Рішення № 4220517, 27.05.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 14/180

27.05.09

Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,

розглянувши матеріали справи

№ 14/180

за позовом

Відкритого акціонерного товариства «Пологівський комбінат хлібопродуктів»

до

Державного комітету України з державного матеріального резерву

про

стягнення 101908,20 грн.

за участю представників сторін

від позивача

- Струков Б.В., Нех І.С.

від відповідача

- не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство «Пологівський комбінат хлібопродуктів»(надалі –ВАТ «Пологівський комбінат хлібопродуктів») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву (надалі - Комітет) про стягнення 101908,20 грн.

В обґрунтування пред’явлених вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/316-2005 від 22.04.2005 р. Позивачем виконано в повному обсязі умови вказаного договору та понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву у розмірі 101908,20 грн. Однак, всупереч умов договору відповідач не відшкодував понесені ним протягом 26.04.2005 –01.02.2009 років витрати на зберігання матеріальних цінностей, заборгувавши, при цьому, 101908,20 грн. З цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь суму боргу, а також понесені ним по справі судові витати.

Ухвалою від 13.04.2009 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні, зобов’язано сторони виконати певні дії.

У судовому засіданні 13.05.2009 р. відповідач подав відзив, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та застосувати до позовних вимог строк позовної давності, з підстав зазначених у відзиві.

Позивач 13.05.2009 р. подав клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 105698,89 грн.

В судовому засіданні 13.05.2009 р. була оголошена перерва в порядку ст. 77 ГПК України до 27.05.2009 р.

В судове засідання 27.05.2009 р. представник відповідача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні подав клопотання про уточнення позовних вимог від 21.05.2009 р. відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 80426,84 грн. основного боргу та 23725,92 грн. інфляційних витрат, які заявлені позивачем з урахуванням трирічного строку позовної давності та нараховані останнім за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2009 р.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 22.04.2005 р. між ВАТ «Пологівський комбінат хлібопродуктів»та Комітетом укладено Договір № юр-2зб/316-2005 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без надання права користування цими матеріальними цінностями на складських приміщеннях зберігача.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 ЦК України, Законом України «Про державний матеріальний резерв».

Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно зі ст. 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»встановлено, що суми витрат, які підлягають відшкодуванню повинні визначатися на кожний рік.

Згідно п. 2 Порядку відшкодування підприємства, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532 Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Порядку відшкодування підприємства, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532, сума витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 1.2 Договору відповідальний зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.

Також у Договорі зазначено, що Комітет відшкодовує витрати відповідального зберігача по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву виходячи із розрахунку 2,50 грн. за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву (п. 4.1 Договору).

Строк оплати за договором встановлений не був.

Строк дії договору відповідно до умов п. 7.3 Договору встановлений з моменту його підписання протягом всього строку зберігання матеріальних цінностей.

Відповідно до умов Договору позивач протягом 25.04.2005 –01.02.2009 років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, актом перевірки б/н від 16.09.2005 р. проведеної на підставі службового завдання, припис від 02.09.2005 р. № 385/п про перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна держрезерву, що знаходиться на відповідальному зберіганні на ВАТ «Пологівський комбінат хлібопродуктів»; приймальними актами форми № Р-16; поясненнями позивача; поданим ним розрахунком, приведеним у відповідність до вимог чинного законодавства та умов договору; податковими накладними; актами виконаних робіт та актами здачі-прийняття робіт; надісланими на адресу відповідача для погодження рахунками та актами виконаних робіт про надані послуги по зберіганню зерна за період з квітня 2005 р. по лютий 2009 р., що підтверджується повідомленнями Укрпошти наявними в матеріалах справи.

Доказів належної оплати за договором суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

ВАТ «Пологівський комбінат хлібопродуктів» направило на адресу Державного комітету України з державного матеріального резерву вимогу від 06.02.2009 р. № 143 про сплату заборгованості за послуги по зберіганню зерна відповідно до умов Договору в розмірі 101908,20 грн.

Комітетом відповіді на вищезазначену вимогу надано не було, відповідних розрахунків проведено також не було.

За таких обставин, враховуючи положення чинного законодавства, загальний строк позовної давності у три роки, а також те, що відповідач у семиденний строк з дня пред’явлення йому вимоги не оплатив позивачу витрати понесені на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, тому з нього на користь позивача підлягає стягненню 80426,84 грн. боргу.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 23725,92 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи направлення 06.02.2009 р. відповідачу вимоги про сплату боргу, за розрахунком суду задоволенню підлягають інфляційні витрати у сумі 1125,98 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, вимоги Відкритого акціонерного товариства «Пологівський комбінат хлібопродуктів»підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь Відкритого акціонерного товариства «Пологівський комбінат хлібопродуктів» (70600, Запорізька обл., м. Пологи, вул. Ломоносова, 32, код 05480482) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 80426,84 грн. боргу, 1125,98 грн. інфляційних витрат, 815,52 грн. державного мита, 92,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя

М.М. Нарольський

Дата підписання рішення: 27.07.2009 р.