Постанова № 42220095, 29.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 грудня 2014 року № 826/15974/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000834101 від 28.07.2014 та №0001164101 від 06.10.2014

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000834101 від 28.07.2014 та № 0001164101 від 06.10.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в Акті перевірки, і вважає, що податкові повідомлення-рішення від 28.07.2014 року № 0000834101 та від 10.2014 року № 0001164101 були прийняті Відповідачем з порушенням чинного законодавства України і підлягають скасуванню в повному обсязі. Крім того, позивач зазначає, що підчас дії мораторію відповідачем протиправно були нараховані штрафні санкції.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, в обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що під час перевірки позивачем не було надано перевіряючим всю первинну документацію та перевіркою встановлено, що до 01.01.2000 року поставка вугілля, та продуктів його збагачення, вугільних й торфових брикетів, електроенергії, газу оподатковувалась за ставкою 0% ПДВ, перша подія для податкових накладних виникла в 1999 році на момент розрахунків існувала кредиторська заборгованість, про що свідчать акти звірки з Державним агентством резерву України та Постанови, Рішення суду. Право на податковий кредит у ПАТ «Центренерго» відсутнє. Таке право по поставках до 01.01.2000 року взагалі відсутнє, дане підтверджується Договором від 24.12.1999 №юр-7/959-99, згідно якого вартість поставки перераховується без ПДВ, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до законодавства.

У судовому засіданні 06.11.2014 представник відповідача надав суду письмові заперечення, додаткові усні пояснення та просив відмовити у задоволенні позову.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

Міжрегіональноим головним управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників проведена позапланова документальна виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" з питань достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по фінансово господарських взаємовідносинах з Державним агентством резерву України за грудень 2012, що вплинуло на показники декларації за січень 2013, перевірка проведена на підставі пп. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ, наказу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 29.05.2014 №521 та наказу на продовження строків проведення документальної виїзної перевірки від 19.06.2014 №603.

Перевіркою встановлено порушення: пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755- VI із змінами та доповненнями, встановлено завищення податкового кредиту у розмірі 17 400 326 грн. за грудень 2012 року, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у розмірі 17 400 326 грн. за грудень 2012 року та занижено ПДВ до сплати у розмірі 17400326 грн. за січень 2013 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 18.07.2014 №767/28-10-41-1/22927045.

На підставі Акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2014 року №0000834101, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17400326,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України, за результатом розгляду скарги Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 29.09.2014 №4154/6/99-99-10-01-15 та зобов'язано Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників застосувати штрафні санкції відповідно до вимог п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, а скаргу залишено без задоволення.

На підставі рішення Державної фіскальної служби України від 29.09.2014 №4154/6/99-99-10-01-15 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 жовтня 2014 року №0001164101, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8700163 грн.

Публічне акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують права позивача, звернулось з відповідним позовом до суду.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000834101 від 28.07.2014, суд зазначає наступне.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Згідно з п. 1 розпорядження КМУ від 21 грудня 1999 р. N 1432-р дозволено Держкомрезерву відпустити в грудні 1999 р. тепловим електростанціям Міненерго в порядку тимчасового позичання 1 млрд. м 3 природного газу для потреб підприємств енергетичного комплексу зі сплатою щомісяця 0,5 відсотка вартості відпущеного газу за користування.

На виконання зазначеного розпорядження КМУ 24 грудня 1999 р. між Державним комітетом України по матеріальних резервах (правонаступником якого відповідно до постанови КМУ від 30 червня 2000 р. N 1041 стало Державне агентство з управління державним матеріальним резервом України, правонаступником якого відповідно до Указу Президента України від 7 серпня 2001 р. N 603/2001 р. є Державний комітет України з державного матеріального резерву) та ВАТ «Центренерго» (правонаступником якого відповідно до загальних зборів акціонерів від 29.03.2011 є ПАТ "Центренерго", правонаступником якого згідно Загальних зборів акціонерів від 25.04.2014 є "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", Підприємство) було укладено договір №юр-7/959-99 від 24 грудня 1999 р. (надалі Договір N юр-7/959-99).

У відповідності до пункту 1.1 Договору №юр-7/959-99, відпуск із державного резерву Підприємству природного газу згідно розпорядження КМУ від 21.12.1999р. №1432-р в порядку тимчасового позичання та розрахунки за нього.

Згідно пунктів 2.1 - 2.4 Договору №юр-7/959-99, Комітет відпускає із державного резерву в грудні 1999р. Підприємству природний газ в кількості до 297,0 млн.куб.м. по ціні 280,3286 грн., ПДВ-0. Підприємство зобов'язане: повернути у травні-червні 2000р. до державного резерву природний газ в фактично відпущеному обсязі, або оплатити його вартість на розрахунковий рахунок Комітету по ціні, що діятиме на час повернення, але не нижчою ціни відпуску; здійснювати оплату на поточний рахунок Комітету щомісячно 0,5 % від вартості фактично поставленого природного, газу за користування тимчасовою позичкою до повного повернення. Підприємство надає заставу або банківську гарантію або фінансову гарантію відповідно органів місцевого самоврядування або органів державної влади по розрахункам з Комітетом. Підприємство в термін до 15.01.2000р. надає Комітету погоджений ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» акт фактичного використання в грудні 1999р. природного газу по наряду Комітету.

Пунктом 3.1 Договору №юр-7/959-99, вартість газу, що підлягає відпуску із державного резерву складає 83257594,20 грн., ПДВ-0.

Відповідно до пунктів 4.1 - 4.4 Договору №юр-7/959-99, Комітет відпускає природний газ із державного резерву на умовах франко-ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» після виконання Підприємством п.2.3 даного договору. Фактом відпуску природного газу є наряд Комітету. Підприємство повертає в державний резерв природний газ на умовах франко-ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України». Фактом повернення природного газу до державного резерву є приймальний акт форми Р-16, який завірено ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», та податкова накладна. Один примірник приймального акту форми Р-16 та податкової накладної подається Підприємством до Комітету в 10-ти денний термін після закладки природного газу.

Пунктами 7.1 та 8.1 вищезазначеного Договору передбачено, що всі додатки, зміни та доповнення до цього договору дійсні і є невід'ємною його частиною тільки в тому випадку, коли вони виконані в письмовій формі і підписані обома сторонами за договором. Термін дії договору встановлюється з часу його підписання до 01.07.2000 р.

У відповідності до умов Договору №юр-7/959-99 відпуск газу здійснювався без урахування податку на додану вартість.

Так, Рішеннями Господарських судів міста Києва від 12.12.2003 по справі №4/9, від 05.07.2005 у справі № 42/311 та від 13.10.2008 по справі №37/314 встановлено факт відпуску в 1999 році з державного резерву 3103920000 м3 природного газу за договором № юр-7/959-99 від 24.12.1999 р. на суму 87011754,11 грн. без ПДВ.

У відповідності з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 "Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву" продовжено строк повернення природного газу, відпущеного на підставі рішень Кабінету Міністрів України, у тому числі і розпорядження № 1432-р від 21.12.1999, до 01.01.2023.

Так, Актом №2 звірки заборгованості на виконання Постанови КМУ №517 від 11.06.2012 р. із змінами і доповненням вбачається, що станом на 01.10.2012 року у ПАТ «Центренерго» по Договору від 24.12.1999р. №юр-7/959-99 рахується кредиторська заборгованість природного газу без ПДВ у сумі 87 011 754,81 грн. та картка взаєморозрахунків з Державним агентством по рахунках 5500 «інші довгострокові зобов'язання", 6850 «розрахунки з іншими кредиторами».

Погашення заборгованості за відпущений природний газ (1999 році) ПАТ «Центренерго» здійснено у грудні 2012 року на підставі договору №юр-7/959-99 від 24.12.1999., Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік», постанови КМУ від 11.06.2012 №517.

У Додатку 5 декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року відповідно до первинних документів віднесено відпущений у 1999 році природний газ вартістю 87 011 754,81 грн. та ПДВ на 17 400 326 грн.

За визначенням, наведеним у пункті 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 11.6 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 01 січня 2000 року діють положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з поставки: вугілля, та продуктів його збагачення, вугільних ї торфових брикетів, електроенергії, газу, імпортованого в Україну.

Таким чином, виходячи з правила першої події, у разі здійснення попередньої оплати за товари постачальником нараховується податкове зобов'язання з податку на додану вартість та виписується податкова накладна, яка дає право покупцю на податковий кредит. У разі, якщо першою відбулась подія з поставки товару, то постачальник також формує податкові зобов'язання за фактом поставки.

Проте, виходячи з правила першої події, якщо першої відбулась подія з перерахування коштів в рахунок оплати товару - то постачальник формує податкові зобов'язання на дату оплати, якщо ж першою відбулась подія з поставки товару - то постачальник формує податкові зобов'язання на дату поставки.

З аналізу матеріалів справи та норм законів, суд приходить до висновку, що в даному випадку першою подією за Договором № юр-7/959-99, яка відбулася до 01.01.2000 року саме є поставка товару (газу) та оподатковувалась за ставкою 0% ПДВ.

Крім того, як встановлено Постановою Вищого господарського суду України по справі №37/314 від 25.03.2009, в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем до державного резерву природного газу в фактично відпущеному обсязі та докази здійснення належної оплати за позичання матеріальних цінностей, як то передбачено ч. 1 п. 2.2 договору Nюр-7/959-99.

Відповідно до пункту 14.1.191 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь - яка передача права розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Відповідно до пункту 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст.187 є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

З аналізу вищезазначених норм законів, суд приходить до висновку, що Законом України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Податковим кодексом України не передбачено обов'язку платника податку двічі формувати податкові зобов'язання за однією і тією ж операцією тобто, як на дату поставки товару, так і на дату оплати товару.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновками відповідача, що до 01.01.2000 року поставка газу оподатковувалась за ставкою 0% ПДВ, перша подія для податкових накладних виникла в 1999 році на момент розрахунків існувала кредиторська заборгованість, про що свідчать акти звірки з Державним агентством резерву України та рішеннями судів.

Таким чином, право на податковий кредит у ПАТ «Центренерго» відсутнє, таке право по поставках газу до 01.01.2000р. взагалі відсутнє, що підтверджується п. 3.1 Договору від 24.12.1999р. №юр-7/959-99, згідно якого вартість поставки прораховується без податку на додану вартість.

Також, суд звертає увагу, що у відповідності до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до вимог, встановлених абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Згідно з пунктом 86.7 вказаної статті Кодексу у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку - зокрема, застосування фінансової відповідальності.

Вищезазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки, як відсутні. Акт містить визначення про те, що позивачем первинних бухгалтерських документів до перевірки не надано, натомість, позивачем Акт перевірки було отримано, що ним не заперечується та заперечень з первісною документацією Позивачем Податковому органу надано не було.

Оскільки відповідачу не було надано в повному обсязі первинно бухгалтерських документів під час перевірки, що підтверджується матеріалами справи, а саме, на запит №1 від 05.06.2014 податкового органу щодо надання актів прийму передач природного газу, оборотно-сальдові відомості, судом вбачається правомірним висновок відповідача про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу України щодо обов'язкового підтвердження витрат та податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення № 0000834101 від 28.07.2014 прийнято з урахуванням всіх обставин.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0001164101 від 06.10.2014, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 29.09.2014 №4154/6/99-99-10-01-15 та зобов'язано Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників застосувати штрафні санкції відповідно до позивача згідно вимог п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, а скаргу залишено без задоволення.

На підставі рішення Державної фіскальної служби України від 29.09.2014 №4154/6/99-99-10-01-15 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 жовтня 2014 №0001164101, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8 700 163 грн., у тому числі, за основним платежем 0 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 8 700 163 грн.

У відповідності до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як вже було встановлено судом, згідно акту перевірки було встановлено порушення позивачем пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755- VI із змінами та доповненнями, встановлено завищення податкового кредиту у розмірі 17 400 326 грн. за грудень 2012 року, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у розмірі 17 400 326 грн. за грудень 2012 року та занижено ПДВ до сплати у розмірі 17 400 326 грн. за січень 2013 року.

З Ухвали Господарського суду від 25.06.2014 по справі №15/76-б-43/624-б вбачається, що на даний час процедура банкрутства ПАТ «Центренерго» триває, а штрафні санкції нараховані за грудень 2012 р.

Згідно зі ст. ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання, а відтак дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання, і є похідними від основного зобов'язання.

З огляду на наведене, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

На час винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в матеріалах справи відсутні докази того, що позивача визнано банкрутом і відкрито ліквідаційної процедури, провадження у справі про банкрутство не закінчено, а дія мораторію не припинена.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення № 0001164101 від 06.10.2014 прийнято з урахуванням всіх обставин.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов