про смерть ОСОБА_5 вона видала таку довідку. Не заперечувала, що на той момент їй було відомо, що поховання ще не відбулось, однак обвинувачена запевнила її, що здійснюватиме поховання за власні кошти, так як син померлої не приїде, а онуки взагалі не мають до цього відношення.

Свідок ОСОБА_12 дала показання аналогічні показанням свідка ОСОБА_11

Свідок ОСОБА_10 підтвердила показання свідка ОСОБА_8 в тій частині, що саме остання домовлялась та сплачувала грошові кошти за поминальний обід.

Свідок ОСОБА_13 вказав, що питаннями організації поховання займалась дружина ОСОБА_7, яка в подальшому і сплачувала за надані ним послуги з приводу поховання ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_14 показала, що ОСОБА_3 здійснювала догляд за ОСОБА_5, коли остання померла, то вона особисто допомогла обвинуваченій прибрати в будинку та приготувати речі для поховання. Стверджувала про те, що ОСОБА_3 вважала своїм обов'язком поховати померлу, однак також вказала, що їй відомо, що витрати на поховання сплатили родичі ОСОБА_5, а не обвинувачена. Особисто вона не бачила, коли саме приїхали родичі померлої.

Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 показали, що їх родина здійснювала догляд за ОСОБА_5, після її смерті займались організацією її поховання, при цьому вказали, що їм не відомо чи здійснювались їх родиною витрати на поховання померлої. Не заперечували, що родина ОСОБА_5 зверталась до них з проханням повернути грошові кошти отримані для поховання від держави.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав вірну юридичну оцінку показанням вказаних свідків, з урахуванням того, що вони були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, та правильно визнав їх допустимими доказами у справі.

З мотивувальної частини вироку суду вбачається, що на підтвердження своїх висновків щодо доведеності винуватості ОСОБА_3 суд керувався не лише показаннями свідків та обвинуваченої, а й іншими зібраними у кримінальному провадженні доказами, які у своїй сукупності утворюють єдину картину подій, що відбувались, та підтверджують той факт, що ОСОБА_3 незаконно заволоділа бюджетними коштами у вигляді одноразової грошової допомоги на поховання померлої особи.

Таким чином, суд першої інстанції, у відповідності до вимог законодавства, правильно дослідив усі зібрані у кримінальному провадженні докази та дав їм належну оцінку у нарадчій кімнаті під час прийняття рішення у кримінальному провадженні.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які підтвердили той факт, що обвинувачена була обізнана про те, що не здійснюватиме поховання померлої ОСОБА_5 за власний рахунок, всі витрати на поховання понесла саме їх родина, а не родина обвинуваченої. Крім того, з показань даних свідків вбачається, що вони 10 лютого 2014 року прибули до будинку ОСОБА_5. Таким чином, повідомляючи секретаря Новгород-Сіверського міського голови про те, що на поховання ОСОБА_5 не прибуде жоден з її родичів і вона всі витрати понесе особисто, ОСОБА_3 дійсно повідомила завідомо неправдиву інформацію, що потягло за собою внесення недостовірних даних до довідки про поховання, на підставі якої в подальшому обвинуваченою було отримано грошові кошти.

Не може колегія суддів погодитись і з твердженнями апеляційних скарг про те, що всі питання щодо отримання грошових коштів були вирішені обвинуваченою до проведення поминального обіду, на якому вона дізналась про те, що всі витрати були сплачені родичами померлої.

Так, на зворотній стороні Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання мається відмітка від 12 лютого 2014 року про те, що допомога на поховання виплачена в розмірі 6090 грн. 00 коп. Отже, на час отримання грошових коштів, а саме 12 лютого 2014 року, ОСОБА_3 достеменно знала про те, що не понесла жодних витрат на поховання ОСОБА_5 та мала реальну можливість відмовитись від отримання грошової допомоги на поховання, але не зробила цього та отримала грошові кошти.

Доводи захисника про те, що у мотивувальній частині вироку суд припустився буквального тлумачення статті 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», залишивши поза увагою інші нормативні акти, які дозволяють отримання грошової допомоги на поховання ще до того, як відбулось поховання не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів.

Дійсно, підставою для виплати допомоги на поховання є Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання, який видається тільки один раз. Однак, як в ході досудового розслідування, так і в ході судового розгляду було встановлено, що даний Витяг був отриманий обвинуваченою ОСОБА_3 на підставі довідки міської ради Новгород-Сіверського району про те, що ОСОБА_3 здійснила поховання ОСОБА_5 за власні грошові кошти. При цьому, судом було встановлено, що ОСОБА_3 знала, що повідомляє завідомо неправдиву інформацію секретарю міського голови, оскільки на той час їй було відомо, що витрати на поховання понесуть родичі померлої, які прибули до міста саме з метою здійснити поховання ОСОБА_5

Викладені в апеляційній скарзі обвинуваченої посилання на те, що вона кілька років здійснювала догляд за померлою ОСОБА_5 та перебувала з нею у дружніх стосунках, на думку колегії суддів, не мають жодного відношення до даного кримінального провадження, оскільки той факт, що обвинувачена доглядала померлу не свідчить про наявність у ОСОБА_3 права на отримання допомоги на поховання, так як таке права мають особи, які фактично понесли відповідні витрати.

За встановлених у кримінальному провадженні фактичних обставин, на переконання колегії суддів, дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані судом першої інстанції за частиною першою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України, як використання завідомо підробленого документу та заволодіння чужим майном шляхом обману.

При обранні обвинуваченій ОСОБА_3 виду та міри покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України вірно врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винної, її сімейний та майновий стан, її вік, те, що вона позитивно характеризується, є пенсіонеркою за віком, працює. Прийняв до уваги відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_3 покарання є необхідним і достатнім для її виправлення, відповідає скоєному та особі обвинуваченої.

Вказівка захисника на те, що позов про повернення безпідставно отриманого майна не розглядається під час розгляду в суді кримінального провадження, так як в кримінальному провадженні підлягає розгляду тільки позов про відшкодування шкоди, завданої злочином, на думку колегії суддів є безпідставною та не обґрунтованою.

Відповідно до вимог частини першої статті 128 Кримінального процесуального кодексу України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діянням підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з положенням частини третьої вищевказаної статті КПК України цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. При цьому, відповідно до частини четвертої статті 128 КПК України, форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час розгляду цивільного позову прокурора дані вимоги Закону були дотримані. Цивільний позов прокурором був заявлений у відповідності до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України та обґрунтовано став предметом розгляду у даному кримінальному провадженні.

Твердження захисника про те, що ОСОБА_3 діяла відповідно до вимог Закону та на законних підставах отримала грошову допомогу на поховання спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що особи, які насправді понесли витрати на поховання могли звернутись до обвинуваченої з проханням повернути виплачені їй грошові кошти, і лише в разі відмови звернутись до суду в порядку цивільного судочинства є необґрунтованими.

У судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що родина ОСОБА_5 зверталась до обвинуваченої з вимогою повернути їм грошові кошти, отримані від держави на поховання ОСОБА_5, але з боку ОСОБА_3 вони отримали відмову. Саме після отримання відмови родина ОСОБА_5 звернулась із заявою про перевірку законності отримання ОСОБА_3 грошової допомоги на поховання померлої.

Таким чином, суд першої інстанції законно та обґрунтовано прийняв до розгляду цивільний позов прокурора і в цій частині вирок суду також є законним і обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Істотних порушень норм кримінального процесуального закону при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді в суді, які були б підставою для скасування ухваленого щодо обвинуваченої судового рішення не встановлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418, 419, 376 КПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_3 та обвинуваченої ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 7 листопада 2014 року щодо обвинуваченої ОСОБА_3 залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДІ:

ЗАБОЛОТНИЙ В.М. ВОРОНЦОВА С.В. КОРОЇД Ю.М.