Постанова № 42207370, 25.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 грудня 2014 року № 826/18752/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА"

до

Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» звернулось до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про скасування постанов від 03.11.2014про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій винесених у виконавчому провадженні №44563913.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач не був обізнаний про відкриття виконавчого провадження, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження та інші документи у виконавчому провадження надсилались на помилкову адресу, тобто відповідачем порушено ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» та позбавило позивача права на добровільне виконання постанови. З огляду на викладене, позивач вважає, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача (боржника у виконавчому провадженні) виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Відповідач - Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві – заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що оскаржені постанови винесені оскільки боржником (позивачем) добровільно не виконано постанову.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд, керуючись частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходить з того, що оскільки позивачем як спосіб захисту порушеного права обрано оскарження рішення Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, суд досліджуючи надані сторонами докази повинен встановити відповідність змісту рішень суб’єкта владних повноважень чинному законодавству та законність процедури їх прийняття.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України “Про виконавче провадження”.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 41 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Враховуючи, що предметом оскарження є постанова про стягнення виконавчого збору, суду належить встановити чи мало місце невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону України “Про виконавче провадження” для самостійного його виконання.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 20.05.2014 відкрито виконавче провадження №43397465 з примусового виконання постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області від 10.04.2014 №53 про стягнення з ТОВ «Дієса» штрафу в сумі 147 818,08 грн. Зі змісту постанови вбачається, що позивачу надано строк на добровільне виконання постанови до 26.05.2014.

З матеріалів справи вбачається, що постанова від 20.05.2014 отримана представником позивача 02.06.2014 про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового повідомлення адресату (а.с. 27).

Отже, твердження позивача, що він не був обізнаний про відкриття провадження у справі та копія постанови про відкриття провадження у справі була надіслана державним виконавцем за помилковою адресою спростовується матеріалами справи.

Згідно із ч. 2 ст. 25 Закону України «про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Судом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження отримана позивачем після закінчення строку на добровільне виконання постанови. Проте, позивач з клопотанням про продовження строку на добровільне виконання постанови до державного виконавця не звертався та протягом п’яти місяців постанову не виконав, тобто на думку суду у позивача до винесення відповідачем оскаржених постанов було достатньо часу для добровільного виконання постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області від 10.04.2014 №53.

позивачем (боржником) судове рішення добровільно не виконано.

Частиною першою статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягується за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Наведені правові норми зобов'язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Законом України “Про виконавче провадження” обов'язковою передумовою виникнення у державного виконавця права на стягнення виконавчого збору з боржника визначено факт здійснення державним виконавцем дій спрямованих на примусове виконання рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем скеровано запити до ДПС України про номери рахунків, відкритих позивачем у банках та запити про нерухоме майно боржника (позивача).

Також, 02.09.2014 державним виконавцем винесено постанову про об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження.

Крім того, 02.09.2014 винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на банківській рахунки боржника (позивача).

З матеріалів справи вбачається, що 12.09.2014 державним виконавцем здійснено вихід за адресою: м. Київ, вул.. Червоноармійська, 45 (Бортничі) та не розшукано боржника (позивача) про що складено відповідний акт.

03.11.2014 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки адреса боржника територіально відносить до Печерського району м. Києва.

Твердження позивача, що поштова кореспонденція направлялась державним виконавцем за хибною адресою, а саме: м. Київ, вул.. Червоноармійська, 45 (Бортничі) спростовується матеріалами справи.

Суд зауважує, що лише 12.09.2014 державним виконавцем здійснено вихід за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 45 (Бортничі), листування велось за адресою: м. Київ, вул.. Червоноармійська, 45. Крім того, факт отримання представником позивача постанови про відкриття виконавчого провадження підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення адресату.

З огляду на викладене, твердження позивача, що відповідач був позбавлений можливості виконати постанову у добровільному порядку є необґрунтованим.

Таким чином, у спірному виконавчому провадженні виконавчий документ позивачем (боржником) добровільно не виконано, державним виконавцем учинялись дії щодо примусового виконання виконавчого документу, отже при винесенні оскаржуваних постанов відповідач діяв відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження”.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідачем доведено правомірність своїх дій у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в свою чергу позивач не довів суду обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Дієса» не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 181, 122, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда