Рішення № 4221147, 09.07.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/249

09.07.09

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Леман-Україна»

до Приватного підприємства «Ярослав»

про стягнення 730 847,74 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: Бєлозьоров С.С. –довіреність № 28 від 12.05.09;

від відповідача: Чебан Т.П. –довіреність б/н від 01.07.09;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Леман-Україна» звернулося в Господарський суд м. Києва з позовом до Приватного підприємства «Ярослав»про стягнення 730 847,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов Договору поставки № СВП-02/04/08 від 10.04.2008 не розрахувався за поставлену продукцію, заборгувавши позивачу 331 075,42 грн.

З цих підстав позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 331 075,42 грн. - боргу, 302 106,32 грн. –пені, 33 107,55 грн. –штрафу, 35 235,35 грн. –індексу інфляції, 5 864,60 грн. –3 % річних, 23 458,50 грн. –процентів за неправомірне користування коштами, а також понесені ним по справі судові витрати –7 308,48 грн. –державного мита, 118, 00 грн. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою від 06.05.2009 було порушено провадження по справі та призначено її до розгляду.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва від 18.05.2009 справу № 37/249 було доручено прийняти до свого провадження судді Якименко М.М.

Ухвалою суду від 25.05.2009 вказану справу було прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М. та призначено її до розгляду на 09.07.2009.

09.07.2009 представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні подав письмовий відзив на позовну заяву згідно якого частково визнає позовні вимоги.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.07.2009 за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № 13/05/07-ДПП (далі - Договір), згідно умов якого (п.1.1), сторони погодили, що відповідач зобов’язується передати у встановлений у даному Договорі термін у власність відповідача металопродукцію (далі - товар), а відповідач зобов’язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору ціна, загальна кількість, асортимент, сортемент та розгорнута номенклатура товару, що постачається за цим Договором, визначається у рахунках-фактурах позивача, які є не від’ємними частинами даного Договору, та/або видаткових/залізничних накладних.

Згідно умов Договору поставка товару може здійснюватись залізничним транспортом, автотранспортом або самовивозом зі склду позивача.

Позивачем одночасно з кожною партією товару був переданий відповідачу пакет документів на товар, а саме: видаткова накладна, акт прийому-передачі, копія сертифікату якості.

Згідно п. 3.5. Договору оплата товару здійснюється відповідачем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках-фактурах позивача. З моменту зарахування на поточний рахунок позивача 100% оплати за поставлений товар, або за товар що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні. Позивач має право поставити товар відповідачу без попередньої оплати. В цьому випадку відповідач оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 12 днів з моменту поставки.

З пояснень позивача викладених в позовній заяві вбачається, що відповідач взяті на себе зобов’язання по Договору виконав частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 331 075,42 грн.

Однак, відповідач як на підставу своїх заперечень проти позову надав суду двосторонній акт звірки взаємних розрахунків (копія в матеріалах справи) згідно якого по даним Товариства з обмеженою відповідальністю «Леман-Україна»загальна заборгованість відповідача по Договору складає 262 432,42 грн., станом 11.05.2009.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав свої зобов’язання, покладені на нього Договором, в повному обсязі.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки покупець зобов’язаний прийняти поставлений постачальником товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 262 432,42 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення оплати за поставлений товар, а тому позивач, на підставі п. 5.2. Договору, просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 302 106,32 грн.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало було виконано.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що за прострочення строків оплати товару, встановлених в цьому Договорі та додатка до нього відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, яка заявлена до стягнення в розмірі 302 106,32 грн. встановив, що її нарахування здійснено на значно більшу суму а ніж встановлену судом заборгованість.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 30 966,51 грн., згідно обґрунтованого розрахунку суду.

Крім того, позивач на підставі п. 5.2. Договору просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від суми несплаченого товару, який за розрахунками позивача становить 33 107,55 грн.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Стаття 549 ЦК України визначає пеню та штраф, як один вид відповідальності - неустойка.

Таким чином, на думку господарського суду, одночасне застосування та стягнення з відповідача відповідальності одного й того ж виду за одне й те саме порушення, в силу зазначених вище норм є незаконне.

Позивач також просить стягнути з відповідача 35 235,35 грн. –індексу інфляції, 5 864,60 грн. –3 % річних (розрахунок у матеріалах справи).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок індексу інфляції та 3 % річних, які заявлені до стягнення в розмірі 35 235,35 грн. –індексу інфляції та 5 864,60 грн. –3 % річних встановив, що її нарахування здійснено на значно більшу суму а ніж встановлену судом заборгованість.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 28 457, 96 грн. - індексу інфляції та 4 320, 87 грн. - 3 % річних., згідно обґрунтованого розрахунку суду.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 23 458, 50 грн., розрахованими за обліковою ставкою НБУ, задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Включення процентів, які передбачено ст. 536 Цивільного кодексу, до глави «Виконання зобов'язання»свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст. 549 Цивільного кодексу, глава «Забезпечення виконання зобов'язань»), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (ст. 625 Цивільного кодексу, глава «Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання»).

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього кодексу).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Укладеним між сторонами договором не передбачений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, проценти за користування чужими грошовими коштами нараховані позивачем, в даному випадку не можуть бути стягнуті з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Ярослав»(03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30, «Клуб»1.203 /АПП/, код ЄДРПОУ 30779292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Леман - Україна»(01601, м. Київ, вул. Мечникова, 2, код ЄДРПОУ 32036829) –262 432 (двісті шістдесят дві тисячі чотириста тридцять дві) грн. 42 коп. –боргу, 30 966 (тридцять тисяч дев’ятсот шістдесят шість) грн. 51 коп. –пені, 28 457 (двадцять вісім тисяч чотириста п’ятдесят сім) грн. 96 коп. –індексу інфляції, 4 320 (чотири тисяч триста двадцять) грн. 87 коп. –3 % річних, 3 261 (три тисячі двісті шістдесят одна) грн. 78 коп. –державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя М.М. Якименко

Дата підписання рішення: